Давидів
село в Україні, адміністративний центр Давидівської сільської громади Львівського району Львівської області З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Дави́дів — село в Україні, адміністративний центр Давидівської сільської громади Львівського району Львівської області. Населення становить близько 5000 осіб[3].
| село Давидів | |||
|---|---|---|---|
| |||
 | |||
| Країна |  Україна | ||
| Область | Львівська область | ||
| Район | Львівський район | ||
| Громада | Давидівська сільська громада | ||
| Код КАТОТТГ | UA46060090010018310 | ||
| Облікова картка | с. Давидів[1] | ||
| Основні дані | |||
| Засноване | 1355 (669 років) | ||
| Населення | 5193 | ||
| Площа | 4,370 км² | ||
| Густота населення | 1042,79 осіб/км² | ||
| Поштовий індекс | 81151[2] | ||
| Телефонний код | +380 3230 | ||
| Географічні дані | |||
| Географічні координати | 49°44′39″ пн. ш. 24°08′17″ сх. д. | ||
| Середня висота над рівнем моря |
309 м | ||
| Водойми | р. Давидівка | ||
| Найближча залізнична станція | Давидів | ||
| Місцева влада | |||
| Адреса ради | 81151, Львівська обл., Львівський р-н, с. Давидів, вул. Незалежності, 1-А | ||
| Карта | |||
  Давидів | |||
 Давидів | |||
| Мапа | |||
 | |||
|
| |||
Археологи твердять, що Давидів своєю історією сягає в глибину віків, свідченням чого є матеріали археологічних розкопок. Саму ж назву села пов’язують з іменем Давида Ігоровича, правнуком великого князя київського Ярослава Мудрого[4].
На місці сучасного Давидова знайдено археологічні пам'ятки, які відносяться до пізньоскіфської культури, тож можна стверджувати, що на місці села існувало поселення ще у II столітті до н. е. На території сільради, біля с. Черепин, знайдено поселення з пам'ятками ранньозалізного часу (IX—VII століття до н. е.) і ранньослов'янської черняхівської культури (III—IV століття до н. е.), а також житло давньоруського часу (XII—XIII століття до н. е.).
Існує думка, що Давидів був заснований у XII столітті князем Давидом Ігоровичем і заселений полоненими половцями. У другій половині XIII століття Давидів був зруйнований татарськими військами Бурундая. Село відродилося лише у XIV столітті після завоювання поляками Львова[джерело?].
Перша письмова згадка про Давидів, яка дійшла до нас припадає на 20 березня 1355 р.: це акт про надання села польським королем Казимиром III шляхтичу Григорію Тимшицю[5] (чи Григорію Темнишу) зі Шлезька (тобто Сілезії)[джерело?]. Його нащадки, які почали підписуватися «з Давидова», а потім — Давидовськими — успадкували дідівщину. Згадується також про те, що село стояло при давній дорозі з Галича до Львова.
- 1415 року — отримав привілей короля Владислава II Ягайла щодо переведення Давидова на магдебурзьке право.
- у 1439 році фундував парафіяльний костел святого Станіслава в селі[6].
З подальшої історії видно, що Давидів та його околиці неодноразово переходили з рук в руки різних феодалів. Село було заселено досить густо, а на територію Давидова було переселено чимало поляків. Під 1649 роком зазначається, що Давидів був вже власністю львівського католицького монастиря домініканців.
Після поділу Речі Посполитої і переходу Галичини до складу Австрійської імперії (друга половина XVIII століття) починається наступний етап в історії розвитку села. 1845 року в селі була відкрита початкова однокласна школа. У 1848 році в Давидові, як і по всій Галичині було скасовано панщину. 1897 року під час виборів до австрійського парламенту повстали селяни Давидова проти місцевої влади. Бунт було придушено лише з допомогою регулярних військ.
У XIX столітті громада Давидова мала власну печатку з гербом: у полі печатки — хорт зі свічкою в пащі, який лежить на книзі (герб домініканського ордену), над ним — герб «Одровонж» (стріла з роздвоєним оперенням), а також держава і потир[7].
Жителі Давидова брали участь у боях першої світової війни, а також у національно-визвольних змаганнях українців у 1918—1921 роках.
