Західна Україна

У Вікіпедії є статті про: Наддністрянська Україна.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Західна Україна (значення).

За́хідна Украї́на^[1], також західноукраї́нські зе́млі (ЗУЗ) — термін для означення низки історичних українських земель, а саме: Буковини, Волині, Галичини, Поділля, Закарпаття, а також Західного Полісся.

Західна Україна
Області, які зараховують до Західної України:
завжди
часто
іноді
Центр:	Львів
Межі:	Від західного кордону країни до Вінницької та Житомирської областей

У контексті історії України XX ст. найчастіше вживається для означення територій, приєднаних до Радянського Союзу і включених до складу УРСР на початку Другої світової війни та після її закінчення, а також суміжних із ними територій. У різні часи під даний термін підпадали різні частини українських етнічних земель.

Більшість із цих територій входили до складу Галицько-Волинського королівства. По занепаді останнього Південно-Західна Україна (Галичина та Західне Поділля) відійшла до Польського королівства, Закарпаття — до Угорського королівства, Буковина та Покуття — до Молдавського князівства, а Північно-Західна Україна — Волинь — разом зі Східним Поділлям та Центральною Україною до Великого Князівства Литовського, Руського і Жмудського. Після Люблінської унії всі ці землі ввійшли до складу Речі Посполитої. В період національно-визвольного руху українців, відомого як Хмельниччина, та втрати Польським королівством влади над центральними етнічними українськими землями територія сучасних західних областей за Зборівським договором залишилася в складі Польської корони, де на українських етнічних землях продовжували існувати Подільське, Руське, Волинське та Белзьке воєводства. Закарпаття залишалось у складі Угорського королівства. Під владу Гетьмана Війська Запорозького відійшли лише території сучасних Вінниччини, Житомирщини та північно-східної околиці сучасної Рівненщини. Після останнього поділу Речі Посполитої у 1795 р. ці території були розділені між Австро-Угорщиною (Закарпаття, Галичина з частиною Західного Поділля і Буковина) та Російською імперією (більша частина Поділля та Волинь із Поліссям). У першій половині XX століття частина з них входила в Західноукраїнську Народну Республіку, а також у т. зв. міжвоєнну Польщу (за винятком території сучасної Хмельницької області), Румунію (не враховуючи Ізмаїльську область) та Чехословаччину.

У сучасному розумінні терміна до Західної України найчастіше зараховують вісім^{[джерело не вказане 511 днів]} різних за своєю історичною долею українських областей — Львівську, Тернопільську, Івано-Франківську, Хмельницьку, Волинську, Рівненську, Чернівецьку та Закарпатську. Зрідка до західноукраїнського макрорегіону зараховують Вінницьку та Житомирську області, значно частіше ці області зараховують до центрального та північного регіонів. В окремих випадках до Центральної та Північної України відносять Хмельницьку, Рівненську та Волинську області у зв'язку з тим, що території цих трьох західноукраїнських областей не входили до складу Австро-Угорщини та Західно-Української Народної Республіки, а у випадку території Хмельницької області — також до складу міжвоєнної Польської Республіки.

Історичні модифікації терміна

Західна Україна на мапі сувеніра

Західна Україна

Після другого та третього поділів Польщі, що відбулися відповідно 1793 та 1795 року, назва «Західна Україна» закріплюється переважно за землями, які входили до складу Австрії (від 1867 року — Австро-Угорщина)^[1].

«Західна Україна» — це також спрощена (здебільшого публіцистична) назва Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР).

Після того, як за Ризьким мирним договором 1921 року, укладеним між РСФРР і УСРР та Польщею, західна частина України відійшла до Польщі, термін «Західна Україна» міцно закріпився саме за цією частиною України. У 1920-х роках територію Західної України складали землі, які офіційно в другій Речі Посполитій називалися Східними кресами — Галичина («Східна Малопольща»), Західна Волинь, Холмщина та Підляшшя, Західне Полісся. До Західної України входили воєводства: Станиславівське, Тернопільське, Волинське, Львівське (без восьми західних повітів), Поліське (без Косовського та половини Пружанського повітів), Холмщина Люблінського воєводства та половина Більського повіту Білостоцького воєводства. Як зазначає історик Ярослав Верменич, таке «черезсмужжя» польська влада створила навмисно — з політичних міркувань: польський уряд категорично не сприймав прагнення русинів мати (принаймні в Галичині) окремі адміністративні одиниці. З 1939 року і дотепер це Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська, Волинська і Рівненська області.

