Котля́р Євге́н Микола́йович (нар. 14 квітня 1980, Харків, УРСР — пом. 20 лютого 2014, Київ, Україна) — активіст екологічного руху, учасник Євромайдану, Герой України, Герой Небесної сотні. Загинув від кулі снайпера на вулиці Інститутській у Києві.
Котляр Євген Миколайович | |
---|---|
Народився | 14 квітня 1980 Харків, УРСР |
Помер | 20 лютого 2014 (33 роки) Київ, Україна ·загинув від кулі снайпера на Інститутській вулиці |
Поховання | Міське кладовище № 17 (Харків)d |
Громадянство | Україна |
Національність | українець |
Діяльність | активіст екологічної організації «Зелений Фронт», промисловий альпініст. |
Відомий завдяки | активіст Євромайдану |
Alma mater | Харківський національний університет радіоелектроники |
Батько | Микола Іванович Котляр |
Родичі | сестра Надія Котляр |
Нагороди | |
Біографія
Євген Котляр народився й виріс у місті Харкові. Випускник Харківського педагогічного ліцею № 4, навчався у Харківському державному технічному університеті радіоелектроніки. Останні роки працював промисловим альпіністом.
У 2010 році брав участь у громадських протестах проти незаконної вирубки парку імені Максима Горького (нині — Центральний парк)[1]. Став одним із активістів новоствореної екологічної організації «Зелений Фронт»[2]. Аби перешкодити вирубці, протестуючі прив'язували себе до дерев, а альпіністи сиділи на них. Збереглись зйомки зрубу дерева, на якому сидить Євген Котляр[3].
У 2010—2013 роках Євген Котляр брав участь в екологічних та політичних акціях протесту в Харкові.
З перших днів Революції гідності був на харківському Євромайдані. Після силового розгону студентів приїхав до Києва, де залишався до кінця з кількаденними перервами. Записався до 3-ї сотні, майже всі ночі чергував, переважно на барикаді біля Лядських воріт.
Після початку «мирного наступу» негайно повернувся з Харкова, куди поїхав на декілька днів до батька, прибув до Києва ввечері 18 лютого. 18—19 лютого провів на Майдані, чергував і відбудовував барикади.
20 лютого, зранку, від початку штурму був на Інститутській вулиці, виносив поранених до готелю «Україна». На численних відео з вулиці Інститутської зафіксовано Євгена Котляра у синьому спортивному шоломі та зеленому дощовику з металевим щитом, який прикриває винесення поранених та загиблих[4]. О 09:55 був поранений навиліт у шию та в стегно. Першу допомогу отримав у холі готелю «Україна», проте від отриманих поранень помер в машині швидкої допомоги.
Громадянська панахида по Євгену Котляру відбулася 23 лютого 2014 року біля пам'ятника Тарасові Шевченку[5][6]. Похований на міському кладовищі № 17[7].
У Євгена Котляра залишилися батько й молодша сестра Надія.
Вшанування пам'яті
Про Євгена Котляра знято два фільми. 14 березня 2015 року в кінотеатрі «Боммер» відбулася прем'єра фільму Володимира Чистиліна «Герої не вмирають» про трьох харків'ян-героїв Небесної сотні[8]. 17 квітня 2015 року в харківському кінотеатрі імені Олександра Довженка відбувся прем'єрний показ фільму «Герой України Євген Котляр», який був знятий на основі спогадів рідних, друзів, світлин із сімейного архіву та документальних кадрів[9][10].
Створено збірку спогадів рідних і друзів Євгена та його світлин[11].
Відкриті меморіальні дошки в ліцеї, де навчався Євген, в ХНУРЕ[12][13][14] та на Іоано-Богословському храмі[15].
На честь Небесної сотні в Харкові названа площа, а на честь Євгена Котляра названа вулиця[16]. Планується встановлення пам'ятника[17].
Батько героя — харків'янин Микола Іванович Котляр — написав вірш на смерть сина:
Сыну - Моя кровинка, я горжусь тобой
- В тылу не ждал огонь заградотряда
- Ты мог уйти. Ты принял этот бой,
- Хотя свистели роем пули рядом.
- Когда на землю падали друзья
- — С фанерками нельзя в такую драку! —
- Казалось — даже выстоять нельзя,
- Вы поднялись и Вы пошли в атаку
- Я б так не смог. Немногие б смогли.
- Склоняюсь к дорогому изголовью.
- Вы гордость, совесть, честь своей земли,
- И землю эту Вы полили кровью
- Прости, я снова плачу, мой герой.
- Ты принял не спонтанное решенье.
- Как ты мне нужен здесь, сейчас, живой
- Я ненавижу жертвоприношенье
Герої не вмирають!
Нагороди
- Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно) — за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності[18].
- Медаль «За жертовність і любов до України» (УПЦ КП, червень 2015) (посмертно)[19]
- Грамота Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава (УГКЦ, травень 2016, посмертно)[20]
- Чин українського шляхтича (посмертно) від «Українського шляхетського товариства»[21].
Примітки
Посилання
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.