Loading AI tools
самостійна частина мови, що виражає ознаку предмета З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Прикме́тник — самостійна частина мови, що виражає ознаку предмета, граматично виявлену в категоріях роду, числа і відмінка та відповідає на питання який? яка? яке? які? чий? чия? чиє? чиї?
Ця стаття описує становище лише в окремій країні чи регіоні, але не в усьому світі. (лютий 2016) |
Прикметники можуть субстантивуватися, тобто вживатися у значенні іменників, у цьому разі їх називають субстантивованими.
Дуже близькою частиною мови є дієприкметник, який грає аналогічну роль у реченнях.
Праіндоєвропейські прикметники були дуже близькі до іменників і мали схоже відмінювання. У праслов'янській мові вже існували два типи прикметників: неповні (невизначені, іменні) і повні (визначені, займенникові), причому другі являли собою сполучення невизначених з формами вказівного займенника *jь («той», «він»). Визначені прикметники вживалися для позначення конкретного, вже згаданого предмета з цією ознакою, а вказівний займенник, таким чином, грав роль визначеного артикля. Аналогічним чином утворюються визначені прикметники і в балтійських мовах; припускають, що ця система сформувалася ще в балтослов'янській період.
Така ж система існувала у давньоруській мові: невизначені прикметники відмінювалися як іменники, визначені утворювалися доданням відмінкових і родових форм займенника *jь (и — «він», «той», я — «вона», «та», ѥ — «воно», «те»). Від форм невизначених прикметників походять сучасні короткі і деякі повні стягнені прикметники, від визначених — повні нестягнені.
Відмінювання невизначених прикметників було аналогічно відмінюванню іменників: чоловічого роду за типом відмінювання на *-ŏ (твердий і м'який підтипи), середнього роду — теж за типом на *-ŏ (твердий і м'який підтипи), жіночого — за типом на *-ā- (твердий і м'який підтипи). Збереглися також релікти того, що деякі прикметники колись відмінювалися як іменники типів на *-ĭ і *-ŭ. Останні (на *-ŭ) перейшли у тип відмінювання на *-ŏ, отримавши формант *-kъ[1][2][3]. Закінчення невизначених прикметників аналогічні закінченням іменників:
Відмінок | Чоловічий рід | Середній рід | Жіночий рід | ||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Однина | Двоїна | Множина | Однина | Двоїна | Множина | Однина | Двоїна | Множина | |
Називний | добръ, синь | добра, синя | добри, сини | добро, синѥ | добрѣ, сини | добра, синя | добра, синя | добрѣ, сини | добры, синѣ |
Родовий | добра, синя | добру, синю | добръ, синь | добра, синя | добру, синю | добръ, синь | добры, синѣ | добру, синю | добръ, синь |
Давальний | добру, синю | доброма, синема | добромъ, синемъ | добру, синю | доброма, синема | добромъ, синемъ | добрѣ, сини | добрама, синяма | добрамъ, синямъ |
Знахідний | добръ (добра), синь (синя) | добра, синя | добры, синѣ | добро, синѥ | добрѣ, сини | добра, синя | добру, синю | добрѣ, сини | добры, синѣ |
Орудний | добръмь, синьмь | доброма, синема | добры, сини | добръмь, синьмь | доброма, синема | добры, сини | доброю, синею | добрама, синяма | добрами, синями |
Місцевий | добрѣ, сини | добру, синю | добрѣхъ, синихъ | добрѣ, сини | добру, синю | добрѣхъ, синихъ | добрѣ, сини | добру, синю | добрахъ, синяхъ |
Визначені прикметники відмінювалися по-різному: 1) за відмінками змінювалися і іменна, і займенникова частини (добра єго, синя єго); 2) змінювалися і іменна, і займенникова частини, але остання приєднувалася до першої в стягненій формі (добраго, синяго); 3) іменна частина у вигляді основи прикметника залишалася незмінною, до неї приєднувалася змінювана форма займенника (добрыихъ, синиихъ). Пізніша парадигма визначених прикметників сполучує другий і третій варіанти.
У таблиці наведені давньоруські форми визначених прикметників і похідні від них сучасні українські на прикладах добрий (твердий варіант) і синій (м'який варіант). Роздільне написання іменного прикметника із займенником-закінченням дане для наочності: у давньоруських пам'ятках звичайним було написання разом.
