T Північної Корони

T Північної Корони (T CrB) — повторювана нова зоря в сузір'ї Північної Корони. Відкрита під час спалаху в 1866 році Джоном Бірмінгемом^[en][8], хоча її спостерігали й раніше як зорю 10-ї зоряної величини^[9].

T Північної Корони
Каталожний код	2MASS J15593015+2555126[1], GSC 02037-01144[1], HD 143454[1], HIP 78322[1], SAO 84129[1], HR 5958[1], IRAS 15574+2603[1], BD+26 2765[1], CCDM J15595+2555AB[1], GC 21491[1], GCRV 9203[1], HIC 78322[1], IDS 15553+2612 AB[1], PPM 104498[1], TYC 2037-1144-1[1], T CrB[1], WDS J15595+2555AB[1], DO 15377[1], SBC9 877[1], SBC7 558[1], PBC J1559.4+2556[1], Gaia DR1 1220110701675511040[1], WEB 13243[1], Gaia DR2 1220110705972528512[1], AAVSO 1555+26[1], AG+26 1536[1], uvby98 100143454[1], UCAC4 580-052260[1], TIC 462607643[1] і Gaia DR3 1220110705972528512[1]
Дата відкриття (винаходу)	12 травня 1866
Сузір'я	Північна Корона
Відстань від Землі	915,751 ± 23,0615 парсек[2]
Паралакс	1,092 ± 0,0275 кутова мілісекунда[2]
Власний рух за схиленням	12,016 ± 0,028 кутова мілісекунда на рік[2]
Власний рух за прямим піднесенням	−4,461 ± 0,016 кутова мілісекунда на рік[2]
Радіальна швидкість	−27,12 ± 6,9 км/с[3]
Тип змінної зорі	Повторні нові[4] і еліпсоїдальна змінна[5]
Спектральний клас	M3III+p[6]
Видима зоряна величина	2[7]
Епоха	J2000.0[3][1]
Пряме піднесення	4,186620340672 радіан[2]
Схилення	0,452392316 радіан[2]
T Північної Корони у Вікісховищі

Опис

Крива блиску Т Північної Корони протягом часу, пов'язаного зі спалахом 1946 року, на основі даних AAVSO.

T Північної Корони у звичайних умовах має зоряну величину близько 10, що близько до межі розрізнення типових біноклів. Було помічено два спалахи зорі: 12 травня 1866 року вона досягла магнітуди 2,0 (у статті, яка вийшла пізніше, зазначається, що на піку яскравості зоряна величина перебувала в діапазоні 2,5 ± 0,5^[10]), а 9 лютого 1946 року — магнітуди 3,0^[11]. Отже, навіть за пікової зоряної величини 2,5 ця повторювана нова залишалася тьмянішою приблизно за 120 зір на нічному небі^[12]. Його іноді називають «Полум'яна зоря» (Blaze Star)^[13].

T Північної Корони є подвійною системою, яка складається з червоного гіганта і білого карлика. Речовина з червоного гіганта перетікає на білий карлик, через що той оточений акреційним диском і весь перебуває в щільній газовій хмарі^[14]. Коли система перебуває в стані спокою, червоний гігант домінує у видимому світлі, і система виглядає як гігант спектрального класу M3. Гарячий компонент робить певний внесок в емісію та домінує в ультрафіолетовому діапазоні. Під час спалахів передавання речовини гарячому компоненту значно посилюється, гарячий компонент розширюється, а світність системи збільшується^{[15][16][17][18]}.

Крива блиску AAVSO повторюваної нової T Північної Корони з 1 січня 2008 р. по 17 листопада 2010 р., яка демонструє пульсації основного червоного гіганта. Верхня частина графіка відповідає більшій яскравості, нижня — меншій. Номери днів за юліанським календарем.

Компоненти системи роблять один оберт один навколо одного за 228 днів. Орбіта майже кругла і нахилена під кутом 67°. Радіус орбіти головної компоненти навколо центру мас складає 0,54 а. о.^[19] Дослідження радіальної швидкості свідчать, що червоний гігант має масу 1,37 ± 0,13 маси Сонця, а білий карлик — 1,12 ± 0,23 маси Сонця.

Спалах 1946 року

Задокументовані спалахи зорі відбулися в 1787, 1946 і 1866 і роках; ймовірно, ще більш ранній спалах стався в 1217 році^[20].

Павло Паренаго і Борис Кукаркін звернули увагу на Нову Північної Корони 1866 року. Її амплітуда блиску перебувала десь між великими амплітудами звичайних нових і невеликими амплітудами повторних. За їхніми розрахунками, вона повинна була повторити спалах між 1926 і 1966 роками.

