Loading AI tools
село в Україні, в Кам'янка-Бузькому районі Львівської області З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Ви́рів — село в Україні, у Львівському районі Львівської області. Орган місцевого самоврядування — Жовтанецька сільська громада[5]. На території сіл Вирів, Горпин, Якимів створено старостинський округ з центром у селі Вирів[5]. Населення за даними реєстру територіальної громади на 1 червня 2021 року становило 279 осіб.
село Вирів | |
---|---|
Спасо-Преображенський храм у селі Вирів | |
Країна | Україна |
Область | Львівська |
Район | Львівський |
Громада | Жовтанецька сільська громада |
Код КАТОТТГ | UA46060150030015758 |
Основні дані | |
Населення | 279 |
Площа | 0,75 км² |
Густота населення | 480 осіб/км² |
Поштовий індекс | 80441[1] |
Телефонний код | +380 3254[2] |
Географічні дані | |
Географічні координати | 49°59′16″ пн. ш. 24°21′37″ сх. д. |
Середня висота над рівнем моря |
228 м[3] |
Водойми | р. Горпинка |
Відстань до обласного центру |
35 км[4] |
Відстань до районного центру |
35 км[4] |
Найближча залізнична станція | Колодно |
Відстань до залізничної станції |
11 км |
Місцева влада | |
Адреса ради | 80431, Львівська обл., Львівський р-н, с. Жовтанці, вул. Львівська, 2[5] |
Карта | |
Мапа | |
|
Розташоване по обидвох берегах річки Горпинки, яка є лівою притокою Західного Бугу[6], за 35 км від обласного та районного центру — міста Львова, за 10 км від центру громади села Жовтанці і за 11 км від залізничної станції Колодно[4]. Через село проходить автошлях загального користування С140605 Куликів—Великосілки, який прямує до автомобільного шляху міжнародного значення М06 Київ—Чоп.
Вирів розташований на висоті 228 метрів над рівнем моря та в межах своєрідної фізико-географічної області відомої під назвою Мале Полісся. З геологічної точки зору село розміщене на південно-західній околиці Руської платформи в межах Волинсько-Подільської плити‚ західний схил якої утворює Львівську мульду (западину).
Серед корисних копалин краю є пісок, глина і торф.
У Вирові налічується 7 вулиць[7].
На 1936 рік у селі мешкало 650 осіб, у 1939 році — 760 осіб[8], у 1945 році — 682 особи. За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року у селі мешкало 360 осіб[9]. Станом на 1 червня 2021 року — 279 осіб.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року був наступним[9]:
Мовний склад населення с. Вирів | ||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Мова | Кількість осіб | Відсоток | ||||||||||||
українська | 359 | 99,72 | ||||||||||||
російська | 1 | 0,28 | ||||||||||||
Існує декілька гіпотез походження назви села:
Перша згадка про село Вирів походить з XIV століття і датується 1352 роком:
«Села Вирів, Горпин, Нагірці в Львівській землі стали власністю шляхтича Ґжеґожа (Григорія) Тимшиця (посмертно названий „Давидовським“), який отримав їх за заслуги від короля Казимира ІІІ.»
Друга згадка відноситься до XV століття, про що свідчить такий запис:
«У 1456 році селянин села Вирів Сидір з селянами села Соколів позивав Станіслава Кая з Ліска, якого заступав Іван Неслухівський»
У 1549 році Сигізмунд ІІ Август підтверджує акт купівлі-продажу сіл Вирів, Горпин і Тадані, укладений між Єжи Черніховським та Рафаелем Хотецьким.
Наступна згадка датується 1578 роком та вказується про наявність у селі церкви.
У 1649 році, повідомляє документ:
«За зізнанням збирачів податків, с. Вирів було знищене татарами».
