Індська цивілізація
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Індська або Хараппська цивілізація — третя за часом появи давньосхідна цивілізація бронзи[3], після єгипетської і месопотамської[* 1]. З усіх трьох вона займала найбільшу площу[4]. Проте Єгипет і Месопотамія проіснували як держави набагато довше. Індська цивілізація відносно швидко занепала, мавши розквіт між 2600—1900 роками до нашої ери.
Індська цивілізація | |
Названо на честь | Інд |
---|---|
Культура | South Asian cultured |
Країна | Пакистан[1] |
Походить з | Indus Valleyd |
Місце розташування | Індійський субконтинент |
Час/дата початку | 3000 до н. е.[2] |
Час/дата закінчення | 1800 до н. е.[2] |
Колір | чорно-білий |
Індська цивілізація у Вікісховищі |
Хараппська цивілізація розвивалася в долині річки Інд в 3300-1300 роках до нашої ери[5]. Найзначніші центри — Ракхігархі (350 га), Мохенджо-Даро (300 га)[6], Хараппа (150 га), Лотхал (60 га) і Дхолавіра — 47 гектарів[7]. Населення в роки розквіту складало близько 5 мільйонів осіб. Зрілий період розвитку Індської цивілізації тривав з 2600 до 1900 років до нашої ери. Простягалася на територіях нинішніх Афганістану, Пакистану і Північно-Західної Індії.
Протягом III-го тисячоліття до нашої ери розпочалася аридизація — поступове виснаження водних ресурсів регіону, де знаходилася держава. Можливою причиною аридизації археологи називають зростання урбанізації в регіоні і поступове осушення ґрунтів і річок. У підсумку це могло призвести до занепаду держави. При цьому, після занепаду, населення пішло на Схід.
Перші дані про існування доарійської цивілізації в західній Індії опублікував в XIX столітті Александр Каннінгем. Остаточно існування Індської цивілізації було встановлено в 1921—1922 роках експедицією на чолі з Джоном Маршаллом.
На піку розвитку Індська цивілізація мала населення у понад 5 мільйонів осіб. Жителі долини річки Інд розробили ряд нових ремесел — обробку сердоліку, обробку кістки, металургію бронзи, міді, свинцю і олова. Міста Хараппської цивілізації відрізняються чітким плануванням будівель. Будівельний матеріал — обпалена цегла з глини. Освоєні і використовувалися складні дренажні системи, системи водопостачання та цілі кластери великих нежитлових будівель.
При розкопках міст були знайдені дитячі іграшки і невелика кількість зброї, що вказує на незначну мілітаризацію держави і відносно мирні періоди існування. Численні печатки, прикрашені тваринами і міфічними істотами вказують на розвинену торгівлю з такими віддаленими країнами як Вавилон, Шумер і південна Месопотамія.
Назви «цивілізація Інду» і «цивілізація Хараппи» — рівнозначні в археологічній літературі. Хараппа — перший археологічний майданчик, що належить до цієї цивілізації, розкопаний в 1920-х роках. Незабаром був виявлений і досліджений Мохенджо-Даро, що призвело до сенсаційних відкриттів. Ці пам'ятки належать до цивілізації зрілої Хараппи, щоб відрізняти її від культур, що передують їй і наступних за нею. Те що було до зрілої Хараппи — рання Хараппська культура. Після — пізня Хараппська культура. Ранній Харапській культурі передували місцеві неолітичні поселення сільськогосподарського типу.
До 2008 року було знайдено 1 022 міста і поселення, головним чином в районі річок Інд і Гхаггар-Хакра та їхніх притоків. З них, 406 об'єктів знайдені на території нинішнього Пакистану та 616 в Індії. Розкопані і вивчені — 96 об'єктів. Серед цих 96-ти об'єктів значаться великі міські центри, в тому числі Хараппа, Мохенджо-Даро (об'єкт Всесвітньої спадщини Юнеско), Дхолавіра, Ганверівал, Ракхігархі.
Мова держави не має точної ідентифікації та її приналежність поки не ясна. Дослідження різних гіпотез тривають. До кінця не вивчені зв'язки хараппської мови і дравідійських та еламо-дравідійських мов.