9 лютого 1946 року о 5:00 за хабаровським часом (8 лютого о 19:00 за UTC) любитель астрономії, колійний обхідник Олексій Каменчук, спостерігаючи зоряне небо на роз'їзді Пера Амурської залізниці^[ru] (ст. Шимановська, нині при місті Шимановськ) виявив у сузір'ї Північної Корони зорю із зоряною величиною 1,7^m, якої раніше в цьому місці не було. Такою яскравою в цьому невеликому сузір'ї була лише його найяскравіша зоря — Гемма). Каменчук написав про це листом астроному Олександру Михайлову, додавши карту ділянки зоряного неба із зображенням зорі і припустивши, вона ідентична Новій 1866 року. 9 лютого (за UTC) про спалах цієї нової повідомив професійний астроном Спенсер Джонс^[21].

Передбачення спалаху нової в Північній Короні сильно зміцнило гіпотезу Паренаго і Кукаркіна про повторність спалахів звичайних нових. Астрономи чекають на повторні спалахи інших нових зір, які спостерігалися в XVII—XIX ст.^[22]

Цей приклад вкрай вдалого наукового прогнозу не такий простий, як здається з першого погляду і як його багато років представляли в підручниках і в науково-популярній літературі. Дійсно, прогноз ґрунтується на властивостях змінних зір іншого типу, з іншою природою та енергетикою спалахів (про що не було відомо Кукаркіну й Паренаго). Крім того, T Північної Корони — не зовсім типовий представник повторних нових: у ній постачальником речовини, що акреціюється на білий карлик, є гігант, а не субгігант, а отже, внесок цього компонента в сумарний блиск системи є більшим, а амплітуда, як наслідок, менша^[23].

Активність системи з 2016 року

20 квітня 2016 року на вебсайті журналу Sky & Telescope з'явилося повідомлення про стійке зростання яскравості системи: з лютого 2015 року вона збільшила свою яскравість з 10,5 до приблизно 9,2 зоряної величини. Подібна подія була зареєстрована в 1938 році, незадовго до спалаху 1946 року^[24]. До червня 2018 року зоря трохи потьмяніла, але все ще залишалася на надзвичайно високому рівні активності. У березні або квітні 2023 року яскравість зменшилася до 12,3^[25]. Подібне затемнення відбулося за рік до спалаху 1945 року, що вказує на те, що T Північної Корони, ймовірно, вибухне в першій половині 2024 року. Наразі заплановано подальші спостереження^[26].

5 липня 2024 року британська газета «Індепендент» повідомляла, що на нічному небі Землі незабаром з'явиться світло від вибуху зорі T Північної Корони. Вчені стверджують, що вона з'явиться як надзвичайно яскрава зоря, яку можна буде бачити неозброєним оком упродовж наступних кількох днів або тижнів. Науковці пояснюють, що яскраве світло є наслідком періодичного термоядерного вибуху, який відбувається в подвійній зоряній системі. Явище можна буде спостерігати близько тижня в районі сузір'я Геркулеса, а найкраще спалах можна знайти завдяки спеціальному астрономічному застосунку на смартфоні або планшеті^[27][28].

11 лютого 2025 року група астрономів з Обсерваторії Карла Шварцшильда (Німеччина) повідомила про різкі зміни у спектрі зорі^[29][30], які вказують на стрімке посилення акреції.

Таблиця історичних спостережень

Дата	Рік	Інтервал між спалахами	Спостереження
	1217	81,5	Бурхард з Урсберга[de]
	≈ 1299	81,5
	≈ 1380	81,5
	≈ 1462	81,5
	≈ 1543	81,5
	≈ 1625	81,5
	≈ 1706	81,5
Прибл. 20 грудня	1787	78,4	Френсіс Волластон[en]
12 травня	1866	79,8	Джон Бірмінгем[en]
9 лютого 1946 року	1946	78,3	Кілька спостерігачів
Середина року	2024		Передбачення

Література

• Wallerstein, George; Tanya Harrison; Ulisse Munari; Andrew Vanture (11 May 2008) «The Metallicity and Lithium Abundances of the Recurring Novae T CrB and RS Oph»^[31]. Publications of the Astronomical Society of the Pacific. 120 (867): 492—497.
• R and T Coronae Borealis: Two Stellar Opposites^[32]

Посилання

• Blaze Star
• AAVSO: Quick Look View of AAVSO Observations^[32]
• Burlaka, Olexandr (10 листопада 2024). Т Північної Корони: чому загадкова зоря досі не спалахнула. Universe Space Tech (укр.). Процитовано 22 листопада 2024.

Див. також

• Повторні нові