Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи

Шинкарук Володимир Іларіонович

український філософ З Вікіпедії, вільної енциклопедії

Шинкарук Володимир Іларіонович
Remove ads
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шинкарук.

Володи́мир Іларіо́нович Шинкару́к (22 квітня 1928, Гайворон, Київська область, УРСР — 29 листопада 2001, Київ) — український філософ-марксист, професор, був членом АН УРСР (з 1978). Член Ревізійної Комісії КПУ в 1981—1986 роках. Кандидат у члени ЦК КПУ в 1986—1990 роках. Депутат Верховної Ради УРСР 11-го скликання. Народний депутат СРСР у 1989—1991 роках.

Коротка інформація Шинкарук Володимир Іларіонович, Народився ...
Remove ads

Життєпис

Володимир Іларіонович Шинкарук народився в селі Гайворон на Київщині. У 1950 році закінчив філософський факультет Київського університету імені Шевченка. в якому працював з 1951 року викладачем, доцентом, а з 1965 року — професором, згодом деканом філософського факультету. Член ВКП(б) з 1951 року.

1968 року став директором Інституту Філософії АН УРСР, головним редактором журналу «Філософська думка» (з 1969 до 1971 і з 1979), віцепрезидент Філософського товариства СРСР та голова його українського відділу. Член ВКП(б) з 1951 року.

Thumb
Могила Володимира Шинкарука, Байкове кладовище

З 1984 до 1993 року — голова правління Товариства «Знання» Української РСР. З 1993 до 1999 року — президент Всеукраїнської громадської організації Товариство «Знання» України.

Помер на 74-му році життя 29 листопада 2001 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 49а, 50°25′1.17″ пн. ш. 30°30′5.93″ сх. д.).

Remove ads

Філософські погляди

Під час панування комуністичного режиму постійно піддавався нападкам з боку партійно-номенклатурної бюрократії, звинувачувався у ревізіонізмі. Попри це, продовжував гуманістичні традиції українського типу філософування, створивши «Київську школу філософії» («Київську світоглядно-антропологічну школу»),[1] в центрі якої стояла проблема «людина — світ», і де в філософському творчому пошуку замість спустошеної марксистської «людини народної маси» поставала особистість з її переживаннями, вірою, тривогами, любов'ю та надіями.

Хоча частина робіт з цієї тематики вийшла ще за часів радянського ладу[2][3][4], особливо яскраво ці його провідні ідеї почали втілюватися в конкретні теоретичні напрацювання наприкінці 1990-х — на початку 2000-х років[5]. Підходи та ідеї Київської світоглядно-антропологічної школи продовжуються в філософських дослідженнях учнів та послідників Володимира Шинкарука, серед яких найбільш відомими є І. В. Бичко, В. Г. Кремень, Л. В. Сохань, В. Г. Табачковський, Є. І. Андрос, Н. В. Хамітов та інші українські філософи.

Remove ads

Основні праці

Коротка інформація

Серед основних праць Володимира Шинкарука праці з питань марксистської логіки, гуманізму, аналізу сучасного суспільного розвитку в дусі марксизму-ленінізму та з історії філософії:

  • «Предмет та завдання історії філософії як науки» (1957)
  • «Розвиток філософської думки в стародавньому Китаї» (1958, разом з В. Дмитриченком)
  • «Логика, диалектика и теория познания Гегеля» (1964)
  • «Единство диалектики, логики и теории познания» (1977) та ін.
  • Філософський словник / За ред. В. І. Шинкарука. — 2. вид. І доп. — К.: Голов. ред. УРЕ, 1986. — 800 с.
  • Філософський енциклопедичний словник / голова редколегії В. І. Шинкарук // Київ: Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України; Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.

Нагороди

За свою роботу з філософії Геґеля 1964 року отримав Золоту медаль Геґелівського Товариства (Париж).

Примітки

Джерела

Loading related searches...

Wikiwand - on

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.

Remove ads
Remove ads