У ширшому розумінні термін «Західна Україна» стосовно українських земель у період між Першою світовою війною та Другою світовою війною вживався щодо тих земель, які були під владою Польщі, Румунії та Чехословаччини. Крім уже перерахованих територій, що були в межах кордонів Польщі, це були також землі Північної Буковини та Закарпаття. Розуміння єдиної (краєвої) приналежності серед західних українців зцементувалося спільною долею перебування під іноземним (польським, румунським та чехословацьким) контролем та спільною боротьбою з окупантами в період перед і в ході Другої світової війни, в основному, на ідейно-політичному, а не релігійному ґрунті (галичани є греко-католиками, тоді як волиняни і буковинці — православні). В історичному плані зіграло свою роль і існування в минулому на території краю колишнього Галицько-Волинського королівства. Також західні українці, потрапивши до тогочасної УРСР, відчували між собою певний ступінь спорідненості, свідченням чого є існування там в 1920/30 роках літературно-мистецької організації Західна Україна.

Після включення західноукраїнських земель до складу УРСР назва «Західна Україна» закріпилася за областями, що утворилися упродовж 1939—1946 років (крім Ізмаїльської області).

Сучасне вживання терміна

Щодо теренів сучасної України, то, як зазначає Енциклопедія історії України (2005), термін «Західна Україна» вживається у двох значеннях. Здебільшого так називають три галицькі області — Львівську, Тернопільську та Івано-Франківську. Досить часто терміном послуговуються і для означення території семи областей — трьох галицьких, а також Волинської, Рівненської, Чернівецької та Закарпатської^[1]. В підручниках з економіки зустрічається термін «західноукраїнський економічний регіон», де до вищеназваних областей додають ще й Хмельницьку область^[2].

Географічна енциклопедія України (1990) означила Західну Україну як історико-географічну назву земель України (на той час — УРСР), що становлять територію теперішніх п'яти областей — Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської, Волинської та Рівненської.

Інколи Волинську та Рівненську області відносять до Північної України або виділяють в окремий Північно-Західний регіон^{[джерело не вказане 740 днів]} .

Населення

Українці в Україні за переписом 2001 року.

Найбільш поширені рідні мови у міських, селищних та сільських радах за переписом переписом 2001 року.

Чисельність

Історична динаміка чисельності населення областей Західної України, тис.^[3]:

	1939	1946	1959	1970	1979	1989	2001	2013
Львівська	2452	1831	2108	2429	2584	2748	2627	2541
Івано-Франківська	1282	1054	1095	1249	1332	1424	1410	1382
Закарпатська	725	799	920	1057	1154	1252	1258	1254
Рівненська	1058	779	926	1048	1121	1170	1173	1157
Тернопільська	1413	962	1086	1153	1163	1169	1142	1077
Волинська	1032	809	890	974	1016	1061	1061	1040
Чернівецька	812	701	774	845	890	938	923	907
Всього	8774	6925	7799	8755	9260	9762	9594	9358

Частка 7 західних областей у населенні України:

	1939	1959	1970	1979	1989	2001	2013
Все населення	21,7 %	18,6 %	18,6 %	18,6 %	18,9 %	19,8 %	20,5 %
Міське населення	14,1 %	11,0 %	11,7 %	13,0 %	13,6 %	14,0 %	14,6 %
Сільське населення	25,4 %	25,0 %	26,8 %	26,6 %	29,8 %	31,8 %	33,8 %

Національний склад

Національний склад населення 7 західних областей за переписом 2001 р.^[4]:

