Дієслово

Дієсло́во (лат. verbum) — самостійна частина мови, що вказує на дію або стан предмета й відповідає на питання «що робити?», «що зробити?».

Українська мова

Історія

Порівняно зі своїми предками, праслов'янською й давньоукраїнською мовами, сучасна українська мова має простішу дієслівну систему. Особливо серйозних змін зазнала система дієслівних часів, а також дієприкметника.

Дієслівні форми могли утворюватися від одної з двох основ: основи теперішнього часу або основи інфінітива. Залежно від тематичного суфікса (так званої «теми») форм теперішнього часу можна віділити 5 класів дієслів:

• I клас — з суфіксом *-e-/*-o- (нести, носити, везти, возити, вести, водити, кричати);
• II клас — з суфіксом *-ne-/*-no- (съхнути, пухнути);
• III клас — з суфіксом і *-je-/*-jo- (знати, стрѣляти);
• IV клас — з суфіксом *-i- (хвалити);
• V клас — атематичний тип, у якому особові закінчення приєднувалися безпосередньо до кореня, без тематичних голосних (быти, ѣсти, дати, вѣсти).

Теперішній час

Парадигма теперішнього часу мало відрізнялася від сучасної. Характерною ознакою була наявність особових форм двоїни.

	Праслов'янська	Давньоруська	Сучасна українська	Примітки
Перша особа однини	*nesǫ, *sъxnǫ, *znajǫ *xvaljǫ, *(j)esmь	несѫ, съхнѫ, знаѭ хвалѭ, ѥсмь	несу, сохну, знаю хвалю, єсьм (є)	Закінчення *ǫ походить від ранішого *-om, закінчення -mь є найдавнішим і має паралелі в інших індоєвропейських мовах (лат. sum, дав.-гр. εἰμί, санскр. asmi)
Друга особа однини	*neseši, *sъxneši, *znaješi *xvališi, *(j)esi	несеши, съхнеши, знаѥши хвалиши, ѥси	несеш, сохнеш, знаєш хвалиш, єси (є)	Закінчення *-ši утворилося з давнішого *-si (через *-xi) внаслідок першої палаталізації
Третя особа однини	*nesetь, *sъxnetь, *znajetь *xvalitь, *(j)estь	несеть, съхнеть, знаѥть хвалить, ѥсть	несе, сохне, знає хвалить, єсть (є)	Закінчення -tь походить від праіндоєвропейського *-ti (дав.-гр. ἐστί, санскр. asti).
Перша особа двоїни	*nesevě, *sъxnevě, *znajevě *xvalivě, *(j)esvě	несевѣ, съхневѣ, знаѥвѣ хваливѣ, ѥсвѣ	—
Друга особа двоїни	*neseta, *sъxneta, *znajeta *xvalita, *(j)esta	несета, съхнета, знаѥта хвалита, ѥста	—
Третя особа двоїни	*nesete, *sъxnete, *znajete *xvalite, *(j)este	несете, съхнете, знаѥте хвалите, ѥсте	—
Перша особа множини	*nesemъ, *sъxnemъ, *znajemъ *xvalimъ, *(j)esmъ	несемъ, съхнемъ, знаѥмъ хвалимъ, ѥсмъ	несемо, сохнемо, знаємо хвалимо, єсьмо (є)	У давньоруських пам'ятках трапляються також форми з прикінцевим -ы замість ъ, які з'явилися внаслідок зближення із займенником мы
Друга особа множини	*nesete, *sъxnete, *znajete *xvalite, *(j)este	несете, съхнете, знаѥте хвалите, ѥсте	несете, сохнете, знаєте хвалите, єсте (є)
Третя особа множини	*nesǫtь, *sъxnǫtь, *znajǫtь *xvalętь, *sǫtь	несѫть, съхнѫть, знаѭть хвалѧть, сѫть	несуть, сохнуть, знають хвалять, суть (є)

Відмінності сучасного відмінювання дієслів від давньоруського полягають у втраті закінчення 3-ї особи однини -ть у дієслів І-ї відміни (несе, сохне, знає, але воно збереглося у зворотних формах — несеться, знається), переході прикінцевого редукованого [ъ] в [о] у першій особі множини (несемо, сохнемо, знаємо, хвалимо, єсьмо), а також переході носових [ǫ] та [ę] (графічно Ѫ і Ѧ) у голосні [u] і [ja] (графічно «у» та «я»), пом'якшення [s] у словах єсьм, єсьмо, перехід [і] (на письмі и) у [ɪ] (на письмі «и»).