Відомі власники та дідичі села с. Вирів | ||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Роки | Власник / дідич | |||||||||||||
1352 — ? | Григорій Тимшиц (Давидовський) | |||||||||||||
~ 1456 — ? | Стибор з Винник (коронний суддя) | |||||||||||||
? — 1470 | Михайло Давидовський | |||||||||||||
1470 — ? | Катерина Давидовська | |||||||||||||
? — 1549 | Єжи Черніховський | |||||||||||||
1549 — ? | Рафаель Хотецький | |||||||||||||
~ 1765 — ? | Ігнатій Коритко гербу Абданк
(львівський мечник) | |||||||||||||
? | Давидовський? | |||||||||||||
? | Зєльонка | |||||||||||||
? | Котицький | |||||||||||||
? | Черніховський | |||||||||||||
1860 | Євген Счжелецький (дідич) | |||||||||||||
~ 1868 — ? | Іван Стжелецький | |||||||||||||
1902 — ? | Ванда Стжелецька |
На початку 1800-х років у Вирові була ковальня, в якій ковалями був рід Волянських, зокрема Казимир та Іван.
Основним заняттям жителів села було землеробство. Але більша частина землі належала не селянам, а поміщикам. Так за переписом 1868 року пану Івану (Євгену?) Стжелецькому належало 657 моргів землі, у той час як 347 селян користувалися лише 468 моргами. Селяни жили в злиднях і більша частина з них була змушена працювати на поміщика.
Згідно з описом сіл Кам'янецького повіту 1894 року у Вирові було 77 будинків з населенням 548 осіб.
У 1905 році село належало поміщиці Ванді Стжелецькій, у власності якої перебувало 267 га землі.
У 1914 році почалася перша світова війна, в селі почалася мобілізація, молодих юнаків призивали до війська, в селян забирали коней та продовольство.
9 листопада 1926 року в м. Кам'янка Струмилова (центр повіту) відбувся повітовий народний з'їзд делегатів Українського національно-демократичного об'єднання. Провідником цього з'їзду було обрано вирівського отця-настоятеля Івана Курчабу, одним з членів Повітового народного комітету став селянин з Вирова Петро Карвацький, також одним з делегатів на Народний з'їзд до Львова став Василь Війків з Вирова[41]
21 травня 1934 року рішенням Дирекції РСУК вирівський кооператив «Поступ» був прийнятий в Ревізійний Союз Українських Кооператив[42].
З 1 серпня 1934 року, в рамках реформи, село Вирів увійшло до складу гміни Желехув Великий (тепер с.Великосілки) в Кам'янецькому повіті.
Станом на 1936 рік у селі налічувалося 130 будинків та мешкало 650 осіб, на них припадало 700 моргів орного поля. Діяла читальня «товариства Просвіта» та місцевий кооператив[43].
У 1937 році в селі, за сприянням Софії Содомори (дружини пароха о. Олександра Содомори) виникає вирівська філія «Союзу Українок».[40]
15 березня 1938 року, як пише газета «Діло», польська жандармерія, за дорученням Золочівської прокуратури, відібрала метрикальну греко-католицьку книгу Вирова та іншої низки сіл, з приводу того, що було здійснено кілька випадків недозволеного хрещення польських дітей греко-католицькими священниками[44].
Станом на початок 1939 року у Вирові мешкало 760 осіб, з них: українців — 735, поляків — 10 та латинників — 15[8].
28 вересня 1939 року, після укладання договору про дружбу та кордон між Німеччиною та СРСР, на зміну полякам прийшли радянські війська.
Під час другої світової війни на фронтах воювали 83 мешканці, 65 з них загинули[6]
«З початком квітня сорок четвертого року посеред ночі село здригнулося від реву потужних моторів: насувалися важкі німецькі танки, двигтіла земля, падали тини, лягали дерева… П'ять важких танків з залогами зупинились біля нашої хати. Та не довго стояли: за кілька днів опівночі алярмово мусили вирушати,
— згадував Содомора Андрій (йдеться про спробу Вермахту зупинити весняний наступ ЧА на Правобережну Україну після Корсунь-Шевченківської операції), згадує далі:
Одразу ж — радянські війська; знову ж танки; тим разом легші, але мобільніші (Т-34). Через село поспіхом проходили військові частини — піхота».
