Бойківський говір
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Бо́йківський го́вір (північнокарпатський, або північнопідкарпатський говір) — поширений у гірських районах Львівської та Івано-Франківської областей.
У бойківському говорі зберігаються окремі архаїчні риси Української мови. У фонетиці — діалектні варіанти фонем ы° (бы°к, вагы°), î (мы°тî), ê (тêпêр), м'які ж, ч, ш (меж'а, ч'ас, пш'оно), звукосполучення гы, кы, хы.
У морфології — сліди давнього поділу відмін за основами, наприклад: іменники чоловічого роду в родовому відмінку однини мають закінчення давньої п-основи (того дне), іменники жіночого роду у родовому відмінку однини — закінчення -е або -и давньої и-основи — кирве — кирви (крові).
У лексиці збереглися застарілі слова: головник (убивця), праще (покоління) та ін.
Елементи бойківського говору Іван Франко використав у першій редакції повісті «Петрії і Довбущуки».