	Українці	Росіяни	Угорці	Румуни	Молдовани	Поляки	Білоруси	Цигани	Словаки	Німці	Євреї	Вірмени	Інші	Національність не вказано
ВСЬОГО	8 803 330	255 819	152 328	147 162	70 102	31 372	25 940	15 427	5 928	5 472	5 416	3 085	15 959	15 546
Львівська	2 471 033	92 565	384	148	781	18 948	5 437	769	66	648	2 212	1 139	4 493	7 333
Івано-Франківська	1 371 242	24 925	124	118	557	1 864	1 468	207	19	221	361	282	1 605	3 136
Закарпатська	1 010 127	30 993	151 516	32 152	516	518	1 540	14 004	5 695	3 582	565	490	2 630	286
Рівненська	1 123 401	30 129	68	66	364	2 031	11 827	192	81	252	455	314	2 059	206
Тернопільська	1 113 516	14 194	85	93	356	3 856	968	55	11	139	167	259	1 336	3 465
Волинська	1 024 955	25 132	71	30	303	788	3 217	103	47	235	213	322	1 798	0
Чернівецька	689 056	37 881	80	114 555	67 225	3 367	1 483	97	9	395	1 443	279	2 038	1 120

	Українці	Росіяни	Угорці	Румуни	Молдовани	Поляки	Білоруси	Цигани	Словаки	Німці	Євреї	Інші	Національність не вказано
ВСЬОГО	92,2 %	2,7 %	1,6%	1,5 %	0,7 %	0,3 %	0,3 %	0,2 %	0,1 %	0,1 %	0,1 %	0,2 %	0,2 %
Львівська	94,8 %	3,6 %				0,7 %	0,2 %				0,1 %	0,2 %	0,3 %
Івано-Франківська	97,5 %	1,8 %				0,1 %	0,1 %					0,1 %	0,2 %
Закарпатська	80,5 %	2,5 %	12,1 %	2,6 %			0,1 %	1,1 %	0,5 %	0,3 %		0,2 %	0,0 %
Рівненська	95,9 %	2,6 %				0,2 %	1,0 %					0,2 %	0,0 %
Тернопільська	97,8 %	1,2 %				0,3 %	0,1 %					0,1 %	0,3 %
Волинська	96,9 %	2,4 %				0,1 %	0,3 %					0,2 %	0,0 %
Чернівецька	75,0 %	4,1 %		12,5 %	7,3 %	0,4 %	0,2 %				0,2 %	0,3 %	0,1 %

Мовний склад населення 7 західних областей за переписом 2001 р.^[5]:

	Українська	Російська	Угорська	Румунська	Молдовська	Польська
Львівська	95,3 %	3,8 %				0,4 %
Івано-Франківська	97,8 %	1,8 %
Закарпатська	81,0 %	2,9 %	12,7 %	2,6 %
Рівненська	97,0 %	2,7 %
Тернопільська	98,3 %	1,2 %
Волинська	97,3 %	2,5 %
Чернівецька	75,6 %	5,3 %		11,9 %	6,8 %	0,2 %

Міське населення

Українські селяни з Карпатських гір Західної України. Стара австрійська листівка.

За переписом 1931 р. у більшості міст Західної України чисельність населення перевищувала 20 тис. осіб. У регіоні виділялися тільки Львів — 316 тис. осіб, Станиславів — 60 тис. осіб, Борислав — 42 тис. осіб, Тернопіль — 36 тис. осіб, Коломия і Дрогобич — по 33 тис. осіб, Стрий — 31 тис., Самбір — 22 тис. осіб.

У 1939 р. у Станиславові (нині Івано-Франківськ) було 65 тис. мешканців, у Тернополі — 50 тис., у Луцьку — 39 тис., у Рівному — 43 тис., у Чернівцях — 106 тис., а у Львові — 340 тис. осіб. У Галичині щільність населення у 1939 р. становила 104 особи на 1 км².

Частка міського населення, 1939—2013 рр.:

Область	1939	1959	1970	1983	1989	2001	2013
Львівська	32 %	39 %	47 %	56 %	59 %	59 %	61 %
Івано-Франківська	23 %	23 %	31 %	40 %	42 %	42 %	43 %
Закарпатська	20 %	29 %	30 %	39 %	41 %	37 %	37 %
Рівненська	13 %	17 %	28 %	41 %	45 %	47 %	48 %
Тернопільська	14 %	17 %	23 %	35 %	41 %	43 %	44 %
Волинська	16 %	26 %	32 %	43 %	49 %	50 %	52 %
Чернівецька	20 %	26 %	35 %	39 %	42 %	40 %	43 %
В середньому	22 %	27 %	34 %	44 %	48 %	47 %	49 %

