Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Неолібералі́зм (від давньогрец. νέος neos «новий», та лат. liberalis «вільний») — варіант ідеології лібералізму[1]. Як термін, фр. néo-liberalisme, вперше використаний 1938 р. Австрійським економістом Фрідріхом фон Гаєком [2], і того ж року запропонований німецьким економістом Олександром Рюстов (нім. Alexander Rüstow)[3] для протиставлення ідей класичного лібералізму панівним, на той час, колективістським та егалітарним тенденціям в ліберальній ідеології.
Неолібералізм має широке значення, та охоплює: 1) ідеологію; 2) спосіб урядування; 3) пакет політичних програм[4].
Можна навести такі засадничі принципи неолібералізму[1]:
Серед відомих критиків неолібералізму — економісти Джозеф Стігліц, Амартія Кумар Сен, Майкл Хадсон, Пол Кругман, Річард Вольф, Яніс Варуфакіс, Роберто Мангабейра Унгер, Ерік Райнерт; лінгвіст Ноам Чомскі; географ і антрополог Девід Гарві; соціологи П'єр Бурдьє та Іммануїл Валлерстайн; публіцистка і громадська діячка Наомі Кляйн; журналісти Джордж Монбіо і Кріс Геджес; спікер сапатистів субкоманданте Маркос; папа римський Франциск[5]. Критики неолібералізму та глобалізму вказують на згубність неоліберальної економічної політики для розв'язання проблем кризових економік, підтримки соціальної справедливості, істотне зниження стандартів у сфері праці й наступу на права профспілок, зростаючу шкоду навколишньому середовищу.
Ця критика особливо посилилася після великих невдач політики неолібералізму в Латинській Америці (зокрема, в Аргентині[6]), Східній Європі, Південно-Східної Азії та в Північній Африці, а також після кризи 2008 року, яку вважають наслідком впровадження політики неолібералізму[7]. Відповіддю на політику неолібералізму в XXI столітті були альтерглобалізм і рухи проти політики жорсткої економії (Захопи Волл-стріт, Indignados тощо).
Географ Девід Гарві, називаючи у своїй «Короткій історії неолібералізму» предмет книги теорією, «згідно з якою ринковий обмін є основою системи етичних норм», вважає її антисоціальною та антидемократичною; він вказує, що неолібералізм виступив проєктом відновлення і зміцнення класового панування великого капіталу після періоду кейнсіанського регулювання економіки та компромісів з робітничим класом («славне тридцятиріччя»). Такі автори, як Гарві та Наомі Кляйн, підкреслюють, що вперше неолібералізм втілювався на практиці групами економістів, відомих як «Чиказькі хлопці» і «Берклійська мафія», в умовах правоавторитарних диктатур Августо Піночета в Чилі та Сухарто в Індонезії відповідно; обидва режими прийшли до влади в результаті кривавих переворотів і відзначилися масовим порушенням прав людини. В цьому одна з головних відмінностей неолібералізму від класичного лібералізму — неоліберали часто нехтують громадянськими правами задля проведення економічних реформ.
Критики неолібералізму, зокрема Ерік Райнерт, вважають неолібералізм руйнівним для світової економічної системи, і покладають на нього відповідальність за зубожіння багатьох країн протягом останніх десятиліть, а також за деіндустріалізацію і структурну деградацію пострадянських економік[8].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.