Loading AI tools
мова половців, що жили в степу між Дунаєм та Волгою у XI—XIV століттях З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Полове́цька мо́ва (coman, къипчакъ, татарча) — тюркська мова, якою розмовляли українські степовики половці XI—XIV століть. Лінгва франка середньовічного Євразійського степу та Золотої Орди. Належить до кипчацької групи мов алтайської мовної сім'ї. Половецька — аглютинативна мова з елементами аналітизму[1]. Склала основу кипчацьких мов. З другої половини XVIII ст. — мертва мова; останній рідномовець — Іштван Варро — помер 1770 року. Альтернативної точки зору[якої?] на природу мови половців, як і на природу самого половецтва, тримається кандидат історичних наук Н. В. Агафонова: «Етнікон „половці“ у контексті реанімованої парадигми „половці — автохтони“: спроба полідисциплінарного аналізу»; «Мова половців»; «Можливості лінгвістики у визначенні природи половецтва». Авторка наполягає на іраномовності половців, дає переклад ономів з іранської.
Половецька мова | |
---|---|
Регіон | Половецьке поле (Східна Європа, Середня Азія) |
Етнічність | половці |
Носії | мертва мова |
Писемність | латинська |
Класифікація | Алтайські мови |
Офіційний статус | |
Офіційна | Угорщина (до XVIII ст.) |
Коди мови | |
ISO 639-3 | qwm |
Етнікон «половці» експлуатує у перекладі з санскриту: «захисники»Степан Наливайко Українська Індоаріка. Київ: "Євшан-зілля". 2007.[джерело?].
У літературі різного часу й походження називається по-різному:
Половецька мова належить до кипчацько-половецької підгрупи тюркських мов алтайської мовної сім'ї[1]. Вона має огузькі елементи у фонетиці та морфології[1].
Половецька мова була мовою тюрковомних кочівників половців, що панували у Євразійському степу в XI—XIV століттях (від Дунаю до Алтаю)[1]. Лінгва франка в Золотій Орді. Також була поширена в місцях компактного проживання половців — Північному Кавказі, Криму, Болгарії, Угорщини, Молдавії, Валахії, Мамлюкського Єгипту тощо.
Половецька мова засвідчена в письмових пам'ятках давньоруської, грецької, угорської, арабської і перської мов у вигляді лексичних запозичень, в словнику Махмуда Кашгарського «Дивану Луг'ат-іт-тюрк» (1072—1074), пам'ятками змішаної огузько-кипчацької мови Золотої Орди і Мамлюкського Єгипту та ін. Прямим середньовічним наступником куманської мови є вірмено-кипчацька мова, яка була зафіксована пам'ятками XVI—XVII ст. і яку іменували самі його носії як кипчацька, або частіше як татарська.
Половецька мова найповніше відображена у рукописній збірці XIII—XIV ст. «Alfabetum Persicum, Comanicum et Latinum Anonymi scriptum Anno 1303. Die 11 Julii», відомішій під назвою «Codex Cumanicus».
У половецьків мові виділяють 8-9 голосних фонем :
і 23-24 приголосних фонем:
Половецька мова збергіла давнотюркську систему голосних і сингармонізм загальнотюрського типу, який міг часто порушуватися. Також мала місце гармонія приголосних. Голосні, в цілому, не зазнавали редукції; вони мали тверді й м'які варіанти[1].
Оскільки половецька мова зафіксована лише в письмових пам'ятках дослідити позиційні варіанти фонем неможливо[1].
Голосні
|
Приголосні
|
Наголос у половецькій мові, ймовірно, був силовим, фіксованим. Зазвичай, він падав на останній склад слова[1]:
Внаслідок додавання афіксів наголос зміщувався, намагаючись зайняти місце в кінці слова[1].
Основні типи складів (для питомо тюркських слів)[1]:
У половецькій мові корені слів односкладні. Дво- і трихскладні корені — вторинні, складаються з морфем. На початку слова і морфеми збіг приголосних не допускається. В анлауті рідко зустрічаються звуки g, γ, r, m, n, l, z. На кінці слова так само збіг приголосних не допускається, за винятком lt, rt[1].
Половецька має незначну кількість просодичних протиставлень іменників і дієслів[1]. Наприклад:
Визначити типи чергування звуків на рівні класів фонем неможливо, позаяк половецька мова збереглася лише у письмових джерелах[1].
Половецька мова — мова аглютинативного типу з елементами аналітизму[1].
За категоріальними властивостями в половецькій мові найчіткіше виділялися іменники та дієслова[1]. Інші частини мови були слабко диференційовані, тому те чи інше слово можна віднести до різних частин мови. Наприклад:
Деякі іменники в позиції означення виконують роль прикметників[1]. Наприклад:
Категорії роду і живих істот не були виражені морфологічно. Іменники, які відповідають на питання kim? («хто?») відносили до живих істот; решта, що відповідають на питання ne? («що?») — до неживих[1].
Однина не маркувалася морфологічно. Множина позначалася за допомогою афіксів -lar / -ler[1]. Наприклад:
Також була присутня архаїчна двоїна[1]. Наприклад:
У половецькій мові було шість відмінків: (1) називний, (2) родовий, (3) давальний, (4) знахідний, (5) місцевий, (6) орудно-місцевий (висхідний); а також дві відміни іменників: (1) проста і (2) особово-присвійна. Це так звані кипчацький тип відмін і відмінювання. Відмінки позначалися відповідними закінченнями, які займали позицію після афіксів множини або належності[1].
Проста | Особово-присвійна | |||
---|---|---|---|---|
Називний | osta «майстер» | atym «мій кінь» | atyŋ «твій кінь» | aty «його кінь» |
Родовий | ostanyŋ | atymnyŋ | atyŋnyŋ | atynyŋ |
Давальний | ostaγa | atyma | atyŋa | atyna |
Знахідний | ostany | atymny | atyŋy (atyŋny) | atyny |
Місцевий | ostada | atymda | atyŋda | atynda |
Орудно-місцевий | ostadan | atymdan | atyŋdan | atyndan |
Граматична категорія належності вказувала на стосунки між власністю і власником. Вона виражалася морфологічно (афіксами приналежності), морфолого-синтаксично (афіксами належності й родовим відмінком слова, що позначало власника) і синтаксично (так само, без афікса належності)[1]. Наприклад:
У половецькій мові було п'ять дієслівних станів: (1) основний; (2) взаємно-спільний; (3) зворотний; (4) пасивний; (5) спонукальний.
У половецькій мові були лексичні запозичення з арабської, перської, грецької, монгольської та руської мов. Наприклад:
Внаслідок обмеженості писемних пам'яток важко виявити обсяг цих запозичень[1].
Сама половецька мова справила великий вплив на лексику нетюркських мов — русинської (української), угорської, валаської (румунської), москвинскої (російської), болгарської тощо. Зокрема, в українській мові словами половецького походження, є:
На відміну від змішаної огузько-кипчацької мови Золотої Орди і Мамлюкського Єгипту, мова Кодексу характеризується повним переважанням народно-розмовної стихії. У цьому аспекті вражають чистотою тюркської мови блискучі переклади латинських молитов і гімнів.
Засвідчена в Кодексі тюркська титулатура, ономастика і загальновживана лексика в діалектному плані неоднорідна, що зв'язане, очевидно, із змішаним характером тюркських племінних об'єднань, що входили у кипчацький союз, і залишків тюркських об'єднань, що прийшли до Європи раніше (гуни, авари, булгари, хозари, печеніги).
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.