У діалектах спостерігають такі риси, як збереження «-ть» у дієсловах І-ї відміни на Слобожанщині (несеть, сохнеть, знаєть), ствердіння прикінцевого «т» у закінченнях 1-ї особи однини і 3-ї множини (хвалит, ходит, бігают), утрата прикінцевого «-ть» у дієслів ІІ-ї відміни (ходе, хвале), утрата закінчення «-є» на південному сході (біга, співа, зна), стягнення голосних в Карпатах (бігат, знат).

Див. також: Праслов'янське дієслово

Минулий час

У давньоруській і праслов'янській мовах було чотири минулих часи: аорист, імперфект, перфект і плюсквамперфект.

З давньоруської системи минулих часів у сучасній українській залишилися лише перфект і плюсквамперфект: перший утратив дієслово-зв'язку і став виражати минулий час узагалі, другий зараз відомий як давноминулий час.

Майбутній час

Майбутній час міг утворюватися трьома способами. Перший — з використанням особових форм дієслів начѧти, хотѣти, стати й інфінітива смислового дієслова (станѫ писати, начьнѫ писати). Другий спосіб полягав у вживанні форм дієслова имати з інфінітивом (имѫ писати), причому допоміжне дієслово могло стояти й після смислового (писати имѫ). Від нього походить сучасна синтетична форма майбутнього часу, особові закінчення якої пов'язані з архаїчними формами дієслова мати (я писати иму > я писатиму, ти писати имеш > ти писатимеш, він писати име > він писатиме тощо), але роздільне вживання допоміжного і смислового дієслів трапляється досі в деяких західноукраїнських діалектах (меш ходити, ме ся вмивати). Третій — передмайбутній час — за допомогою допоміжного дієслова быти і l-дієприкметника (бѫдѫ писалъ). Ця форма збереглася в південно-західних діалектах (буду рубав дрова), а в сучасній літературній мові дієприкметник змінив інфінітив (буду писати, буду рубати).

Інфінітив і супін

Інфінітив у праслов'янській і давньоруській мові утворювався від основи інфінітива за допомогою суфікса *-ti (на письмі — -ти) і був за походженням давальним відмінком праіндоєвропейських віддієслівних іменників на *-tis. Під впливом граматичної аналогії відбулися такі зміни: 1) закінчення інфінітива з рефлексами першої палаталізації праслов'янського закінчення *-gt-, *-kt- (д.-рус. речи, лечи, бѣчи, мочи, печи) змінилися непалаталізованими закінченнями (ректи, лягти, бігти, могти, пекти) — за аналогією до закінчень більшості дієслів; 2) давня форма інфінітива быти змінилася на бути, похідну від основи майбутнього часу — для уникнення омофонії з дієсловом бити, що після злиття фонем [ɨ] та [і] збігся з быти у вимові ([bɪtɪ]).

Окрім інфінітива, в праслов'янській і давньоруській мовах існувала така граматична категорія, як супін. За значенням він був близький до інфінітива, але вживався з дієсловами руху і позначав мету. За походженням супін є знахідним відмінком віддієслівних іменників і утворювався від основи інфінітива за допомогою суфікса *-tъ (на письмі -тъ).

Дієприкметник

Дієприкметники в праслов'янській і давньоруській формі могли бути активні і пасивні, теперішнього й минулого часу, нечленні (короткі) і членні (повні). У давньоруській і староукраїнській мовах активні повні дієприкметники часто вживалися замість дієслів (лежачая, зростаючі), у сучасній мові їх уживання обмежене (танцюючий, пануючий). Спеціальний невідмінюваний короткий активний дієприкметник минулого часу з суфіксом -l (який також називають називають l-дієприкметником) у сполученні з особовими формами дієслова быти утворював перфект. Після занепаду особових форм цього дієслова в теперішньому часі форми цього дієприкметника перетворилися на сучасний минулий час (був, ходив, писав, була, ходила, писала). Короткі активні дієприкметники теперішнього часу поступово втратили узгодження з іменниками, перестали відмінюватися й перетворилися на дієприслівники.

