Заборола (від слова «боронити»[1]), також гурдиції — щити з дерева або з каменю, встановлені на мурах фортеці для захисту її оборонців від ворога.[2][3] Спочатку, заборола — стіни на валах староукраїнських городищ із паль, густо повбиваних у землю, а пізніше — з дерев'яних зрубів пообкидуваних землею.[4] Це дерев'яні бойові галереї, криті двосхилим дахом, що опиралися на центральні кліті, які здіймалися на всю висоту валу.[1] Представляють собою бойові майданчики з дерев'яними брустверами та щілинами для стрільби з лука.[5] Про такі заборола літопис від 1097 року пише:
«Мстиславу же хотящо стрЂлити» внезапу ударен бысть под пазуху стрЂлою, на заборолЂх сквозЂ дску скважнею».
Автор Качор І. В.
Інше письмове свідчення:
Опис
Заборола розміщені на верхньому краю оборонної споруди або валу і виходять за межі стіни, нависаючи з напільного боку. У них були стрільниці та отвори в підлозі. Коли ворог наближався впритул до валу, він ставав недосяжним для стріл, і лучникові доводилося висуввтися із заборол, щоб поцілити, і навіть нахилятися додолу, що було небезпечно. Тому отвори в підлозі використовували для вертикальної оборони валу, наприклад, щоб лити на голови ворогів окріп або смолу, кидати каміння у ворогів, які облягали споруду біля основи, які облягали біля основи будівлі.[1]
Для підвищення вогнестійкості проти підпалів дерев'яні стіни галерей були обмазані глиною.[1] Заборола проходили вздовж усієї верхньої частини валу і захисники міста (лучники, метальники каміння) міста могли вільно пересуватися від одного вузла оборони до іншого під час облоги.[1] З боку міста вали як правило не засипали землею, а кліті не заповнювали ґрунтом. Дерев'яні конструкції залишалися відкритими, утворюючи тераси.[1] Порожні кліті з боку міста могли використовуватися як складські приміщення, а для переходу з рівня на рівень валу можна було використовувати сходи або драбини.[1] Боєприпаси та продукти харчуввння на заборола доставляли пандусом — пологим підйомом.[1] З заборол також скидували великі колоди, які котилися назустріч нападникам, що піднімалися на вали.[1]
Отвори для зброї в зовнішніх стінах дерев'яних замків України XV–XVI століття називались «подсябиття»[7] (біл. падсябіцце; від сполучення «під себе бити»).
Заборола, або гурдиції (пол. hurdycja, від нім. Hurde) — елемент верхніх ярусів середньовічних фортифікацій у вигляді переважно критого дахом дерев'яного ґанку (іноді у вигляді зрубу-ізбиці), що виступав на консолях, балках за зовнішню лінію оборонного муру, вежі. У її фасадній стіні розміщувались бійниці для обстрілу простору перед оборонним муром, а отвори у підлозі призначались для вертикального обстрілу основи муру, лиття на ворогів гарячої смоли, окропу, кидання каміння. Гурдиції неможливо було атакувати звичними штурмовими драбинами. З XIV ст. у мурованих фортифікацій їх замінили машикулями.
Галерея
Завершення вежі у Страсбурзі по типу гурдиції. Автор Віоллет-ле-Дюк
Завершення верхнього ярусу вежі по типу гурдиції
Схеми використання гурдицій у замках Франції
Міцні риштування, виготовлені з дощок, з'єднаних стрижнем, на вершині вежі або стіни. (малюнок взято з книги «La cité de Carcassonne» Ежена Віолле-ле-Дюка)
Заборола на кам'яних мурах і на вежі в Каркассоні
Фортеця Фаверж (фр. Château de Faverges) XII століття, відреставрована у 2006–2007 роках в муніципалітеті Фаверж-Сейтене, Франція. На її донжоні розміщені заборола.
.JPG)
Примітки
Література
Див. також
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
