Публіцистика

Публіци́стика (від лат. publicum  — «громадськість») — напрям літературної і журналістської творчості, який дієво досліджує, узагальнює і трактує з власного погляду важливі суспільно-політичні питання та інші виклики суспільства, з метою впливу на суспільну думку та існуючі політичні інститути, використовуючи при цьому засоби логічного мислення та емоційного впливу^[1].

Від суто наукового твору публіцистичний відрізняється наявністю авторської оцінки явищ (подекуди суб'єктивної) та спонуканням до висновків на майбутнє.

Призначення публіцистики

Михайло Драгоманов, «Чудацькі думки про українську національну справу».

У публіцистики є два основних призначення:

• утворювати громадську думку;

• викликати прагнення зміни або навпаки збереження дійсного суспільного ладу.

Публіцист не просто описує чи поєднує дані, повідомляє про сучасні виклики — він роз'яснює й переконує, обговорює й викриває, закликає до дії, підштовхує до певного рішення. У публіцистичних творах з'єднуються мовно-образні особливості наукового дослідження і ораторського мовлення, невимушена жвавість розмовної говірки і чітка впорядкованість літературної мови.[1]

Важливою властивістю сучасної публіцистики є її науковість. «Сплав» науки і публіцистики виражається в прагненні журналістів всебічно осмислити підняте питання, дати зважену й точну оцінку висвітленому явищу, довести до кожного отримувача свою правоту, переконати його не безпідставними доказами, а цифрами, точними даними, логічними підтвердженнями, посиланнями на першоджерела. Поважне і глибоке дослідження суспільних непорозумінь, викликів свіжість думки і слова, достовірність — ось ознаки, які дозволяють говорити сьогодні про публіцистику як різновид ледь не наукової діяльності.

Напрями публіцистики

До публіцистичних жанрів належать: есе, нарис, замальовка, фейлетон, памфлет, гумореска, байка, пародія, хроніка, портрет.

Див. також

• Публіцист