Докладніше: Дієприкметник

Докладніше: Дієприслівник

Умовний спосіб

Умовний спосіб (кондиціоналіс) утворювався за допомогою особових форм аориста допоміжного дієслова быти і дієприкметника смислового дієслова. У сучасній мові в усіх особах і числах умовного способу вживана лише частка би — колишня форма аориста дієслова быти 3-ї особи однини. Утрата особових форм частки би пов'язане з процесом зникнення аориста в східнослов'янських мовах, а також із переходом колишнього дієприкметника (писалъ, ходилъ) зі складової перфекта в самостійну форму минулого часу.

Сучасність

Форми дієслова

В українській мові дієслово має 5 типових форм. Ці форми можна розпізнати за характерними закінченнями:

1. неозначена форма (інфінітив): писа-ти, говори-ти, літа-ти, гримі-ти, мерзну-ти, дивува-ти;
2. особова форми: (він) пиш-е, писа-в-Ø, напиш-е, буде + писа-ти, писати-ме, писа-в-Ø + би, хай + пиш-е;
3. дієприкметник: пожовті-л-ий, посиві-л-ий; писа-н-ий, підписа-н-ий; залюбл-ен-ий, бач-ен-ий; вими-т-ий, коло-т-ий; активні дієприкметники (пишучий) українській мові не притаманні, цю функцію виконують описові конструкції — що (або який) пише.
4. безособова на -но/-то: написа-но, зробле-но,прожи-то, випи-то;
5. дієприслівник: пиш-учи, любл-ячи, підписа-вши, полюби-вши.

Дієслівні форми — це однокореневі слова з різними граматичними ознаками (категоріями). Узявши інфінітив за вихідну форму, можна за певними правилами утворити всі інші типи форм. Дієслівні форми мають відмінні і спільні ознаки.

Відмінні ознаки визначаються:

• за типом питання;
• за характером змінюваності;
• за роллю в реченні.

Дієслівні форми описуються в таблиці

Форма дієслова	На яке питання відповідає	Як змінюється	Яким членом речення виступає
інфінітив	що робити? що зробити?	незмінювана форма	будь-яким
особова	що роблю? що робив? що робитиму? що робив би? що робимо?	за способами, часами, особами, числами, родами	присудком
дієприкметник	який(а, е, і)?	за родами, відмінками, числами	присудком, означенням
безособова (форми на -но/-то)	що зроблено?	незмінювані, тільки доконаний вид	присудком
дієприслівник	що роблячи? що зробивши?	незмінювані	обставиною

Спільними ознаками для всіх типів дієслівних форм є такі:

1. Вид — недоконаний та доконаний, що встановлюється питаннями:

• що робити? — недоконаний вид, який виражає незавершену дію: співати, відвідувати, переконувати
• що зробити? — доконаний вид, який виражає завершену дію: заспівати, відвідати, переконати

Наприклад, дієприслівники на -учи (ючи), -ачи (ячи) творяться від основ недоконаного виду; а дієприслівники на -вши (ши) — від основ доконаного виду.

2. Перехідність/неперехідність, що встановлюється за наявністю або відсутністю при дієслові прямого додатка:

готувати	кого — що?	відповіді (питання, страви)
готує	кого — що?	відповіді (питання, страви)
заготовлено	кого — що?	відповіді (питання, страви)
готуючи	кого — що?	відповіді (питання, страви)
не готувати	кого — чого?	відповідей (питань, страв)
не готує	кого — чого?	відповідей (питань, страв)
не заготовлено	кого — чого?	відповідей (питань, страв)
не готуючи	кого — чого?	відповідей (питань, страв)

Це приклади форм зі значенням перехідності.

Дієслівні форми іти, спав, побіжить, засміється, сумуючи неперехідні, оскільки від них не можна поставити питань до іменника/займенника кого — що?, кого — чого?, тоюто вони не мають при собі в реченні прямих додатків.

Значення перехідності/неперехідності виражає спрямованість/неспрямованість дії на якийсь об'єкт. Перехідність/неперехідність у формах інфінітива є важливою умовою правила творення дієприкметників.

3. Роль присудка в реченні — для переважної більшості дієслівних форм.