Однина
Відмінок | Давньоруська мова | Сучасна українська мова | Примітки | |
---|---|---|---|---|
Називний | Чоловічий рід | добръ и синь и | добрий синій | Закінчення ъ утворювало в положенні перед наступним займенником и редукований звук ы, який подібно звичайному «ы» надалі перейшов у «и». Звук ь у положенні перед и перейшов у «і». Від займенника и походить прикінцевий «й». Схожим чином утворилися і повні форми чоловічого роду однини прикметників у російській мові (добрый, синий), в інших слов'янських мовах «й» відсутній (біл. добры, сіні, пол. dobry, siny). |
Жіночий рід | добра я синя я | добра/добрая синя/синяя | У сучасній українській вживані лише форми добра, синя, що за походженням є невизначеними (іменниковими, короткими) формами. Форми добрая, синяя використовують рідко. | |
Середній рід | добро ѥ сине ѥ | добре/добреє синє/синєє | Сучасні форми добре, синє утворилися внаслідок стягнення давніх форм, надалі від них пішли вторинні повні форми добреє, синєє[4]. Давнє закінчення -о зберіглося у формах минулого часу дієслів, які є за походженням дієприкметниками (див. докладніше «Перфект у давньоруській мові») | |
Родовий | Чоловічий та середній рід | добра (ѥ)го синя (ѥ)го | доброго синього | Сучасне закінчення -ого утворилося внаслідок фонетичних змін з раніших -аго, -яго, можливо, під впливом присвійних займенників. |
Жіночий рід | добры ѣ/добро ѣ синѣ ѣ/синѥ ѣ | доброї синьої | Давнішими формами є добры ѣ, синѣ ѣ, варіанти добро ѣ, синѥ ѣ пов'язані з утворенням визначеної форми з основи прикметника. Сучасне закінчення пояснюється переходом ы в «о», а ѣ — у «ї» | |
Давальний | Чоловічий та середній рід | добру (ѥ)му синю (ѥ)му | доброму синьому | Сучасне закінчення -ому утворилося внаслідок фонетичних змін з раніших -уму, -юму, можливо, під впливом присвійних займенників. |
Жіночий рід | добрѣ и/добро и синѣ и/синѥ и | добрій синій | Давніша форма — добрѣ и, синѣ и, варіанти добро и, синѥ и пов'язані з утворенням визначеної форми з основи прикметника | |
Знахідний | Чоловічий рід | добръ и синь и | добрий синій | У праслов'янській і давньоруській форми називного і знахідного відмінків чоловічого та середнього родів збігалися. Для розрізнення підмета і додатка замість знахідного могли вживати форму родового відмінка |
Жіночий рід | добру ю синю ю | добру/добрую синю/синюю | У сучасній українській вживані лише форми добру, синю, що за походженням є невизначеними (іменними, короткими) формами. Форми добрую, синюю, що являють собою займенникові прикметники, використовують рідко. | |
Середній рід | добро ѥ синѥ ѥ | добре/добреє синє/синєє | Як і в давньоруській, у сучасній українській ці форми збігаються з формами називного відмінка | |
Орудний | Чоловічий та середній рід | добры (и)мь сини (и)мь | добрим синім | |
Жіночий рід | добро ю сине ю | доброю синьою | У староцерковнослов'янській мові болгарського та сербського ізводів замість закінчення ю присутнє ѭ (великий йотований юс) | |
Місцевий | Чоловічий та середній рід | добрѣ (ѥ)мь/добро мь синѣ (ѥ)мь/синѥ мь | добрім/доброму синім/синьому | Для сучасних форм доброму, синьому не виключається вплив форм давального відмінка, за аналогією з формами жіночого роду |
Жіночий рід | добрѣ и синѣ и | добрій синій | Давніша форма — добрѣ и, синѣ и, варіанти добро и, синѥ и пов'язані з утворенням визначеної форми з основи прикметника | |
Множина
У множині форми чоловічого, жіночого і середнього родів збігалися у всіх відмінках, окрім називного та знахідного.
Відмінок | Давньоруська мова | Сучасна українська мова | Примітки | |
---|---|---|---|---|
Називний | Чоловічий рід | добри и сини и | добрі/добрії сині/синії | Закінчення «і» замість очікованого «и» пояснюють впливом форм жіночого роду або знахідного відмінка. Нестягнені форми на «-ії» вживаються рідко; «ї» у них сходить до займенника и, аналогічно «й» в однині |
Жіночий рід | добры ѣ сини ѣ | добрі/добрії сині/синії | Закінчення «-і» могло утворитися внаслідок уподібнення давнього закінчення ы наступному займеннику ѣ | |
Середній рід | добра я синя я | добрі/добрії сині/синії | Закінчення множини іменних прикметників середнього роду на -а, -я аналогічно закінченню множини іменників (озера, моря). У сучасній українській ці форми витіснені формами жіночого роду | |
Родовий | добры (и)хъ сини (и)хъ | добрих синіх | ||
Давальний | добры (и)мъ сини (и)мъ | добрим синім | ||
Знахідний | Чоловічий рід | добры ѣ сини ѣ | добрі/добрії сині/синії | |
Жіночий рід | добры ѣ сини ѣ | добрі/добрії сині/синії | ||
Середній рід | добра я синя я | добрі/добрії сині/синії | ||
Орудний | добры (и)ми сини (и)ми | добрими синіми | ||
Місцевий | добры (и)хъ сини (и)хъ | добрих синіх | ||
Двоїна
У двоїні визначених прикметників, як і в іменників, існували лише три відмінкові форми: називно-знахідного, родово-місцевого і давально-орудного відмінків. За родами прикметники розрізнювалися лише в називно-знахідному відмінку, причому форми жіночого збігалися з формами середнього.