За даними Володимира Щуровського, у Давидові під час українсько-польської війни діяв госпіталь УГА, комендантами якого були доктори Яцик Тадей, Гнідий Кость[8].
У першій половині XX століття у Давидові, як деяких інших селах Галичини, переважало польське населення, лише 30 сімей у селі були українськими. У 1933 році жителі села на заклик священиків збирали гроші для голодуючих східних областей України.
До 1939 року село було заселене приблизно 90% поляками і 10% українцями.[джерело?]
У 1947 році закінчилося сумнозвісне «добровільне» переселення, згідно з домовленістю між урядом Польської республіки та СРСР від 9 вересня 1944 року. Громадяни польської національності, які проживали в Давидові, виїжджали до Польщі, а звідти прибували українці. До Давидова приїхали люди з Річиці, Терношина, Хотинця, Дев'ятира та інших сіл.
Активно діяли в селі підрозділи УПА. Уряд намагався придушити їхні дії. За фальшивими звинуваченнями було арештовано чимало давидівців. Не оминула давидівців й жорстока хвиля сталінських репресій, що прокотилася українськими землями наприкінці 1940-х— на початку 1950-х років. Чимало жителів села довгі роки змушені були провести у сталінських таборах, у далеких снігах Сибіру та степах Казахстану.
1988 року в Давидові була відкрита школа, яка функціонує донині. Того ж року поблизу школи відкритий пам'ятник Тарасу Шевченку (скульптор Богдан Романець). У 2004 році жителі Давидова активно долучилися до подій Помаранчевої революції. Також у Давидові функціонує єдина в Україні брукована дорога, що сполучає села Давидів та Милятичі.
Досить динамічною є новітня історія села:
- активна участь жителів села у Помаранчевій революції та Революції Гідності;
- будівництво бруківкової дороги Давидів-Милятичі;
- введення в дію нового приміщення амбулаторії сімейної медицини;
- введення в дію нового приміщення сільської ради та народного дому;
- введення в дію басейну дитячої юнацької спортивної школи «Тризуб плюс» (Басейн ДЮСШ «Тризуб плюс» зведено у 1989 році. Тривалий час басейн перебував у незадовільному технічному стані, комунікації будівлі застаріли та не могли експлуатуватися без проведення реконструкції)[9].
18 грудня 2016 року відбулися вибори голови Давидівської сільської об’єднаної територіальної громади.
12 червня 2020 року, розпорядженням Кабінету Міністрів України затверджено склад ело Давидівської сільської громади, до якої увійшли 12 сіл[4].
На лазуровому щиті золота фігура гусляра, супроводжувана у верхніх кутах щита двома золотими восьмикінечними зірками. Щит обрамований золотим декоративним картушем та увінчаний золотою сільською короною.
За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, у селі мешкало 5160 осіб, нині мешкає 4557 осіб[1]. Мовний склад населення був таким[10]:
| Мова | Кількість | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 4543 | 99.69% |
| російська | 14 | 0.31% |
| Усього | 4557 | 100% |
В Давидові працює амбулаторія загальної практики сімейної медицини, 10 крамниць, 3 аптеки[джерело?], школа, сучасний дім культури.
Загалом у Давидові основними є дві церкви. Це церква Святих Верховноапостольних Петра і Павла, яка належить православній громаді і церква Різдва Пресвятої Богородиці, яка належить до греко-католицької парафії. Окрім цих двох храмів, колись діяла церква Святого Миколая Чудотворця, яка функціонувала під час будівництва більшої православної святині. Також ще є церква Святого Дмитрія, яка була споруджена ще 1878 року.
Церква Святого Миколая
Дзвіниця поблизу православної церкви
Православна церква Святих Верховноапостольних Петра і Павла
Церква Святого Великомученика Дмитрія
- Корнель Уєйський — польський поет, драматург, публіцист; мешкав у Давидові у 1839—1841 роках.
- Ернест Теодор Брайтер — польський, український публіцист і політик у Галичині, діяч ЗУНР, уродженець села[11].
- Крет Зіновій Миколайович (нар. 1959) — український диригент, композитор і педагог. Народний артист України; уродженець села.
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
