Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Макс Рудольф Фріш (15 травня 1911, Цюрих — 4 квітня 1991, Цюрих) — швейцарський прозаїк, драматург і публіцист, який вважався одним з найкращих у німецькомовній літературі другої половини XX століття.
У своїх творах Фріш приділяв велику увагу проблемам людської самоідентифікації, індивідуальності, відповідальності, моралі та політичної волі. У післявоєнних публікаціях його ключовим елементом стає іронія. Входив до «Групи Ольтен» (нім. Gruppe Olten) — асоціації швейцарських авторів, що існувала з 1971 по 2002 рік.
Батько Макса Фріша, виходець з Австрії Франц Бруно Фріш, був архітектором, мати Кароліна Буттіна Фріш (уроджена Вільдермут) працювала гувернанткою. Після закінчення Цюрихської реальної гімназії, майбутній письменник вчиться з 1930 по 1932 роки в Цюрихському університеті, вивчаючи германістику.
Після смерті батька у 1932 році Фріш кидає навчання та йде працювати журналістом та оглядачем до газети «Neue Zürcher Zeitung», однієї з найголовніших газет Швейцарії. У нього склалися суперечливі стосунки з NZZ, оскільки його радикалізм контрастував з консервативними поглядами, які поширювала його газета. 1933 року він подорожував Східною та Південно-Східною Європою; 1935 року вперше відвідує Німеччину. В цей час пише «Юрг Рейнгарт» (1934 р.) та «Відповідь з тиші» (1937 р.).
1936 року вступає на архітектурний відділ Цюрихської вищої технічної школи, який закінчує 1940-го року. В цей період Макс Фріш читає роман Ґотфріда Келлера «Зелений Генріх», розчаровується у власній творчості і на деякий час припиняє писати.
Перший відомий архітектурний проєкт Макса Фріша було здійснено 1942 року, коли він виграв тендер на конструювання публічного басейну в самому центрі Цюриха (the Letzigraben).
Під час Другої світової війни Фріша мобілізують до армії, де він починає вести літературний щоденник, який публікується 1940-го року під назвою «Сторінки з речового мішка»; пізніше з'являється роман «Важкі люди, або J'adore ce qui me brule», що з французької перекладається як «Обожнюю те, що мене спалює».
1947 року Макс Фріш зустрічається з Бертольтом Брехтом у Цюриху. 1951 року він отримує грант від Фонду Рокфеллера та проводить один рік в США. Після 1955 року він працює виключно як вільний письменник. Його пізнання післявоєнної Європи яскраво описується в літературному щоденнику 1946–1949 років; він складався з перших нарисів його подальших робіт.
Попри творчу діяльність, Макс Фріш до 1960-х років заробляє на життя працею архітектора.
Одночасно, починаючи з другої половини 1940-х років, він працює для театру й пише п'єси «Санта Крус», «Вони знов співають», «Китайський мур» та інші.
Протягом 1950-их та 1960-их років Фріш пише кілька романів, які розкривають проблеми віддалення та тотожності сучасних суспільств. Це «Штіллер» (1954 рік), «Homo Фабер» (1957 рік) та «Назву себе Гантенбайн» (1964 рік), які принесли йому світове визнання. До того ж він пише політичні п'єси, такі як «Андорра» та «Бідерман і палії». Все це довершується його літературним щоденником, що складаються з сучасних медіарепортажів та парадоксальних анкет.
В 1960-ті роки Макс Фріш багато подорожує, відвідує Японію, Сполучені Штати Америки та інші держави. 1972 року він оселяється у Берліні, а на початку 1980-х переїжджає до США, де проживає у Нью-Йорку з Еліс Лок-Кері, якій присвячено частину нещодавно віднайдених і ще не виданих літературних щоденників Макса Фріша.
Макс Рудольф Фріш помер від раку 4 квітня 1991 року в Цюриху. Разом з Фрідріхом Дюрренматтом Макс Фріш вважається одним з найвпливовіших письменником XX століття. Він отримував нагороди від Марбурзького університету Німеччини в 1962 році, Бардського коледжу в 1980 році, Нью-Йоркського університету в 1982 році, Бірмінгемського університету в 1984 році та Берлінського технічного університету в 1987 році. Він також отримав багато важливих німецьких літературних премій, таких як Премія Георга Бюхнера в 1958 році, Премія миру німецьких книгарів в 1976 році та Премія Генріха Гейне в 1989 році. В 1965 році він отримує Єрусалимську премію за свободу індивідуальності в суспільстві.
Деякі головні теми його творів були присвячені пошуку або втраті самоідентифікації; вині або невинуватості (духовна криза сучасного світу після проголошення Ніцше про те, що «Бог мертвий»); технологічна всемогутність (людське переконання в тому, що все можливо і технології дозволяють людям контролювати все) проти долі (особливо в «Homo Фабер»); а також створенню Швейцарією собі іміджу толерантної демократії, яка базується на консенсусі — критика цього переконання як ілюзії та змальовування людей (особливо швейцарців), які налякані їх власною свободою та стурбовані головним чином контролем кожної частини їхнього життя.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.