Ярослав Качмарчык

Ярослав Качмарчык (*29. марца 1884(18840329.) , Білцарева, Австро-Угорьско — †приближно 1944) был лемківскым політіком і правником.^[1][2] В 1920 році был выбраный за премєр-міністра Руской Народной Республикы Лемків.

Ярослав Качмарчык Ярослав
Чинность	політік
Горожанство	Польско
Уроджѣня	29. марца 1884(18840329.) Більцарева
Упокоеня	1944
Ярослав Качмарчык на Викискладѣ Ту можуть быти податкы з Wikidata, не контролованы авторами статѣ

Вчасне жытя

Ярослав Качмарчык ся вродил в Білцареві в родині священника Теофіля Качмарчыка і Мариі Жеґєстовской, дівкы креницкого пароха, мушыньского декана Віктора Жеґєстовского (1809—1888).

Подібні як братя Любомір і Владимір, розпочал студиі правничы на Львівскым Університеті, але на шкільный рік 1904/1905 перенюс ся до Університету в Інсбруку. По двох семестрах вернул до Львова, де 1908 рока оборонил докторат.

В 1908‑1909 працувал конціпієнтом (помічником) в Выжшым Краєвым Суді в Ґрацу. В тым самым часі пішол на єднорічну службу до арміі. Далі працувал в державных судах і приватных канцеляриях в Новым Санчы, Перемышли і Відни. Качмарчык іщы перед войном был єдным з найактывнійшых русофільскых діячів молодшого поколіня, остал директором Лемківской Касы в Горлицях.

Початком Першой Світовой Войны, так як чысленны інчы Лемкы, был арештуваный і вязненый в Санчы. Просто з вязниці післано го до войска. Здає ся, же брал уділ в боях в Карпатах в часі зимовой кампаніі 1914/15 року, де хыбаль был раненый і одосланый до Ужгорода.

Політична діяльніст

По войні поміг зорґанізувати віче 5 грудня/децембра 1918 во Фльоринці, де проклямувана была Руска Народна Республика. Был предсідательом Руской Рады в Білцареві. Качмарчык был тыж членом лемківской делеґациі до Пряшова, де 21 грудня/децембра 1918 створено спільну Карпаторуску Раду. Дакус пізнійше выбраный был до триособовой лемківской делеґациі на Парыску Мирну Конференцию, котра одначе николи там не поіхала.

В січни/януарі 1919 рока іздил до Кракова, жебы інформувати польску адміністрацию о лемківскій політычній діяльности. Разом з братом Владиміром брал активный уділ в лемківскых стрічах в марци, де было далі деклярувано жаданя прилучыня Лемковины до Чехословациі і дискутувано неплачыня податків польскій державі і не браня през ню лемківского рекрута. Здає ся што під конец мая 1919 повюл Качмарчык лемківску делеґацию до Прагы, а початком червця/юния стрітил ся в Креници з капітаном американьской арміі, Мерияном С. Купером (1893—1973), жебы інформувати го о ситуациі в реґіоні.

З огляду на то, што польска сторона брала рекрута на Лемковині, Качмарчык два раз іхал до Варшавы (на початку січня/януара, пак 20 лютого 1920). Конферувал з Міністерством Войсковых Справ, котре го упевняло в тым, што Лемкы не будут вербуваны. Єднак з огляду на передолжуючы ся проблемы з льокальном польском адміністрацийом Качмарчык і Захарий Копыстяньскій ініциювали остатню пробу запевніня лемківской незалежности.

12 марця 1920 р. в Креници мала місце стріча понад 50 лемківскых діячи, де Качмарчык передставлял історию лемківской адміністрациі і введіня польского уряду. Было покликано Начальну Раду Лемківской Руси з 26 членів, спосеред них пят выбрано до Выконавчого Комітету. Ярослав Качмарчык остал його премєром. Рада жадала вызначыня польско-лемківской границі, заборонила учытелям складати присягу на вірніст польскій державі і противставляла ся браню Лемків до польского войска.

6 січня/януара 1921 рока Качмарчык, разом зо свящ. Димитрийом Хыляком і Миколайом Громосяком, был арештуваный през польскы власти. 10 червця/юния 1921 р. поставлено іх перед судом в Новым Санчы, де были оскаржены о розвиваня серед Лемків зрадливой діяльности. Качмарчык бесідувал о брутальности, з яком Полякы пацифікували реґіон. Повіл тыж медже інчыма:

„	За винного ся не уважам, напротив, мам навет повноту переконаня і свідоміст, же вшытко, што-м робил, было цілковито леґальне. Зато єм тыж поступувал отверто.	”
Ориґінальный текст Za winnego nie uważam się, a wręcz przeciwnie posiadam pełnię przekonania i świadomość, że wszystko co robiłem było całkowicie legalne. Dlatego też postępowałem otwarcie. B. Horbal, Działalność polityczna Łemków na Łemkowszczyźnie 1918-1921, s. 107

Вшыткых трьох підсудных звільнено підкрисляючы, же выполняли они жычыня свойого народу.

По Республиці

18 жолтня/октобра 1922 рока отворил загальнолемківску стрічу в Креници, де был выбраний до окружного комітету Галицко-Русской Народной Організаціі. Мал канцелярию в Мушыні, пак од 1933 рока в Креници.

На зачатку Другой Світовой Войны выіхал зо женом і сыном до Кракова. Далі выіхали до Варшавы, Білогостоку, на західню Білорусь і в кінци до Львова. 23 лютого/фебруара 1940 рока го арештувало НКВД. Качмарчыкову жену і сына депортувано до Казахстану. По семох роках од часу арешту суд признал Ярослава Качмарчыка за гмершого. Вмер правдоподібно в 1944 р. в лаґрі в Росиі (за ріжныма інформациями під Москвом^[3] або на Уралі^[1]).

Особисте жытя

Был женатый найперше з Александром Ціханьском, дівком лемківского діяча Александра Ціханьского. В 1930 або 1931 оженил ся другій раз з Адельом Завадзком (1912—1989) з польско-словацкой родины, правдоподібні з Мушыны. З причыны того, же Церков Греко-Католицка не хотіла йому дати розводу, поіхал до Вільна, де перешол на віру протестантску (еванґелицко-ауґсбурґску). Розвід, зміна віры і новый звязок выальєнувал го в лемківскім середовиску, так што в роках тридцетых не видно го в ниякій лемківскій суспільній діяльности.

З першого звязку не мал діти. З Адельом Завадзком му ся вродил сын Александер (1932—2009).

Жерела и одказы

• Богдан Горбаль. Ярослав Качмарчык лідер Руской Народной Республикы Лемків // Лемківскій річник 2008. — Крениця-Ліґниця: Стоваришыня Лемків. — С. 66—83.
• Богдан Горбаль. Лемківска Республика во Фльоринці // Річник Руской Бурсы. — 2018. — В. 14. — С. 141—159. — doi:10.12797/RRB.14.2018.14.05
• Bogdan Horbal. Kachmarchŷk, Iaroslav // Paul Robert Magocsi, Ivan Pop (eds.) Encyclopedia of Rusyn History and Culture. — Toronto Buffalo London: University of Toronto Press, 2005. — С. 224. ISBN 0-8020-3566-3