Дієвідмінювання

Дієвідмінювання — зміна (відмінювання) дієслів за способами, часами і числами. За характером особових закінчень теперішнього часу (або майбутнього дієслів доконаного виду) дієслова поділяються на дві дієвідміни: І-шу та ІІ-гу. При дієвідмінюванні дієслів можливе чергування приголосних, пов'язане з рефлексами йотації.

І дієвідміна

До І дієвідміни належать дієслова, які у 3-й особі множини мають закінчення -уть, -ють. Цей тип відмінювання походить від давньоруських типів дієслів із тематичним суфіксом *-e-/*-o- (I-го, II-го і III-го класів залежно від суфікса форм теперішнього часу), а також він включає одне колишнє атематичне дієслово мати (д.-рус. имати). Вона включає такі групи:

• дієслова з односкладовою інфінітивною основою на -и-, -у-, які зберігаються при дієвідмінюванні, а також похідні від них (жити, мити, чути); в особових формах дієслів бити, вити (док. звити), лити, пити кореневий голосний и не зберігається: б'ю — б'ють, в'ю — в'ють, ллю — ллють, п'ю — п'ють;
• дієслова з основою інфінітива на -і-, що зберігається при дієвідмінюванні (біліти, зеленіти)
• дієслова з основою інфінітива на -а- не після шиплячого приголосного або після шиплячого, коли це -а- при дієвідмінюванні зберігається; також на -я- (мішати, писати, сіяти);
• дієслова з основою інфінітива на -ува- (-юва-), які при дієвідмінюванні у формах теперішнього часу та майбутнього дієслів доконаного виду втрачають компонент -ва- (будувати, намалювати);
• дієслова з основою інфінітива на -оло-, -оро- (полоти, побороти);
• дієслова з основою інфінітива на -ну- (глянути, кинути);
• дієслова з основою інфінітива на приголосний (терти, нести);
• дієслова з основою на -ота- (муркотати);
• окремі інші дієслова: жати, іржати, ревіти, слати (посилати), слати (стелити), хотіти.

ІІ дієвідміна

• До ІІ належать дієслова, які у 3-й особі множини мають закінчення -ать, -ять. Цей тип відмінювання походить від давньоруського типу дієслів із тематичним суфіксом *-i- (IV клас). Вона включає такі групи:
• дієслова, які мають в інфінітиві основу на -и-, -і- (-ї-) або на -а- (після ж, ч, ш) і в 1-й особі однини та в 3-й особі множини теперішнього часу (або майбутнього дієслів доконаного виду) ці голосні втрачають (бачи-ти — бач-ать, вари-ти — вар-ять, сиді-ти — сид-ять, леті-ти — лет-ять);
• усі дієслова на -отіти (булькотіти, бурмотіти, муркотіти, цокотіти);
• дієслова з основою на -я- (боя-тися, стоя-ти);
• дієслова з основою на -а- не після шиплячого (спа-ти);
• дієслова з основою на приголосний (біг-ти).

І дієвідміна
особа	однина			множина
1	(я) хоч-у	(я) пол-ю	(я) ві-ю	(ми) хоч-емо	(ми) пол-емо	(ми) ві-ємо
2	(ти) хоч-еш	(ти) пол-еш	(ти) ві-єш	(ви) хоч-ете	(ви) пол-ете	(ви) ві-єте
3	(він/вона/воно) хоч-е	(він/вона/воно) пол-е	(він/вона/воно) ві-є	(вони) хоч-уть	(вони) пол-ють	(вони) ві-ють
ІІ дієвідміна
особа	однина			множина
1	(я) спл-ю	(я) крич-у	(я) сто-ю	(ми) сп-имо	(ми) крич-имо	(ми) сто-їмо
2	(ти) сп-иш	(ти) крич-иш	(ти) сто-їш	(ви) сп-ите	(ви) крич-ите	(ви) сто-їте
3	(він/вона/воно) сп-ить	(він/вона/воно) крич-ить	(він/вона/воно) сто-їть	(вони) спл-ять	(вони) крич-ать	(вони) сто-ять

Атематичні дієслова

Дієслова дати, їсти, бути, вісти (з похідними розповісти, доповісти тощо) утворюють окрему групу і називаються атематичними або неправильними. Вони не належать до дієвідмін, а відмінюються особливим чином.

