Loading AI tools
вірменський, радянський та російський актор З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Арме́н Бори́сович Джигарханя́н[4] (вірм. Արմեն Ջիգարխանյան; 3 жовтня 1935, Єреван — 14 листопада 2020, Москва, Росія) — радянський, російський і вірменський актор, театральний режисер і педагог; Народний артист СРСР (1985). Почесний громадянин Єревана.[5] Кавалер ордена Пошани (Вірменія) (2010)[6].
Армен Джигарханян | ||||
---|---|---|---|---|
вірм. Արմեն Բորիսի Ջիգարխանյան | ||||
Народився | 3 жовтня 1935[1] Єреван, Вірменська РСР, СРСР | |||
Помер | 14 листопада 2020[2] (85 років) Москва, Росія | |||
Поховання | Ваганьковське кладовище | |||
Національність | вірменин | |||
Громадянство | СРСР Росія Вірменія США[3] | |||
Діяльність | актор театральний режисер театральний педагог | |||
Alma mater | Єреванський державний інститут театру і кіно | |||
Заклад | Всеросійський державний інститут кінематографії | |||
Роки діяльності | 1955—2020 | |||
У шлюбі з | Vitalina Tsymbalyuk-Romanovskayad і Tatyana Vlasovad | |||
Діти | Stěpan A. Džigarchanjanнd | |||
Брати / сестри | Marina Dzhigarkhanyand | |||
IMDb | ID 0246150 | |||
Автограф | ||||
Нагороди та премії | ||||
| ||||
Армен Джигарханян у Вікісховищі | ||||
Народився 3 жовтня 1935 року в Ерівані (нині — Єреван) у сім'ї Бориса Якимовича та Олени Василівни Джигарханян. Походив зі старовинного роду тифліських вірмен. Батько пішов із сім'ї, коли його синові був лише місяць від народження.[7] Уперше він побачив батька, вже ставши дорослим, коли гостював у бабусі на Новий рік, але вони майже не спілкувалися; перед самою смертю вже тяжко хворий Борис Якимович говорив, що сумує за сином і хоче попросити вибачення в нього.[8] Армена виховував вітчим, з яким у хлопчика склалися теплі стосунки.
Ріс у російськомовному середовищі, навчався в російській школі та з однаковим старанням осягав ази вірменської та російської культур. Мати Олена Василівна працювала в Раді міністрів Вірменської РСР, була запеклою театралкою і не пропускала жодної драматичної та оперної вистави.[9]
За словами Джигарханяна, його ранні роки припали на Велику Вітчизняну війну, і дитинства в нього, по суті, не було; сім'я знімала кімнату в будинку на вулиці Спандаряна в Єревані, і в пам'яті в нього відклалося, як всією сім'єю вони рубали дрова в підвалі, як мати плакала, втративши хлібні картки.[7][10]
У шкільні роки захопився театром і кіно, а після закінчення школи 1952 року вирушив до Москви та намагався вступити до ГІТІСу, але невдало. Повернувшись до Єревана, влаштувався на кіностудію «Арменфільм» помічником оператора.[7][9]
1954 року вступив до Єреванського художньо-театрального інституту на акторське відділення на курс Вартана Аджемяна, керівника Вірменського театру імені Сундукяна. Але набір виявився занадто великий, і Джигарханян перейшов на курс Армена Гулакяна, який закінчив 1958 року.
На сцену актор уперше вийшов у січні 1955 року у виставі за п'єсою Віктора Гусєва «Іван Рибаков» Єреванського російського драматичного театру імені К. С. Станіславського. У трупу цього театру, де актор пропрацював понад десять років, його запросили ще студентом-другокурсником.
У 1960 році актор дебютував у кіно у фільмі «Обвал», а популярність йому принесла одна з найкращих його кіноролей — молодий учений-фізик Артем Манвелян з картини «Здрастуй, це я!». Незабаром після виходу цього фільму з'явилися нові роботи, що демонструють широту акторського діапазону, психологічну достовірність і майстерність перевтілення — коваль Уста Мукуч у «Трикутнику», Левон Погосян у драмі «Коли настає вересень», штабскапітан Овечкін у найпопулярніших «Нових пригодах невловимих», чекіст Артузов у телевізійній стрічці «Операція „Трест“», лівий есер Прошьян в історичній картині «Шосте липня», Михайло Стишний у «Журавушці». Запам'ятався глядачам і горбатий ватажок банди «Чорна кішка» Карп із телефільму «Місце зустрічі змінити не можна». Знаковим у кар'єрі Армена Джигарханяна став і телефільм «Тегеран-43», в якому актор зіграв найманого вбивцю Макса Рішара, учасника невдалого замаху на голів держав «тегеранської трійки» в роки Другої Світової. Партнерами Джигарханяна у фільмі були французька акторка Клод Жад (у ролі коханки Рішара), і німецький актор Курд Юргенс (у ролі його адвоката).