Мова про радянський наступ влітку 1944 року під час Львівсько-Сандомирської операції[40].
Від вересня 1944 року Вирів належав до новоствореного Новомилятинського району, від березня 1959 року — до Новояричівського району, а згодом до Кам'янка-Бузького.
Шематизм 1945 року подає, що в цей час Вирів налічував 682 мешканці.
У 1949—1951 роках була проведена примусова колективізація сільського господарства. Був утворений колгосп імені Кутузова, за яким було закріплено 1469 га орної землі. Колгосп спеціалізувався на вирощуванні зернових та технічних культур (переважно цукрові буряки), а також на м'ясо-молочному тваринництві. Діяла восьмирічна школа, медпункт, будинок культури з залом на 325 місць, бібліотека з книжним фондом 10,3 тисячі екземплярів, 2 магазини, відділення зв'язку[6].
З теренових вістей ВО «БУГ» УПА — Захід за 1943—1945 роки:
* «З кінцем минулого місяця (лютий, 1945 року) більшовики у Вирові роблять застави на дорогах, стежках, кладках та мостах. Був випадок, що наші люди (повстанці) налізли на таку заставу та її розігнали, вбили одного більшовика, одного ранили та здобули один кулемет»;
- «25 квітня 1945 року, під час короткого бою вбито в Вирові двох участково уповноважених Ново-Милятинського РО НКВС Завалія Петра та Кресанова Михайла (сержант партизан) та їх співробітницю з Желехова. В ході цієї операції роззброєно винищувальний батальйон дільниці Соколів в числі 16 людей. Здобуто один скоростріл Дехтярова, 2 ППШ, 15 крісів, 1 «Наган». Роззброєних стрибків покарано буками та розігнано по хатах»;
- «14 травня 1945 року в с. Вирів боївка засідкою поранила двох більшовиків»;
- «17 червня 1945 року кількох повстанців під командою друга «К.» було викрито ворожою більшовицькою облавою в шопі с. Вирів. Оточені повстанці на ворожі заклики здаватися — вбили чотирьох і поранили двох сталінських бандитів та прорвалися крізь вороже кільце. При цьому згинув один повстанець»;
- 3 березня 1946 року біля с. Вирів в бою загинули два повстанці Кафлюк Микола Михайлович — «Соловей», «Владко» (комендант кущової боївки Служби безпеки ОУН (б))[45] та Фарис Михайло Герасимович.[46][47]
Перша згадка про наявність в селі церкви відноситься до 1578 року.
Наступні згадки — візитаційні книги першої половини XVIII століття, церква, як зазначено у документі, через її геть підупалий стан потребує реставрації.
В матеріалах візитації 27 жовтня 1763 року описується тридільна з пірамідальним наметовим верхом дерев'яна церква Преображення Господнього з цвинтарем довкола церкви та дерев'яною, оббитою гонтом дзвіницею з двома невеликими дзвонами; церква, як повідомляє напис на одвірку, побудована 1763 року, але вона, зазначено у цьому ж документі «По кутах розійшлась і осіла в землю'. Оскільки щойно збудована церква не могла осісти в землю, то тут, очевидно, — помилка (переставлено цифри): на одвірку зазначений був, мабуть 1673 рік.
З ерекційного документу, датованого 26 серпня 1765 року, дізнаємося, що львівський мечник, «на Вирові пан і дідич» Ігнатій Коритко гербу Абданк вибудовує у Вирові нову дерев'яну церкву і забезпечує відповідними посілостями пароха. Її ровесниця дзвіниця й досі стоїть, щоправда, обшита новими дошками.
