Антон Володимирович Нікітін (17 січня 1978, Київ, УРСР) — український медіаменеджер, продюсер, сценарист. Член правління телеканалу Інтер[1], головний редактор каналу[2]. Кандидат юридичних наук, член Спілки журналістів України[3].
Нікітін Антон Володимирович | |
---|---|
Ім'я при народженні | Антон Володимирович Нікітін |
Народився | 17 січня 1978 (46 років) Київ, Українська РСР, СРСР |
Громадянство | Україна |
Місце проживання | Київ СРСР → Україна |
Діяльність | медіа-менеджер |
Alma mater | Національна академія внутрішніх справ України |
Науковий ступінь | кандидат юридичних наук |
Знання мов | російська і українська |
Членство | Національна спілка журналістів України |
Посада | Головний редактор телеканалу «Інтер» |
Нагороди | |
Освіта, робота в медіа
Закінчив Академію внутрішніх справ, працював дільничним, слідчим в Шевченківському райуправлінні МВС Києва. Викладав теорію держави і права, юридичну психологію, юридичну соціологію, римське і конституційне право в Академії внутрішніх справ та інших вузах[4].
Автор статей з філософії, правознавства, психології, соціології[3]. З МВС звільнився 2005 року в званні капітана. Кандидат юридичних наук[4].
У журналістику прийшов наприкінці 2001 року, ставши редактором в агентстві «Профі ТВ». Потім знімав фільми про політику, висвітлював виборчі кампанії, був сценаристом[4].
З 2005 року працював на телеканалі К1 — керівником інформаційно-аналітичного відділу[5], головним редактором. Цю посаду Нікітін обіймав до початку 2007 року[3].
З 2007-го по 2009-й рр. — Нікітін очолював компанію «Національні інформаційні системи»[6], що об'єднала інформаційні служби телеканалів «Інтер» та К1. В цей час генеральним продюсером телеканалів була двоюрідна сестра Нікітіна[7] Ганна Безлюдна. Її команда вивела «Інтер» у лідери інформаційного простору. Влітку 2007-го окремі випуски «Подробиць» виходили з часткою 42 % (18+ вся Україна)[4]. 4 вересня 2009 року пішов з посади посади директора у зв'язку зі звільненням генерального продюсера Ганни Безлюдної та зміною команди, яка керувала новинами і телеканалом в цілому.[8]
2009 — представляв «Інтер» на телепремії EMMY (за висвітлення російсько-грузинської війни 2008 року)[9][4].
З 2009 по 2013 — сценарист і головний редактор телевізійного агентства «Профі ТВ». Знімав документальне кіно для українських і російських телеканалів[5].
З квітня 2012 по 2020 — очолював редакцію[10] журналу «Фома в Україні»[11][10][9][12].
З лютого 2013 — член правління телеканалу «Інтер», головний редактор каналу[2].
З 2013 — співавтор концертів «Перемога. Одна на всіх», співавтор телемарафону «Наша перемога».
З 29 грудня по 23 березня 2014 — керував інформаційним мовленням «Інтера», був директором компанії «Національні інформаційні системи»[13][14], поєднуючи цю посаду із обов'язками головного редактора каналу.[15] Повернення Нікітіна до керівництва інформаційною службою «Інтера» супроводжувалося масштабними звільненнями співробітників на знак протесту проти цензури.[16] З «Національних інформаційних систем» тоді пішли кілька десятків журналістів, випускових редакторів та керівників підрозділів, звинувачуючи Антона Нікітіна та Ганну Безлюдну у спробі цензурувати випуски новин під час Революції Гідності.[17]
Громадські організації (зокрема, рух «Стоп цензурі!») звинувачували керівництво новинной служби телеканалу «Інтер» і особисто Нікітіна у перекривленні інформації та запровадженні цензури і вимагали аби Ганна Безлюдна та Антон Нікітін понесли за це персональну відповідальність.[18] Стверджуючи, що за його керівництва новинами відбувалася дискредитація учасників Революції Гідності та представлення активістів як «праворадикалів» та «екстремістів», що посилювало агресію силовиків.[19] Звільнився з посади наприкінці березня 2014 року після перемоги Революції Гідності.
2015 року став автором ідеї проекту «Люди перемоги» - серії книг-фотальбомів про ветеранів Другої світової війни[20]. Головний редактор книг «Люди перемоги» (2015)[21], «Люди перемоги. Будемо жити!» (2017)[22], «Люди перемоги. Наш полк» (2018)[23] та «Люди перемоги. Наше діло праве!» (2019)[24][25][26][27][28].
Автор і головний редактор документальних проєктів телевізійного агентства «Профі ТВ»: «Война и мир. Оккупация» (5 канал, Санкт-Петербург), «Война и мир. Эвакуация» (Інтер), «Перекоп», «Великий российский исход» (5 канал, СПб), «Война против своих» (2 серії), «Сталин против Красной армии» (НТВ)[4] «Святые и праведники ХХ столетия» (співавтор сценарію до чотирьох фільмів: «Кукша Одесский», «Амфилохий Почаевский», «Лаврентий Черниговский», «Алексей Глаголев» (НТН)[4].
Під керівництвом Нікітіна агентством «Профі ТВ» було створено кілька документальних фільмів на релігійну тематику: «Патріарх», «Молитва за перемогу» (у співавторстві з Інгою Балицькою), «Буковина під захистом любові» про православну історію Буковини, «Хрещення»[4].
У квітні 2013 — став головним редактором документальної картини про українську співачку Квітку Цісик «Квітка. Голос в єдиному екземплярі»[29].
2014 — взяв участь у створенні документального фільму «Блаженнійший Володимир» (у співавторстві з Молчановим і Лук'яненком)[30][31][32].
2016 — взяв участь у створенні документального фільму «778 днів без своих» (у співавторстві з Є. Висоцьким)[33][34].
2017 — телеканал «Інтер» зняв фільм «Бомбы, которые взорвали мир» про Югославську війну. Нікітін виступив автором ідеї та співавтором сценарію разом з Чистяковим[35].
У січні 2018 року в ефір «Інтеру» вийшла стрічка «Від Різдва до Хрещення», її головним редактором став Нікітін[36].
2018 року взяв участь в створенні документального фільму «Петр Толочко. Учебник истории» (у співавторстві з Чистяковим)[37][38].
Учасник БФ «Інтер дітям»[39].
- У жовтні 2013 р. гран-прі міжнародного фестивалю православного кіно «Покров» отримав документальний фільм «Крещение», автором ідеї якого став Антон Нікітін[40].
- У вересні 2017 р. документальний фільм «Тысяча лет на Афоне» (автор Нікітін), став лауреатом міжнародного фестивалю «ТЕФІ-Співдружність» (Білорусь, Мінськ)[41][42].
- У жовтні 2018 р. документальний проєкт про історію Києво-Печерської Лаври «Киево-Печерская Лавра. Фотография тысячелетия» (автори Нікітін і Ольга Марікуца) отримав нагороду міжнародного фестивалю «ТЕФІ-Співдружність» (Узбекистан, Ташкент)[43].
- У листопаді 2018 року УПЦ МП нагородила Нікітіна орденом Преподобного Нестора Літописця I ст.[44][45].
- У червні 2019 року Митрополит (РПЦвУ) Онуфрій вручив Нікітіну орден святителя Петра Могили[46][47].
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.