Армен Джигарханян став одним із найзніманіших акторів (понад 250 ролей у кіно- і телефільмах[11]). На рахунку актора різнопланові ролі у фільмах найкращих радянських і російських режисерів, у стрічках різних жанрів, у комедійних і пригодницьких картинах, у драмах і музичних фільмах. Багато працював на дубляжі, озвучував мультфільми. Про останні свої ролі в кіно, часто епізодичні, говорив, що «знизив вимогливість» і «гроші хороші».
1967 року Анатолій Ефрос запросив актора до Московського театру імені Ленінського комсомолу, але незабаром його відсторонили від керівництва, і він пішов працювати другим режисером до Театру на Малій Бронній, взявши з собою десять акторів-однодумців; Джигарханян до їхнього числа не входив і продовжив грати в «Ленкомі».[12]
1969 року на запрошення Андрія Гончарова перейшов до Московського театру імені Володимира Маяковського, де незабаром став провідним актором. Він, зокрема, грав ролі Левінсона у виставі «Розгром» у постановці Марка Захарова[7], Стенлі Ковальського в «Трамваї „Бажання“» і Великого Па в «Кішці на розпеченому даху» Теннессі Вільямса, Сократа в «Бесідах із Сократом» Едварда Радзинського, генерала Хлудова в «Бігу» та інших. Покинув театр у вересні 1996 року, але продовжував виступати на сцені у виставах інших театрів і в антрепризних постановках.
З 1989 по 1997 роки викладав акторську майстерність у ВДІКу, був професором.
У 1996 році зі своїм курсом заснував Московський драматичний театр під керівництвом Армена Джигарханяна, ставши його художнім керівником, а з 2005 року — директором. Театр Джигарханяна (Театр «Д») одразу посів особливе місце серед невеликих театрів Москви. На сцені свого театру зіграв яскраві ролі у виставах «Повернення додому» і «Остання стрічка Креппа»: «… Я граю Креппа — півтори години на сцені на цілковитій самоті, тільки з магнітофоном. Шкодую навіть, що немає можливості, щоб у Креппа раптом ніс, як у сифілітика, відпав — до такої міри гниє і розкладається ця людина… Я граю його без зубів — свої протези знімаю…».[10]
Крім цього був зайнятий в антрепризних спектаклях. Грав на сцені «Ленкома» (тут артистом зіграні Генерал у виставі «Варвар і єретик» за романом «Гравець» і головний герой п'єси «Філумена Мартурано» — спектакль йде під назвою «Місто мільйонерів»).
Академік Національної академії кінематографічних мистецтв і наук Росії.[13] Академік Російської академії кінематографічних мистецтв «Ніка».
У 2006 році взяв участь у підготовці видання книги «Автограф століття».
У 1999 році отримав грін-карту за квотою уряду США для видатних діячів мистецтва. Семикімнатний будинок в Америці подарував його шанувальник.[14]
До 2015 року жив на дві країни: три-чотири місяці на рік — зазвичай літо і початок осені — у Гарленді під Далласом (штат Техас), а з вересня по травень — у Москві.
Помер 14 листопада 2020 року в Москві о 6 годині ранку на 86-му році життя.[16] Причиною смерті стала зупинка серця через хворобу нирок і набряк організму на тлі інших хронічних захворювань. Актор був госпіталізований у середині жовтня, але врятувати Армена Джигарханяна не вдалося.[17]
Церемонія прощання відбулася 17 листопада 2020 року в Московському драматичному театрі. Похований на Ваганьковському кладовищі поруч із дочкою Оленою (ділянка 29).[18]
14 листопада 2021 року, через рік після смерті артиста, на його могилі було відкрито пам'ятник, авторами виступили скульптори Ваге і Мікаель Согояни. Прообразом для нього стала головна роль актора у виставі «Бесіди з Сократом».[19]
Під час російського вторгнення в Україну в березні 2014 року Армен Джигарханян підтримав українців і порівняв дії російського керівництва з діями дурня, процитувавши вірменське прислів'я:
Дурень кинув камінь у воду, 100 розумних витягнути не можуть.