Священники, які обслуговували парафію с. Вирів | ||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Роки | Священник | |||||||||||||
1728 – ? | о. Стефан Захаріяшевич | |||||||||||||
1784–1799 | о. Іван Тарнавський | |||||||||||||
1800–1849 | о. Антоній Тарнавський | |||||||||||||
1849–1852 | о. Климен Турчин | |||||||||||||
1852–1885 | о. Михайло Улицький | |||||||||||||
1885–1886 | о. Йосип Бродієвич | |||||||||||||
1886–1905 | о. Теодор Білевич | |||||||||||||
1905–1919 | о. Євстахій Хрущевський | |||||||||||||
? | о. Стефанина | |||||||||||||
? – 1921 | о. Кіндрицкий | |||||||||||||
1921–1933 | о. Іван Курчаба | |||||||||||||
1933–1977 | о. Олександр Содомора, деколи йому
допомагав тесть о. Савин Дурбак (до 1944 року) | |||||||||||||
1977–1978 | о. Олексій Петришин | |||||||||||||
1978–1979 | о. Кривий | |||||||||||||
1979–1982 | о. Яцків | |||||||||||||
1982–1992 | о. Володимир | |||||||||||||
1992–2009 | о. Василь Кулинич | |||||||||||||
З 2009 року | о. Андрій Верес |
У 1905 році вирівський селянин Тимко Стефанишин вибрався як паломник на Святу Землю, а щоб оплатити дорогу, продав частку свого поля.
У 1918 році, в селі будують або відновлюють плебанію, будинок де селилися священники, ймовірно Перша світова війна завдала серйозної шкоди.
У 1936 році коштом добровільних пожертв парафіян та старанням отця-настоятеля Содомори Олександра було започатковано будівництво нової дерев'яної церкви.
19 серпня 1936 року, на храмовий празник, деканом о. Михайлом Цегельським та вісьмома священниками було звершено освячення фундаменту. Проповідь виголосив о. Ю. Ванчицький, о. В. Пашковський і в кінці о. шамбелян Михайло Цегельський. Людей було близько 3000 з усієї околиці[43].
Будову церкви Преображення Господнього у Вирові (архітектор Євген Нагірний, будівничий Василь Літовинський) вдалося завершити перед самим початком Другої світової війни (виносив хрест на церковну баню вирівський майстер Данило Якимовець). Ця нелегка, як на тодішні часи, робота, звісно ж, не могла бути виконана без високої активності свідомих, перейнятих національною ідеєю і християнською мораллю парафіян. Один лише приклад. Для покриття бані потрібна була бляха. Роздобути її Кам'янці-Струмиловій о. Олександр доручив церковному паламарю Михайлові Стефанишину. Він, щоб не вернутися з порожніми руками (грошей не вистачило), заставив за отриману, чеську, бляху власне поле!
Освятив церкву о. Цегельський 19 серпня 1939 року в свято Преображення Господнього.[40]
Дерев'яна церква стоїть на плато схилу. З боку головного входу церква висотою — 25 метрів (висота 8-ми поверхового будинку). Церква хрестоподібна у плані, оточена піддашшям, яке навколо бабинця переходить в широке опасання — галерею з дерев'яною огорожею (оновлена влітку 2020 року) Головний вхід у церкву підкреслений стрімким двосхильним дахом. Крім центральних дверей існують бокові. До великого гранчастого вівтаря прибудовані високі ризниці. На стінах храму є високі вікна аркової та круглої форми. До 1990-х років зовнішні стіни церкви були коричневого кольору, потім церква була пофарбована в білий, а її бляшаний дах в зеленому кольорі. У 2009 році зовнішні стіни храму були пофарбовані в оранжевий колір, а купол та дахи перекрили новою бляхою. На середохресті нави, на великому світловому восьмерику, поставлена великих розмірів баня з ліхтарем і маківкою. В інтер'єрі храму розташований різьблений і золочений іконостас XVII століття, деякі частини його імовірно перенесені зі старої церкви. Храм згідно проєкту мав бути трикупольним, але через наближення війна, вирішили завершити будівництво з одним куполом. Варто зазначити і про те, що храм побудовано на насипному ґрунті.
На південний-захід від церкви розташованана дерев'яна двоярусна дзвіниця, накрита шатровим дахом. Збудована приблизно у 1765 році, нині оббита новими ґонтами та перекрита бляхою. У 2019 році дзвіницю віднесли до пам'яток культурної спадщини[48].