особа	однина				множина
	дати	їсти	бути	розповісти	дати	їсти	бути	розповісти
1	(я) дам	(я) їм	(я) є	(я) розпові́м	(ми) дамо́	(ми) їмо́	(ми) є	(ми) розповімо́
2	(ти) даси́	(ти) їси́	(ти) є	(ти) розповіси́	(ви) дасте́	(ви) їсте́	(ви) є	(ви) розповісте́
3	(він/вона/воно) дасть	(він/вона/воно) їсть	(він/вона/воно) є	(він/вона/воно) розпові́сть	(вони) даду́ть	(вони) їдя́ть	(вони) є	(вони) розповідя́ть

Особова форма дієслова «бути» рідко використовується в теперішньому часі. Окрім «є», відомі й архаїчні форми цього дієслова: я єсьм, ти єси, він єсть, ми єсьмо, ви єсте, вони суть. У сучасній мові в усіх особах вживається скорочена форма «є».

У деяких західноукраїнських діалектах архаїчні особові форми дієслова «бути» в теперішньому часі беруть участь в утворенні форм минулого часу (див. перфект).

Парадигма атематичних дієслів є реліктовою і відбиває глибоку давнину: схожі закінчення мали всі дієслова в ранній праслов'янській і праіндоєвропейській мовах.

Див. також: Неправильне дієслово

Часи дієслів

Докладніше: Час (мовознавство)

В українській мові є чотири часи дієслова: теперішній, минулий, давноминулий і майбутній.

Теперішній час

Теперішній час означає дію, яка відбувається постійно або в момент мовлення. Дієслова в теперішньому часі завжди недоконаного виду і змінюються за особами й числами.

Минулий час

Минулий час означає дію, яка відбувалася або відбулася до моменту мовлення про неї. Дієслова минулого часу можуть бути і недоконаного, і доконаного виду. Минулий час змінюється за родами й числами.

Давньоминулий час

Давньоминулий час (плюсквамперфект) означає дію, що відбувалася або відбулася до іншої дії в минулому. Утворюється через поєднання форми минулого часу смислового дієслова з формою минулого часу допоміжного дієслова «бути», узгоджених у роді і числі (був подумав, збирався був, була хотіла, були намагалися). Дієслова давньоминулого часу можуть бути доконаного й недоконаного виду. Давноминулий час змінюється за родами та числами.

Майбутній час

Майбутній час означає дію, яка відбувається після мовлення про неї. Майбутній час має три форми: просту доконаного виду (посаджу, зберу), просту недоконаного виду (садитиму, збиратиму) та складену недоконаного виду (буду садити, буду збирати).

Дієслова майбутнього часу змінюються за особами й числами.

Способи дієслів

Докладніше: Спосіб дієслова

В українській мові розрізняють три способи дієслів: дійсний, умовний і наказовий.

Дійсний спосіб

Дійсний спосіб означає реальну дію, тобто таку, яка відбулася чи відбувалася, відбувається чи відбудеться: «Пожовтіла картопля». «Жовте листя так легко летить повз вікно». Дієслова дійсного способу можуть вживатися із заперечною часткою «не» (Не гріє сонце на чужині). Дієслова дійсного способу змінюються за часами, а в теперішньому й майбутньому часі — за особами.

Умовний спосіб

Умовний спосіб означає дію бажану або можливу за певних умов: «Хотіла б я піснею стати у свою хвилину ясну». Дієслова умовного способу утворюються від дієслів минулого часу за допомогою частки «б/би». Дієслова умовного способу не мають часу й особи, а змінюються за родами й числами.

Наказовий спосіб

Наказовий спосіб дієслова через наказ, прохання, побажання, заклик, пораду виражає спонукання до дії. Дія реально ще не існує і не існувала, але той, хто говорить, сподівається що вона повинна відбутися: «Грай же, море», «Мовчіть, гори», «Гуляй, буйний, полем!», «Плачте, діти козацькії, — Така ваша доля!»

Дієслова наказового способу не мають форм часу, але вони змінюються за особами в однині й множині. В однині вони мають форму 2-ї особи, а в множині — 1-ї і 2-ї.

Спеціальної форми 3-ї особи наказовий спосіб не має. Якщо треба передати наказ у 3-й особі, то вживаються частки «хай», «нехай» і форма 3-ї особи дійсного способу: «Хай не зітруться підкови, хай не підіб'ються ваші коні».