Актор заявив, що не підписував і не збирається підписувати жодних листів на підтримку Путіна, оскільки «не розуміє як росіяни і українці можуть ворогувати між собою»[20].
Рік | Фільм | Оригінальна назва | Роль |
---|---|---|---|
1968 | Нові пригоди невловимих | рос. Новые приключения неуловимых | штабс-капітан Овечкін |
1968 | На Київському напрямку | рос. На Киевском направлении | Іван Баграмян |
1969 | Білий вибух | рос. Белый взрыв | лейтенант Артем Арсенов |
1972 | Гонщики | рос. Гонщики | Вартан Вартанович |
1972 | Літні сни | рос. Летние сны | |
1972 | Чоловіки | рос. Мужчины | Казарян |
1975 | Коли настає вересень | рос. Когда наступает сентябрь | Левон Погосович Погосян |
1975 | Повітроплавець | рос. Воздухоплаватель | Олександр Купрін |
1975 | Одинадцять надій | рос. Одиннадцать надежд | Гомес |
1977 | Собака на сіні | рос. Собака на сене | Трістан |
1978 | Ярославна, королева Франції | рос. Ярославна, королева Франции | митрополит Феопемпт |
1978 | 13-й апостол | рос. 13-й апостол | Давид, директор притулку |
1979 | Живіть довго | рос. Живите долго | Бароян |
1981 | Тегеран-43 | рос. Тегеран-43 | Макс Рішар |
1986 | Крик дельфіна | рос. Крик дельфина | стюард |
1986 | За явною перевагою | рос. За явным преимуществом | Трунов |
1987 | Раз на раз не випадає | рос. Раз на раз не приходится | Папашин |
1989 | Князь Удача Андрійович (фільм, 1989) | рос. Князь Удача Андреевич | Касторієв |
1990 | Анекдоти | рос. Анекдоты | |
1991 | Гангстери в океані | рос. Гангстеры в океане | |
1992 | Снайпер | рос. Снайпер | Августо Саланте |
1992 | На Дерибасівській гарна погода, або На Брайтон-Біч знову йдуть дощі | рос. На Дерибасовской хорошая погода, или На Брайтон-Бич опять идут дожди | Кац |
1992 | «Чорний квадрат» | рос. Чёрный квадрат | Михайло Георгадзе, секретар Президії Верховної Ради СРСР |
1996 | Карнавальна ніч-2 | рос. Карнавальная ночь-2 | |
2004 | Три мушкетери | рос. Три мушкетёра | Капітан Де Тревіль |
2005 | Несподівана радість | рос. Нечаянная радость | Василь Адамович |
2006 | Бідна крихітка | рос. Бедная крошка | |
2007 | Найкращий фільм | рос. Самый лучший фильм | секретар Бога |
2007 | Любов на вістрі ножа | рос. Любовь на острие ножа | |
2008 | Домовик | рос. Домовой | олігарх Яворський |
2009 | Ахтамар | рос. Ахтамар | таксист |
2014 | Будиночок у серці | рос. Домик в сердце | дідусь |
Рік початку | Рік закінчення | Серіал | Оригінальна назва | Роль | Кількість серій |
---|---|---|---|---|---|
1979 | Місце зустрічі змінити не можна | рос. Место встречи изменить нельзя | Карп («Горбатий») | 5 серій | |
1982 | Нам тут жити | рос. Нам здесь жить | Олександр Шереметьєв | 3 серії | |
2003 | Бандитський Петербург. Фільм 4. Арештант | рос. Бандитский Петербург. Фильм 4. Арестант | кримінальний авторитет Гурген | ||
2003 | Бандитський Петербург. Фільм 5. Опер | рос. Бандитский Петербург. Фильм 5. Опер | кримінальний авторитет Гурген | ||
2004 | Моя прекрасна нянька | рос. Моя прекрасная няня | Джугашвілі | 1 серія | |
2006 | Хто в домі господар? | рос. Кто в доме хозяин? | дядько Ашот | 1 серія |
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.