Палестинська війна (1947—1949)

Палести́нська війна́ — війна, що велася низкою арабських держав (Єгиптом, Йорданією, Іраком, Сирією, Ліваном, Саудівською Аравією, Єменом) з одного боку та державою Ізраїль — з іншого. В ізраїльській офіційній історіографії Війна́ за незале́жність (івр. מלחמת העצמאות).

Палестинська війна
Арабо-ізраїльський конфлікт
Ставлення саморобного прапора Ізраїлю в Ейлаті, що ознаменувало закінчення війни Ставлення саморобного прапора Ізраїлю в Ейлаті, що ознаменувало закінчення війни
Дата: 30 листопада 1947 — 20 липня 1949 Місце: Палестина Результат: Перемога Ізраїлю Незначна перемога Йорданії Поразка палестинських арабів Єгипетська поразка Стратегічний провал Арабської ліги
Сторони
Ізраїль, Хагана, Ірґун цваї леумі, Лехі, Бедуїни, Ішув	Арабська визвольна армія  Єгипет  Йорданія  Ірак  Сирія  Ліван Добровольці
Військові формування
Збройні сили Ізраїлю
Військові сили
10 000 спочатку, до березня 1949 року — 115 000	Араби: 2 000 спочатку, 70 000, з яких: Єгипет: 10 000 спочатку зросли до 20 000 Ірак: 3 000 спочатку, зростаючи до 15 000–18 000 Сирія: 2500–5000 Трансорданія: 8000 — 12 000 Ліван: 1000 Саудівська Аравія: 800—200 Арабська визвольна армія: 3500–6000
Втрати
6,080 вбитих (близько 4 074 військовослужбовців та 2000 мирних жителів)	Між + 5000 та 20 000 (з цивільними особами), серед яких 4000 солдатів Єгипту, Йорданії та Сирії

Причини

29 листопада 1947 Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію № 181, яка передбачала утворення на території Палестини двох держав: арабської та ізраїльської. Загалом, єврейське населення вітало цей план, але араби відкинули його.

14 травня 1948 Єврейська Національна Рада проголосила створення держави Ізраїль. У ніч проти 15 травня 1948 єгипетські літаки бомбардували Тель-Авів, й армії 5 арабських держав почали військові дії проти євреїв.

Перебіг

Перша фаза війни: 15 травня — 10 червня 1948

Бойові дії у жовтні 1948

Бойові дії в грудні 1948 — січні 1949

Арабську єдність підривали гострі суперечності. Армія визволення Палестини підкорялася великому муфтію Єрусалима. З усіх арабських країн лише одна Йорданія мала сучасну армію — Арабський легіон, яким командував англієць генерал Джон Глабб. Король Йорданії формально став головнокомандувачем Арабських Збройних сил.

Однак, незважаючи на розкол арабських сил і якісну перевагу армії Ізраїлю, на початковому етапі воєнні дії в Палестині розвивалися на користь арабських країн. Арабський легіон завоював центральну частину Палестини, включаючи стару частину Єрусалима. Іракські війська здобули ряд міст (Наблус, Дженін), єгипетські війська зайняли Беер-Шеву.

Ізраїль спирався на підтримку світового співтовариства, яка полягала в наданні йому військової допомоги, в тому числі Сполученими Штатами та СРСР.

З трибуни ООН радянські представники (в тому числі і представник УРСР) вимагали виведення арабських військ з території Ізраїлю. Значну допомогу надали Ізраїлю також країни Соцтабору: Чехословаччина, Угорщина, Польська республіка, Румунська Народна Республіка, Народна Республіка Болгарія.

Результати

Відмінності від плану ООН за підсумками Палестинської війни:

     територія, призначена для майбутньої єврейської держави та на якій 14 травня 1948 року був проголошений Ізраїль

---

     територія, призначена для майбутньої арабської держави та захоплена Ізраїлем під час війни

     територія, призначена для майбутньої арабської держави та захоплена Єгиптом та Йорданією під час війни

---

     частина міста зі спеціальним міжнародним режимом^[en] Єрусалим, захоплена Ізраїлем під час війни

     частина міста зі спеціальним міжнародним режимом Єрусалим, захоплена Йорданією під час війни

Відтак, Ізраїль завдав арабам ряд поразок і захопив значну частину територій, виділених ООН для створення арабської палестинської держави, частину Єрусалима. Західний берег річки Йордан і східна частина Єрусалима були анексовані Йорданією. Сектор Гази відійшов під контроль Єгипту.

Війна завершилася в лютому—липні 1949 укладенням Ізраїлем угод про перемир'я з Єгиптом (24 лютого), Йорданією (3 квітня), Сирією (20 липня). Угоди мали тимчасовий характер і не врегулювали остаточно територіальні питання. Переговори проходили на грецькому острові Родос за посередництва представників ООН. Делегати арабських країн спілкувалися з ізраїльською делегацією лише через представників ООН, підкреслюючи таким чином своє невизнання законності існування держави Ізраїль. Згідно з угодами про перемир'я між Ізраїлем і арабськими країнами були встановлені тимчасові кордони (Зелена лінія), по обидві сторони яких створювалися демілітаризовані зони. Контроль за додержанням перемир'я покладався на спеціальну комісію ООН.

Див. також

• Бірманська дорога (Ізраїль)

Література

• Гамаль Абдн Насир (Насер). Щоденник про війну в Палестині // 2020 (Завантажити)
• І. Д. Коміренко. Арабо-ізраїльська війна 1948-49 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
• О. А. Коппель. Палестинська проблема // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4

Джерела і посилання

• Війна за незалежність // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
• Скасування мандату й утворення Ізраїлю на www.un.org (рос.)
• Chronology of the First Arab-Israel War of 1948 (англ.)
• Documents, Photos, Maps and history related to Israel's Independence: 1945—1949 (англ.)
• Давид Гендельман Чисельність особового складу єврейських збройних формувань у Війні за Незалежність