Loading AI tools
російський, український і латвійський письменник, журналіст і літературознавець З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Костянти́н Іва́нович Араба́жин (рос. Константин Иванович Арабажин, псевдоніми та криптоніми: К. Не-я, К. Недоля та ін.; 14 січня 1866, Канів — 13 липня 1929, Рига) — російський, український і латвійський літературознавець, журналіст, письменник, перекладач. Редактор латвійської газети «День».
Арабажин Костянтин Іванович | ||||
---|---|---|---|---|
Народився | 2 (14) січня 1866[1] Канів, Київська губернія, Російська імперія | |||
Помер | 13 липня 1929[1] (63 роки) Рига, Латвійська Республіка | |||
Поховання | Покровський цвинтар (Рига)d | |||
Країна | Російська імперія | |||
Діяльність | письменник, журналіст, історик літератури, літературний критик, літературознавець, літературознавець | |||
Сфера роботи | російська література, історія літератури[2], літературознавство[2], журналістика[2] і література[2] | |||
Alma mater | Імператорський університет Святого Володимира (1890) | |||
Заклад | Гельсінський університет | |||
Роки активності | з 1885 | |||
Нагороди | ||||
| ||||
Арабажин Костянтин Іванович у Вікісховищі | ||||
Походив з дворян Полтавської губернії. Двоюрідний брат Андрія Бєлого.
Закінчив 1-у київську гімназію (1883), а у 1890 році — історико-філологічний факультет Київського університету (навчався разом із В. Самійленком). Кандидатське дослідження Арабажина «Казимир Бродзинский и его литературная деятельность» (Київ, 1891, російською мовою) було відзначено премією ім. М. І. Пирогова (Київський університет) та почесним відгуком Академії наук[3].
Українською мовою писав вірші революційного змісту (неопубліковані), видав водевіль «Поперед спитайся, а тоді й лайся» (Київ, 1885), а також низку газетних дописів. Переклав українською мовою оповідання Г. де Мопассана, Л. Толстого, Г. Мачтета (надруковані у львівській «Зорі» 1889 року[4]). У вісімдесяті роки брав участь у визвольній боротьбі, нелеґально перевозив з Галичини до Росії заборонену літературу. Перебував у дружніх взаєминах з І. Франком, М. Павликом, Лесею Українкою, М. Драгомановим.
Від 1892 року мешкав у Петербурзі. Редагував газету «Северный курьер» (1899—1900, разом з В. В. Барятинським), залучив І. Франка до співробітництва в ній. Для Енциклопедичного словника Брокгауза і Єфрона написав ґрунтовну розвідку «Галицько-руський суспільний рух», а також декілька інших статей (зокрема, про І. Богдановича); для «Ілюстрованої всесвітньої історії літератури І. Шерра» (т. 2, 1898) — розділ «Слов'янські землі», а для «Історії російської літератури» (т. 2, 1908) — «Історичні пісні та думи». Автор статей про Т. Шевченка — «Український Прометей» (1911), «Т. Г. Шевченко і панславізм (До питання про Кирило-Мефодіївське товариство)» (1914), «Шевченко і месіанізм» (1914) (всі російською мовою).
Також опублікував праці про М. Гоголя, М. Лермонтова, Л. Толстого, М. Горького та інших російських письменників. Крім зазначених вище російських та українських періодичних видань, друкувався в журналах «Новая жизнь», «Всемирный вестник», «Театр и искусство», «Вестник императорских театров», газетах «Діло», «Биржевые ведомости» та ін.
1913 року обраний професором кафедри російської літератури Гельсинґфорського університету, від 1918 року постійно мешкав у Гельсінкі, крім викладання видавав газету «Русский голос». З 1920 року — професор Ризького університету; був ректором російських університетських курсів та редактором газети «День» (1922) у Ризі.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.