Соборне уложення 1649 року
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Соборне уложення, Соборне укладення, Соборне уложення царя Олексія Михайловича (рос. Собо́рное уложе́ние) — універсальний кодекс кримінального та цивільного права Московського царства, що регулював соціально-правові відносини у всіх сферах суспільного життя та визначав міру покарання за порушення цих норм[1]. Прийняте в 1649 р. в часи правління царя Олексія Михайловича. Пам'ятка російського права XVII ст.
В іншому мовному розділі є повніша стаття Соборное уложение 1649 года(рос.). Ви можете допомогти, розширивши поточну статтю за допомогою перекладу з російської.
|
Соборне уложення 1649 року | |
Країна | Московське царство |
---|---|
Юрисдикція | Московське царство |
Час/дата початку | 29 січня (8 лютого) 1649 |
Час/дата закінчення | 1 (13) січня 1835 |
Прийнятий законодавцем | Земський собор |
Сторона, яка підписала | Йосип (патріарх Московський) |
Опубліковано в | Q44205767? |
Соборне уложення 1649 року у Вікісховищі |
Безпосереднім поштовхом до його розробки став так званий Соляний бунт 1648 року у Москві, підтриманий виступами і в інших містах (Томську, Солі Вичегодській, Великому Устюзі). Серед вимог повсталих було і скликання Земського Собору для прийняття нових законів[2].
Фізично біловик оригіналу Уложення являє собою сувій (згорток) складений з паперових листів (960 листів), що склеєні в довжину у вигляді стовпця довжиною 144 сажені і 1 аршин (317 метрів, хоч раніше вважалося що його довжина 309 метрів). На звороті згортку Уложення — підписи членів Земского Собору 1649 року, який прийняв його, всього 315 підписів. Оригінальний примірник Уложення зберігається у Російському державному архіві древніх актів[3]
Уложення було комплексним нормативно-правовим актом і містило норми як публічного, так і приватного права, а також норми як матеріального, так і процесуального права. Уложення заключало в собі постанови з усіх галузей права: в ньому перемішані статті, що мають стосунок до законів державних, фінансових, поліцейських (адміністративних), цивільних, судочинних (процесуальних); закони кримінальні зосереджені головним чином в главах I, II, X, XXI та XXII, але вони зустрічаються в окремішності і в інших главах (М. С. Таганцев[4]). Сучасні дослідники більш точно констатують стосовно кримінально-правових норм Уложення, що ці норми містяться в главах І — V, Х, XXI, XXII[5]. Соборне уложення складалося з 25 глав, які містили 967 статей, переважна більшість яких була присвячена визначенню злочинів і покарань[6].
Джерела Соборного уложення вказані в передмові (преамбулі) до нього, ними були: Правила Святих Апостолів, градські закони грецьких царів (візантійське право[7]), старі судебники попередніх царів (1497 та 1550 рр.) та Стоглав, царські укази і боярські вироки, записні книги Помісного, Земського, Розбійного та інших приказів[1], чолобитні від дворян і посадських людей; крім того запозичувалися багато норм Литовських статутів[8]. Згодом уложення 1649 р. було доповнено значною кількістю юридичних актів, названих новоуказними статтями[9].
Дія Соборного уложення з другої половини XVII ст. до 1780-х років поширювалася, як вважають окремі дослідники, і на Слобідську Україну, яка вважалася частиною російських територій[10] .
Соборне уложення застосовувалося в Росії вельми тривалий час — аж до появи Зводу законів Російської імперії 1832 р., а його кримінально-правові норми були використані під час розробки тому XV-го Зводу та Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 року[11].