Олена Рудловчакова

историк русинской литературы и културы From Wikipedia, the free encyclopedia

Олена Рудловчакова
Remove ads

Оле́на Рудловчако́ва, родж. Олена Микита; слов. Helena Rudlovčáková; (*1. фебруар 1919, Мукачово, Руська Крайна — †16. новембер 2007, Пряшов, Словакия) — историк русинской литературы и културы, педагог, сполоченско-културна працовничка в Словакии.[1][2][3]

Коротка інформація Олена Рудловчакова, Имя при уроджѣню ...
Remove ads

Биография

Олена Микита родила ся в учительской фамилии Анны и Михайла Микитох в Мукачовѣ, в року 1937 закончила Мукачовску русску гимназию и записала ся на правничу факулту Карловой универзиты в Празѣ. Але передтым на жадость родичох зыскала учительску диплому, одбывши поврочный стаж и склавши так званый «диференчный» испыт (юн 1938).[3] Проучивши ся куртый час в Празѣ, з причины роспада Чехословакии на осень 1938 вернула ся до Подкарпатской Руси и учительовала в Нелѣпинѣ (1938–1939), Чинадьовѣ и сосѣдных Ольховици и Ряпиди (дн. Быстриця, 1939–1940).[4][3]

2. фебруара 1940 оддала ся за свого обрученика, Андрѣя Рудловчака (1905–1977), словацкого горожана, редактора «карпаторуской штудии» Словацкого радия, котра емитовала на Подкарпатску Русь, и одышла до Братиславы. Карпаторуска штудия емитовала до марца 1939 з Кошиць, але як Кошицѣ одышли ку Мадярщинѣ, была перенесена до Братиславы.[3] Як екстерна працовничка з мужом приготовляла радиовы програмы, паралелно штудировала историю и русистику на филозофской факултѣ Словацкой универзиты.[4]

Робота и высокошколскы штудии были перерваны уроджѣньом сына Владимира (1943–2002) и дѣвкы Марии (1945–), але уж од осени 1945 продовжила ся учити на универзитѣ, а тыж была екстерна лекторка русского языка на филозофской факултѣ и асистентка професора Перфецкого (1945–1948).[3][2] В року 1948 выдала свой учебник Грамматика русского языка, котрый быв перевыданый в року 1953.[1]

Меджи часом карпаторуску штудию влѣтѣ року 1947 перенесли до Пряшова, и там од фебруара 1949 оселяють ся Рудловчакы, котры достали квартель прямо в будинку радия.[3] Окрем роботы в радию, была коректорка в русскоязычной новинцѣ Пряшевщина (1949–1950) [1][2]

В року 1952 склала недостаючы испыты, обгаила дипломову роботу и зыскала высокошколску диплому,[3] а тыж стала ся членков Комунистичной партии Чехословакии.[1] Од зачатку 1950-х, коли комунистична влада зачала политику острой украинизации, Рудловчакова занимала важны посты и активну позицию в створьованых владов украинскых инштитуциях. Але была под дозором безпекы и не мала дозвол путовати за границѣ.

Од року 1954 на интерной ашпирантурѣ при Чехословацко-совѣтском инштитутѣ (Братислава) працовала над темов Живот и творчость Александра Духновича, зобрала велику масу дотогды непознатых информаций. Через серйозну и довгу хвороту была ей трирочна доба ашпирантуры продовжена до пять рокы. В року 1960 обгаила научный ступень кандидата наук. Габилитовала ся на доцента Универзиты П. Й. Шафарика в Пряшовѣ, де на розличных постах працовала понад двадцять рокы аж до одхода на пензию (1986). В добѣ «нормализации», што настала по задушѣню Пражской яри, Рудловчакова ледвы ся утримала на своих постах, ай была ей заказана далша научна карьера.[3]

Умерла в Пряшовѣ в грекокатолицком пензионѣ Св. Козмы и Дамяна, погребена на Олшанском цинтерю в Празѣ, около гроба ей сына.[3]

Remove ads

Публикации

  • Поети Закарпаття XVI ст. – 1945. (1965, антология, співавтор Микитась В.Л.)[2][4][1]
  • Зелений віночок, червоні квіточки — 1965 (антологія творчості народних письменників Пряшівщини)[2][4][1]
  • Літературні стремління українців Східної Словаччини у 20–30 рр. нашого століття — 1968[2]
  • Олександр Духнович. Твори. — 1968 (тритомне зібрання, співавтор Микитась В.Л.)[4][2]
  • О. Духнович. Життя і творчість — 1968[2]
  • До вершин. 25 років історії УНТ — 1971[2]
  • Шляхами слова. Історія української журналістики Пряшівщини — 1972[2]
  • До історіі вивчення закарпатоукраїнського фольклору і етнографії в XIX і на початку XX століття — 1976[2]
  • Хрестоматія закарпатської української літератури XIX століття — ч. 1–1976, 1990; ч. 2–1985 (підручник)[2][4][1]
  • Закарпатські українські фольклористи і їх фольклорні записи 50–60-х років минулого століття в фондах Якова Головацького — 1980, 1983[2]
  • Біля джерел сучасності — 1981 (збірник вибраних праць)[4][2][1]
  • О. Павлович і наша сучасність — 1982[2]
  • 50 років українського радіомовлення в Чехословаччині — 1984 (співавтор А. Ковач)[2]
  • Ю. Ставровський-Попрадов — 1984[2]
  • Формування літературно-критичної думки на сторінках «Дуклі» — 1985[2]
  • Газета «Свет» і її попередники — 1985[2]
  • A kárpátukrán néprajzkutatás története — 1986[2]
  • Шляхи російського духовного слова до закарпатських українців. Закарпатоукраїнські кореспонденти російської преси в 50–60-і роки XIX ст. — 1988[2]
  • Невтомний оратай закарпатоукраїнського журналістського поля. — 1989[2]
  • Біля витоків багатоводної ріки. До 200-ліття від дня народження Михайла Лучкая — 1990[2]
  • Пряшівське Товариство св. Йоанна Хрестителя 1990[2]
  • Матеріали до ювілею
    • Марійки Підгірянки — Школярики йдуть, Репертуарний збірник, 1981, №3[4]
    • Олександра Духновича — Репертуарний збірник, 1983, №1[4]
    • Олександра Павловича — Репертуарний збірник, 1984, №2[4]
    • Анатолія Кралицького — Репертуарний збірник, 1984, №4[4]
    • Федора Лазорика — Репертуарний збірник, 1988, №2[4]
Remove ads

Жерела и одказы

Референции

Loading related searches...

Wikiwand - on

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.

Remove ads
Remove ads