Найбільші міста (за чисельністю населення)

Львівська ратуша

Місто	1959	1970	1979	1989	2001	2012	2022
Львів	410 678	553 452	667 243	790 908	732 818	729 842	717 655
Чернівці	141 940	186 812	218 561	256 644	240 621	255 929	264 298
Рівне	59 598	115 541	178 956	227 925	248 813	250 174	243 873
Івано-Франківськ	66 456	104 971	149 747	214 021	218 359	224 660	237 196
Тернопіль	52 245	84 663	143 625	204 845	227 755	217 300	225 004
Луцьк	55 663	93 863	137 344	197 724	208 816	213 063	215 986
Ужгород	47 396	64 578	90 995	117 061	117 317	116 556	115 542
Кам'янець-Подільський	40 300	57 000	84 000	102 200	99 610	102 986	96 896
Мукачево	46 423	57 414	71 864	84 521	82 346	84 630	85 569
Дрогобич	42 145	56 048	65 998	77 571	79 119	77 142	73 682
Ковель	24 666	33 351	48 916	67 005	66 401	68 648	67 575
Шептицький	12 241	44 008	54 921	72 047	70 568	68 246	64 297
Калуш	12 873	40 728	60 153	67 531	67 902	67 562	65 088
Коломия	31 303	41 054	52 146	63 323	61 989	61 290	60 821
Стрий	36 180	47 983	55 096	66 522	62 479	60 146	59 425
Нововолинськ	23 895	41 187	46 007	55 171	53 838	53 179	50 417

Центр Чернівців

• Львів — адміністративний центр Львівської області, головний культурний центр Галичини, важливий науково-освітній, промисловий, туристичний та діловий центр Західного регіону.
• Чернівці — адміністративний центр Чернівецької області, найбільше місто Західної України (153 км²), головний культурний центр Буковини^[6], одне з головних міст України, важливий науково-освітній, туристичний та культурний центр Західної України. Основний центр румунської культури Буковини та України.
• Рівне — адміністративний центр Рівненської області, промисловий та культурний осередок Західного Полісся та Волині.
• Тернопіль — адміністративний центр Тернопільської області, важливий транспортний, промисловий, туристичний, науково-освітній та культурний центр Галичини і Поділля.
• Івано-Франківськ — адміністративний центр Івано-Франківської області, відомий культурний, економічний та архітектурний центр Західної України.^[7]
• Луцьк — адміністративний центр Волинської області, важливий туристичний, історико-культурний, освітній та промисловий центр Волині^[8]
• Хмельницький — адміністративний центр Хмельницької області, промисловий, торговельний та культурний центр Поділля та Південної Волині.
• Ужгород — адміністративний центр Закарпатської області, головний промисловий, науковий та культурний центр Закарпаття.
• Кам'янець-Подільський — адміністративний центр Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, значний туристичний та історико-культурний центр^[9] України, один з важливих промислових осередків Поділля, колишній адміністративний центр області (1937—1941 рр.).
• Мукачево — адміністративний центр Мукачівського району Закарпатської області.
• Дрогобич — обласний центр (1939—1941 рр., 1944—1959 рр.), пізніше адміністративний центр Дрогобицького району Львівської області.
• Коломия — адміністративний центр Коломийського району, туристичний і культурний центр Покуття і Прикарпаття.
• Дубно — адміністративний центр Дубенського району, другий за значенням промисловий і культурний центр Рівненської області.
• Стрий — адміністративний центр Стрийського району, один з промислових центрів Львівської області, важливий залізничний вузол.
• Берегове — адміністративний центр Берегівського району, основний центр угорської культури на Закарпатті.
• Ковель — адміністративний центр Ковельського району, важливий залізничний вузол на Волині.

Див. також

Західна Україна, помаранчевого кольору.

Автомобільні коди регіонів України.

Історико-культурні області

Буковина Волинь Галичина Поділля

Закарпаття Холмщина Підляшшя Мармарощина

Історичні поняття

Правобережна Україна Лівобережна Україна

Слобідська Україна Зелена Україна

Українські держави

• Карпатська Україна

Сучасні поняття

Східна Україна Центральна Україна

Південна Україна Північна Україна

Інше

• Адміністративний устрій України