П'ять основ протестантського богослов'я
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
П'ять основ протестантського богослов'я (лат. Quinque sola — від лат. Quinque — «п'ять», лат. sola — «тільки») — основні принципи протестантської теології, які на латині виражаються у формі фраз: Sola Scriptura («тільки Писання»), Sola fide («тільки вірою»), Sola gratia («тільки благодаттю»), Solus Christus («тільки Христос»), Soli Deo gloria («тільки Богу слава»).
Коло базових для протестантизму поглядів склалося в епоху Реформації і охоплюває такі поняття як необхідність виправдання вірою, загальне священство, виключний авторитет Біблії, природна гріховність людини й можливість спасіння по благодаті Бога[1]. Кожна сола представляє ключове вірування лютеранської та реформатської традиції, що суперечить вченню римо-католицької церкви. Реформатори стверджували, що католицька церква, особливо її глава, Папа Римський, узурпували божественні символи чи характерні риси церкви та її ієрархії.
«Тільки п'ять» чітко сформулювали п'ять фундаментальних догм Реформації, основні принципи, які реформати вважали необхідними для християнського життя і практики. В лютеранській традиції число тез може бути скорочено до трьох (sola fide, sola gratia і sola scriptura)[2][неавторитетне джерело].