Шапочка Ярослав Анатолійович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шапочка.

Яросла́в Анато́лійович Ша́почка (нар. 8 липня 1974(19740708), м. Київ — пом. 21 березня 2023, поблизу сіл Залізнянське й Оріхово-Василівка Соледарської міської громади Бахмутського району Донецької області) — український журналіст і воїн-доброволець, солдат 241 ОБрТрО міста Києва, учасник російсько-української війни. Кавалер ордена «За мужність» III ступеня.

Ярослав Анатолійович Шапочка
Солдат
Загальна інформація
Народження	8 липня 1974(1974-07-08) м. Київ
Смерть	21 березня 2023(2023-03-21) (48 років) автотраса між селами Залізнянське й Оріхово-Василівка Соледарської міської громади Бахмутського району Донецької області (мінно-вибухова травма)
Alma Mater	Київський національний університет ім. Тараса Шевченка
Псевдо	Бриль
Військова служба
Роки служби	2022–2023
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Збройні сили
Рід військ	Сухопутні війська
Формування	241 ОБрТрО
Війни / битви	Війна на сході України Битва за Бахмут (2022—2023)
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Життєпис

Народився в Києві. Навчався у столичній школі № 117. Мати Ольга Федорівна виховувала сина сама (передчасно померла через онкологічне захворювання). У юності займався айкідо, гірським туризмом, зокрема полюбляв походи горами Криму.

Вищу освіту здобув у Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1991—1996).

У різні періоди свого життя протягом кількох років Ярослав працював кореспондентом у газеті «Факты и комментарии». Щирий і безкомпромісний, він запам'ятався яскравими публікаціями про людей, які творили історію України XXI століття^[1]. Захоплювався фотомистецтвом, згодом також режисурою, документалістикою, був експертом у роботі з архівними матеріалами.

Жив у Києві на Печерську. Одружився 2009 року з Анною Войтович. Тоді Ярославу було 36 років, дружині — 27 (вона навчалася в Київському університеті будівництва і архітектури, а згодом — дизайнерка експозицій у Національному музеї історії України у Другій світовій війні).

Участь у російсько-українській війні

Від 25 лютого 2022 року в рідному місті Ярослав долучився до 241-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних сил України. На війну пішов добровольцем разом із двоюрідним братом Олексієм. Захищав столицю й Київщину, у складі підрозділу зводив укріплення на кордоні з Білоруссю під Чорнобилем. Хотів стати оператором БпЛА, навіть закінчив відповідні курси й купив дрон, щоб тренуватися. Але на початку березня 2023 року 207-й окремий батальйон 241 ОБрТрО перекинули у Слов'янськ на Донеччину. Виконував бойові завдання у складі штурмової групи на сході України. Мав позивний «Бриль».

Загинув внаслідок мінно-вибухової травми, якої зазнав під Соледаром 21 березня 2023 року. Під час штурму ворожих позицій колона техніки з десантом проскочила точку висадки й потрапила під щільний обстріл окупантів на автотрасі між селами Залізнянське та Оріхово-Василівка Бахмутського району. Дві бойові машини піхоти, що йшли попереду, підірвалися на протитанкових мінах і ворог одразу відкрив вогонь з гранатометів, мінометів та кулеметів. Солдат 2-ї стрілецької роти 207-го окремого батальйону 241 ОБрТрО Ярослав Шапочка разом з іншими побратимами їхав на броні першої БМП і з того бою не повернувся. За словами бойового побратима, старшого солдата Василя Панченка, під Соледаром тоді загинули або пропали безвісти 12 воїнів 207-го батальйону, ще близько 50 — зазнали поранень; разом з полеглими екіпажами бронетехніки 30 ОМБр кількість втрат становила щонайменше 16 бійців.

Майже два роки Ярослава вважали зниклим безвісти. Територія, де він загинув, стала «сірою зоною», яку обстрілювали окупанти, тож забрати тіла полеглих захисників було неможливо. Це вдалося зробити лише навесні 2024-го. Тіла кількох воїнів, яких встигли обікрасти російські мародери, перевезли у Дніпро для ідентифікації. Загибель Ярослава підтвердила експертиза ДНК, проведена 2025 року^[2].

Церемонія прощання з воїном відбулася у столиці України на Майдані Незалежності 26 лютого 2025 року. Похований з військовими почестями на Алеї Героїв Лісового кладовища в Києві. На цьому ж цвинтарі поховані його бабуся й дідусь — ветеран-підводник Другої світової війни, журналіст і публіцист Федір Шапочка, а також мати — Ольга Федорівна, яка працювала біологом-генетиком у Національному ботанічному саду імені М. М. Гришка НАН України.

Без Ярослава залишилися дружина й 12-річна донька Ольга.

Творчість

Автор численних публікацій соціально-політичної тематики в українських ЗМІ (спрямованість статей — історія, культура, протидія злочинності тощо).

Як репортер висвітлював з місця подій спробу РФ окупувати частину України 2003 року (конфлікт навколо острова Тузла, пов'язаний з будівництвом дамби в Керченській протоці). Проводив власне розслідування щодо вбивства журналіста Георгія Гонгадзе.

Як фотомитець мав у творчому доробку високопрофесійні роботи, наприклад, його фоторепортаж з Індії вмістили іноземні медіа. Під час Помаранчевої революції разом з іншими журналістами видавав при штабі кандидата в Президенти України Віктора Ющенка газету, яку роздавали протестувальникам. Під час Революції гідності з командою однодумців працював над документальним фільмом про учасників Майдану «Звичайні люди» (проєкт не завершено).

Нагороди

• Орден «За мужність» III ступеня (посмертно, 09.04.2025) — за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов'язку^[3]

Вшанування

• Драматургиня й режисерка Саша Денисова написала й поставила за кордоном трагікомічну п'єсу «Гаага» про трибунал над Путіним. Восени 2025 року в Амстердамі (Нідерланди) за її п'єсою відбулася прем'єра вистави, присвячена полеглому на війні Ярославу Шапочці^[4].