Вид дієслова

Докладніше: Вид (мовознавство)

Вид — одна з найважливіших ознак дієслова. Дієслова можуть означати дію завершену й незавершену. Залежно від цього вони поділяються на дієслова недоконаного й доконаного виду. Дієслова недоконаного виду означають незавершену дію і відповідають на питання що робити? що робив? що роблю? що буду робити? Дієслова доконаного виду означають дію завершену й відповідають на питання що зробити? що зробив? що зроблю?

Дієслову даного виду переважно відповідає дієслово іншого виду. Лексичне значення таких дієслів не має змінюватися: іти — прийти, шити — пошити. Такі дієслова утворюють видові пари.

Доконаний вид дієслова утворюється від недоконаного виду за допомогою:

• а) префіксів: казати — сказати, рости — вирости;
• б) суфіксів: стукати — стукнути, записувати — записати;
• в) чергування звуків: сидіти — сісти, замітати — замести; сказати — скочити;
• г) наголосу: виміряти — виміряти, розкидати — розкидати;
• д) різних основ: брати — взяти; ловити — піймати.

Лише доконаний вид мають дієслова: розговоритися, наговоритися, розгомонітися, розгніватися, роздратуватися, надуматися, натерпітися, надивитися, насміятися, напрацюватися.

Лише недоконаний вид мають дієслова: гордувати, грабувати, бродити, літати, володіти, зимувати, лихоманити, тріумфувати, намагатися, прагнути, марити, потребувати, зорити, імпонувати.

Окремі дієслова поєднують у собі значення як доконаного, так і недоконаного виду. До них належать дієслова з суфіксом -ува; переважно іншомовного походження: гарантувати, організувати, телеграфувати, наслідувати, воєнізувати, а також веліти, женити.

Стан дієслова

Докладніше: Стан (мовознавство)

Безособові дієслова

Безособовими називаються дієслова, що означають дію (або стан), яка реалізується сама по собі, незалежно від діяча (особи чи предмета): вечоріє, смеркає, підмерзає, розвидняється, щастить. Вони вживаються без суб'єкта (підмета) й іноді мають при собі додаток у формі знахідного або давального відмінка (мені щастить, його нудить, вам хочеться).

Безособові дієслова означають:

• явища природи (розвидняється, підмерзає, світає);
• стихійні явища (замело, занесло, висушило, залило);
• фізичний стан людини або її відчуття (нудить, трусить);
• психічний стан людини (гнітить, хочеться, не віриться);
• буття, існування, стан або нестачу їх (минулося, не стало);
• випадковість явища, незалежність його від особи (щастить, таланить).

Зворотні дієслова

Зворотні дієслова — загальна назва дієслів, утворених від незворотних шляхом додання зворотної частки «ся/сь» (робитися, коїтися, котитися). За походженням ця частка являє собою колишню форму знахідного відмінка зворотного займенника себе. У деяких діалектах ця частка може вимовлятися як «-си» або «-сі»: ця фонетична форма може сходити до д.-рус. си — форми давального відмінка.

У сучасній українській літературній мові зворотна частка розташовується за дієсловом, і пишеться разом з ним. Історично положення її в реченні було вільним: вона могла стояти і перед дієсловом, ця особливість досі зберігається у деяких західних діалектах.

Існують дієслова, що можуть мати тільки зворотну форму: сміятися, боятися, розбігтися.

Див. також

• Однократні дієслова
• Багатократні дієслова
• Неправильне дієслово
• Перехідні дієслова
• Дієслово в праслов'янській мові
• Дієслово в праіндоєвропейській мові
• Морфологічні ознаки дієслова

Джерела

• Павленко Л. П. Історична граматика української мови : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Лариса Петрівна Павленко. — Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2010. — С. 68-87. — 208 с.
• Словник дієслівного керування / Л. М. Колібаба, В. М. Фурса. — К. : Либідь, 2016. — 656 с. — ISBN 966-06-0734-7.

Посилання

• Дієслово; Класи дієслів; Основи дієслова // 247; 361 Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін. ; за ред. Л. Л. Звонської. — 2-ге вид. випр. і допов. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 169; 247; 361. — ISBN 978-966-439-921-7.

• Про дієслово [Архівовано 11 вересня 2014 у Wayback Machine.]
• Мовні консультації [Архівовано 11 вересня 2014 у Wayback Machine.]