Забороль (Луцький район)
село в Луцькому районі З Вікіпедії, вільної енциклопедії
За́бороль — село в Україні, у Луцькому районі Волинської області. Населення становить 1346 осіб.
| село Забороль | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна |
| Область | Волинська область |
| Район | Луцький район |
| Громада | Луцька міська громада |
| Код КАТОТТГ | UA07080170150074310 |
| Основні дані | |
| Перша згадка | 1517 |
| Населення | 1346 |
| Площа | 3,83 км² |
| Густота населення | 351,44 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 45623 |
| Телефонний код | +380 332 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 50°44′38″ пн. ш. 25°13′42″ сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
199 м |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | вул. Володимирська, 34, с. Забороль, Луцький р-н, Волинська обл., 45623 |
| Карта | |
  Забороль | |
 Забороль | |
| Мапа | |
 | |
|
| |
Забороль мав статус ленного королівського володіння яке надавалось на вічне тримання — володіння землею з правом успадкування за умови виконання феодальних служб: військової, придворної тощо. В Литовській метриці 1517 року згадується Михайло Григорɛвичъ Дрỿчанинъ, пан заборольський, намісник князя Костянтина Івановича Острозького. 4 травня 1518 король Сигізмунд I пожалував три дворища з людьми, зем'янину волинському, дворянину, Олехну Григоровичу Козинському, за сприяння старости луцького, князя Костянтина Острозького[lower-alpha 1].
 |
Маεть ωнъ и потомъки εго тыε вышεй писаныε два дворища в Заборольи, Тимошεвъскоε з людми а Козинскоε пỿстоε дεржати зъ зεмълͱa ми пашъными и сεножатьми, и з хворосты, и з заросльми, и с озεры, и з рεками, и рεчъками, ставы и ставищи, и з млыны и ихъ вымεлъки, и з ловы пташъими, и з даньми грошовыми и мεдовыми, и кỿничъными, и з чинши, зо въсими иными платы и пожитъки, и податми, и слỿжбами тыхъ людεй, и ихъ входы, и со всимъ с тымъ, как сѧ тыε два дворища вышεй писаныε и тыє люди, которыε на дворищи Тимошεвскомъ сεдͱат, сами в собε и въ границахъ ихъ ỿв обыходεх сѧ своих мают, и какъ тожъ на насъ были дεржаны. Гдε бỿдỿть пεрεд тымъ люди тыхъ дворищъ вышεй писаныхъ в гаи Заборольскомъ дрова и хворост, и кольε бирали, ωни и тεпεръ тамъ в гаи Заборольскомъ дрова и хъворостъ, кольε мають брати по-давъномỿ. Волεнъ ωнъ то собε розширити и прибавити, и людми на тыхъ дворищах садити, и пашню собε справити, и кỿ своεмỿ лεпъшомỿ и въжиточъномỿ ωбεрнỿти, какъ налεпεй самъ розỿмεючи |  |
— Lietuvos Metrika, knyga nr. 22 | ||
12 травня 1525 року король пожалував Тихну Козинському ще частину королівського гаю, на прохання старости луцького Федора Чорторийського, бо його люди і він сам велику «зваду і грабежі чинили». За ревізією Луцького замку 1545 року у селі було 16 дворищ. Одне належало тивуну а інші селянам, які виконували феодальні повинності, з них шість з своїми кіньми, три дворища стояли пусткою. Мешканці працювали на господарських роботах в Красному (передмістя Луцька), мостили лавки на Стиру, гатили греблю хмизом на голишівському ставі, їздили з підводами, куди їх пошле староста. До 25 листопада 1565 року Забороль належав Івану Борзобагатому[lower-alpha 2] а згідно з поборовими реєстрами Луцького повіту 1570—1577 рр. частинами села володіли Михайло Єло-Малинський (платив податок з королівського маєтку — 49 дим) та Роман Козинський (платив з 4 дим). В 1647 році власник села Забороля — шляхтич Валентин Грушецький[3].
Був тут колись гарний англійський парк, закладений відомим ботаніком Міклєром, а в ньому палац і готична каплиця за проектом архітектора Ітара з Дубна. Близько 1859 року село належало Чарнецьким. 1885 року в селі було 38 дворів, 396 жителів, православна церква, школа, постоялий двір[4]. За переписом 1906 року в селі було 106 дворів та 693 жителі[5].
Сільська церква на честь Божої Матері була збудована 1728 року, однак згодом розібрана на продаж. Згодом збудували нову церкву, котра зазнала руйнувань від пожежі в 1944 році. На місці церковного кладовища, де була й символічна могила визволителям-українцям, радянська влада збудувала свинарники[6].
До 23 грудня 2016 року — адміністративний центр Заборольської сільської ради Луцького району Волинської області[7].
1885 року в селі було 38 дворів, 396 жителів[4]. Станом на 1906 рік у селі було 106 дворів та 693 жителі[5].
За переписом населення в міжвоєнній Польщі 30 вересня 1921 року, в селі налічувалося 140 будинків та 797 жителів, з них[8]:
* 379 чоловіків та 418 жінок;
* 767 православних, 3 юдеї, 26 римо-католиків і 1 християнин;
* 767 українців, 3 євреї, 26 поляків і 1 особа іншої національності.
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1198 осіб, з яких 580 чоловіків та 618 жінок[9].
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1340 осіб[10].
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[11]:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 98,81 % |
| російська | 1,11 % |
- Біля села — курган доби бронзи.
- В північній частині села, на південь від торгового центру і шосейної дороги сполученням Луцьк-Володимир — селище давньоруського періоду ХІ-ХІІІ ст. площею близько 1 га. Воно розміщене на схилі першої надзаплавної тераси лівого берега Омелянівки (лівосторонній доплив Стиру) висотою 4-5 м над рівнем заплави.
- На західній околиці села, на мисі першої надзаплавної тераси правого берега Омелянівки висотою 10-12 м над рівнем заплави — селище давньоруського періоду XI—XIII ст. площею до 2 га. Пам'ятка руйнується кар'єром місцевого цегельного заводу.
- За 0,5 км на північний захід від села, де розташовані корпуси цегельного заводу, на мисі першої надзаплавної тераси лівого берега Омелянівки висотою 6-8 м над рівнем заплави — двошарове поселення тшинецько-комарівської культури і давньоруського періоду XI—XIV ст. площею до 2 га. Пам'ятка частково зруйнована будівельними роботами.
- На східній околиці села, за 0,1 км на південь від шосейної дороги сполученням Луцьк-Володимир, поблизу греблі ставу, на мисоподібному виступі лівого берега Омелянівки висотою 3-4 м над рівнем заплави — двошарове поселення тшинецько-комарівської культури і періоду XII—XIII ст. площею до 2 га. Керамічні матеріали доби бронзи репрезентують дрібні уламки стінок ліпних посудин, а раннього середньовіччя — фрагменти гончарних горщиків. Знахідки зібрані з території орного поля.
- За 0,5 км на схід від села, за 200 м на південь від дороги Луцьк-Володимир, на схилі лівого берега Омелянівки — поселення давньоруського часу.
- Стефан Бохонюк — навчався з 1878 по 1883 роки в Заборольській народній школі, відомий на Волині проповідник Слова Євангельської Правди.
- Іван Кисіль (псевдо:«Ігор», «Орест» (1918—1946) — український військовик, поручник УПА, лицар Срібного хреста бойової заслуги УПА 2 класу (посмертно).
- Тетяна Байда-Барбелюк — українська письменниця, громадська діячка.
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
