Сільськогосподарська кооперація
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Сільськогосподарська кооперація — система кооперативних сільськогосподарських товариств і спілок, створених на добровільних засадах із метою організації виробництв, заготівель, переробки та збуту продукції. Першою формою С.-г. к. були хліборобські артілі, засновані в 1890-х рр. (див. М. В. Левитський). Діяли також с.-г. громади, які об'єднували безпосередніх виробників, але займалися просвітницькою та агрокультурною роботою на селі: сприяли заснуванню кооперативних товариств, агрономією, матеріальним постачанням.
Цю статтю потрібно повністю переписати відповідно до стандартів якості Вікіпедії. (липень 2017) |
До 1917 на кооперативних засадах діяли молочарські артілі, млини, сироварні, збутові товариства. Їх налічувалося тоді понад 15 видів, а вся С.-г. к. в Україні становила 1/5 загальноросійського терену. С.-г. к. мала лише 7 кооперативних спілок, до того ж не заснувала власної кооперативної системи. Формування останньої припало на 1917—18. Саме тоді постав Центральний Український Сільськогосподарський Кооперативний Союз (Централ). Цей союз був відомий із жовтня 1915 під назвою «Київське центральне сільськогосподарське товариство», але здобув статус Всеукраїнської кооперативної спілки 2 січня 1918. Збори уповноважених від с.-г. товариств і спілок 23 липня 1919 ухвалили новий статут, зареєстрований 16 жовтня 1919 Київським окружним судом. С.-г. к. мала 3-ступеневу систему: товариство — спілка товариств — спілка спілок кооперативних товариств.
За списками с.-г. кооперативів, на українських теренах станом на 1914 налічувалося 1017 с.-г. кооперативів, 1/3 яких діяла на Полтавщині. Однак до складу «Централу» 1919 входив 41 союз та 728 товариств із загальної кількості по Україні 260 союзів і 17,5 тис. товариств. Утім на Міжнародному кооперативному з'їзді 1919 в Парижі (Франція) констатувалося, що за розвитком кооперативного руху Україна займала 3-тє місце серед європейських держав. «Централ» мав філії в Харкові, Одесі та Катеринославі (нині м. Дніпро). Загальний оборот «Централу» за 1-шу половину 1919 становив 5,5 млн карбованців, а видатки — більше 3 млн крб.
Явища Першої світової війни, революційні події, тогочасна економічна криза та безладдя, що виникли 1917—20, страшенно зруйнували справу С.-г. к., збереглася лише первинна ланка С.-г. к. (товариства), що підпорядковувала єдині споживчі товариства.
Відродження С.-г. к. розпочалося за роки нової економічної політики, коли Всерос. ЦВК та РНК 16 серпня 1921 ухвалили декрет «Про сільськогосподарську кооперацію», а ВУЦВК та РНК УСРР 18 жовтня 1921 видали відповідний декрет в Україні, започаткувавши в такий спосіб створення с.-г. товариств та спілок. У березні 1922 виникла Центральна спілка с.-г. кооперації, до складу якої з 1921 входили й колективні господарства, т. зв. колгоспи: комуни сільськогосподарські, артілі сільськогосподарські, товариства спільного обробітку землі. На початку 1922 налічувалося 4 тис. товариств, а наприкінці 1929 — 25646 колективних товариств, у тому числі 15855 колгоспів. С.-г. к. наприкінці 1920-х рр. налічувала 4,3 млн пайщиків, об'єднувала 2/3 селянських господарств УСРР.
Зазначимо, що С.-г. к. 1920-х рр. вирізнялася наявністю великої кількості фахових товариств (загалом їх було 7262), що займалися організацією виробництва, заготівлями, переробкою, збутом різної с.-г. продукції. На цих підставах із середини 1920-х рр. створювалися фахово-кооперативні спілки: Всеукраїнське кооперативне товариство по збуту й експорту продукції птахівництва («Кооптах», 1924), Всеукраїнське кооперативне скотарсько-молочне товариство на паях («Добробут», 1924), Всеукраїнська спілка садово-городньої, виноградно-виноробної та пасічної кооперації («Плодоспілка», 1925), Всеукраїнське товариство насінництва («Насіннєсоюз», 1926), Всеукраїнське кооперативне цукрове товариство («Укрсільцукор», 1924, а з 1926 — «Бурякоспілка»).
С.-г. к. слугувала базою для будівництва колективних господарств, станом на 1 січня 1926 діяло 5086 колгоспів, до яких входило 57 тис. господарств. Проголошення усталеного курсу на колективізацію призвело до реорганізації всієї системи С.-г. к., в основу якої була покладена ухвала ЦК ВКП(б) від 27 червня 1929 «Об организационном построении сельскохозяйственной кооперации», що була впроваджена впродовж 1-ї половини 1930-х рр. Основною первинною ланкою нової системи С.-г. к. ставало селищне виробниче товариство, яке займалося заготівлями продукції селянських господарств та їх підготовкою до колективізації. На початку 1930 в Україні існувало 12 тис. селищних виробничих товариств та 842 районні спілки. Була створена нова організація: Всеукраїнська спілка спілок сільськогосподарської кооперації і колективізації (1929), яка займалася проблемами організаційно-господарського зміцнення колгоспів.
С.-г. к. існувала й на землях Західної України до кінця 1930-х рр. Утім із 1930-х рр. в Україні функціонувала колгоспно-радгоспна система.
Відродження С.-г. к. в новій ролі припало на середину 1990-х рр., коли вийшов Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» (17 липня 1997), започаткувавши в такий спосіб заснування різних кооперативних товариств, які займаються організацією виробництва та збутом власної продукції. Наприкінці 1999 Указом Президента України була остаточно ліквідована система колгоспів, а на їх матеріальній базі започаткувалася діяльність різних форм господарювання, зокрема й с.-г. кооперативів.
Теоретичні та практичні проблеми кооперативного руху висвітлювали часописи «Сільський господар» (1918—19, 1922—26), «Коопероване село» (1926—27), «Кооперована громада» (1928—30) та фахові видання, наприклад «Кооперативне буряківництво», та ін.