Під час влади УРСР храм та громада насильно були включені до РПЦ.
У 1991 році парафіяни вирівського Спасо-Преображенського храму перейшли в УАПЦ.
24 серпня 2014 року, в честь 75-ліття церкви, з архіпастирським візитом село відвідав митрополит Львівський Високопреосвященіший Макарій.
Після об'єднавчого собору українських церков 15 грудня 2018 року храм належить громаді Львівської єпархії Православної церкви України.
В храмі зберігається мироточива ікона Божої Матері «Праворучиця». Точних відомостей щодо автора і місця написання ікони немає, зокрема відомо, що перебувала ця ікона на Поволжі (РФ), а в Україну була перевезена у 30-х роках XX століття у м. Дніпро родиною Вдовиченко. За життєвими обставинами ця сім'я виїхала за кордон у 1998 році та передала ікону своїм друзям, родині Висоцьких у село Вирів. Важливий факт полягає в тому, що у 2006 році на іконі поступово почали з'являтися вологі, жирні сліди, які чимраз збільшувалися. Рідина виділялася з середини ікони і була олієподібної форми.
Весною, 2010 року з благословення настоятеля храму ікона була оглянута експертами — іконописцями, які підтвердили, що зовнішнього втручання в появленні слідів не виявлено. Настоятелем храму були наведені деякі архівні довідки щодо цієї ікони. Вважається що це є копія чудотворної ікони Божої Матері «Праворучиця», яка зберігається у монастирі Мега Спілеон (Велика печера — в перекладі), що в містечку Калаврита у Греції. Це одна з перших ікон написана апостолом Лукою. Що цікаво — зображення Божої Матері на іконі було нанесено кольоровим воском.
18 липня 2010 року в с. Вирів відбулося урочисте перенесення ікони Божої Матері «Праворучиця» з дому родини де вона зберігалась до храму Преображення села Вирів. В урочистостях взяли участь декан Жовківсько-Кам'янка-Бузького благочиння митрофорний протоієрей Іван Сас, священники деканату, парафіяни храму і надзвичайно велика кількість паломників з сусідніх сіл.
День шанування ікони «Праворучиця» припадає на 25 січня.
У 2013 році в День вшанування вирівської ікони, Спасо-Преображенський храм з пастирським візитом відвідав Високопреосвященіший Макарій, митрополит Львівський, де молитовно з собором священнослужителів і вірними вшанували Пресвяту Богородицю.
У селі станом на 2023 рік працює одна школа — Вирівська філія I—II ступенів Жовтанецького опорного закладу загальної середньої освіти I—III ступенів, хоча від 1 вересня 2023 року діяльність навчального закладу тимчасово призупинена[49].
Через село курсує приміський автобус № 222 сполученням «Львів—Якимів»[50].
Починаючи з 1990-х років на території села швидкими темпами почав розвиватися бізнес. Сьогодні мешканці Вирова займаються підприємницькою діяльністю, як у в селі, так і поза його межами.
Найбільшою підприємницькою структурою зареєстрованою у Вирові є ТОВ «Агро ЛВ Лімітед», яке спеціалізується на вирощуванні ярої та озимої пшениці, кукурудзи, цукрового буряка, ріпаку, моркви та картоплі для українських та закордонних харчових ринків[51]. Підприємство є структурним підрозділом агропромислової компанії «Контінентал Фармерз Груп».
У Вирові діє Народний дім, бібліотека. При Народному домі с. Вирів створений ансамбль «Світлиця», який бере участь у різних культурних заходах села[52].
У 1925 році, на території села, археологом Богданом Янушем (Кароповичем) був виявлений курган епохи бронзи (початок II тисячоліття до н. е.). У похованні виявили бронзову прикрасу, крем'яне листоподібне вістря списа та скелет людини з ранньої бронзової доби.
На околиці села Вирів, біля тригонометричного пункту — поховання культури шнурової кераміки, проводилися розкопки[53].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.