У сучасній українській форми двоїни не вживаються, але припускається вплив двоїни жіночого та середнього роду на утворення сучасного закінчення множини -і (< ѣ).
Відмінок | Давньоруська мова | Сучасна українська мова | Примітки | |
---|---|---|---|---|
Називно-знахідний | Чоловічий рід | добра я синя я | добрі/добрії сині/синії | Закінчення двоїни іменних прикметників на -а, -я аналогічно закінченню двоїни іменників (брата, отьця) |
Жіночий і середній рід | добрѣ и синѣ и | добрі/добрії сині/синії | ||
Родово-місцевий | добру ю синю ю | — | ||
Давально-орудний | добры има сини има | — |
Згідно з мовознавчими дослідженнями, розмежування невизначених (іменних) і визначених (займенникових) прикметників остаточно завершилося тільки в першій половині ХІХ ст. У сучасній українській колишні невизначені прикметники майже втратили відмінкові форми і тепер відомі як короткі прикметники. Змінилася і їхня синтаксична роль: вони використовуються не як визначення, а у функції присудків. Залишки відмінювання іменних прикметників виявляються в називному відмінку однини присвійних прикметників із суфіксами -ів, -їв, -ин, -їн (братів, Андріїв, мамин, Софіїн), у прізвищах, географічних назвах — колишніх прикметниках (Глухів, Лозова, Львів), у прізвищах та іменах по батькові із суфіксами -ич, -ович, -евич (Смолич, Шашкевич, Іванович). Іменні прикметники зараз вживаються переважно у фольклорі (дрібен дощик, зелен сад, повен місяць), а також у наслідуваннях фольклору. Від них також походять деякі прислівники: що утворені поєднанням відмінкових форм іменних прикметників з прийменниками (нашвидку, наново, вповні). Деякі колишні прикметники цього типу зараз використовуються для вираження присудка (винен, годен, ладен, певен).
Прикметник виражає ознаку предмета, наприклад: сміливий, щаслива, зелене, Васине, батькова, братове.
Поняття якості в прикметнику може бути виражене безпосередньо через відношення до інших предметів, або через відношення до особи чи істоти.
Прикметники за значенням поділяються на такі розряди:
Вживаючись у переносному значенні, відносні та присвійні прикметники можуть переходити в розряд якісних. Наприклад:
Оскільки якісні прикметники виражають ознаки, що можуть виявлятися більшою чи меншою мірою, вони мають ступені порівняння: звичайний, вищий і найвищий. Кожен зі ступенів має дві форми: просту і складену.
Вищий ступінь порівняння вказує, що в одному предметі ознака виявляється більшою мірою, ніж в іншому.
Найвищий ступінь порівняння вказує, що ознака виявляється найбільшою мірою.
Присвійні прикметники утворюються від назв людей і тварин. Від іменників I відміни — назв людей — присвійні прикметники творяться за допомогою суфікса -ин, причому кінцеві приголосні твірної основи [г], [к], [х] чергуються з [ж], [ч], [ш]: сестра — сестр-ин, баба — баб-ин, Ольга — Ольж-ин, тітка — тітч-ин, Солоха — Солош-ин. Якщо твірна основа закінчується на [j], маємо суфікс -ін (на письмі -їн): Лідія — Ліді-їн, Євдокія — Євдокі-їн.
Від іменників II відміни присвійні прикметники творяться за допомогою суфікса -ів (-їв), який чергується з -ов, -ев (-єв):
Від назв тварин прикметники із значенням присвійності утворюються за допомогою суфіксів -ин, -ін (на письмі -їн): бджол-ин-ий, пташ-ин-ий, орл-ин-ий, змі-їн-ий, солов'-їн-ий; чи суфіксів -ач, -яч: соб-ач-ий, кач-ач-ий, тел-яч-ий, свин-яч-ий. Іноді такі прикметники утворюються шляхом зміни кінцевого приголосного твірної основи та додаванням закінчення -ий: вовчий, овечий.
Коротка форма
Більшість прикметників української мови функціонує у повній (змінній) формі, і лише незначна кількість прикметників чоловічого роду поряд із загальновживаною повною має коротку (незмінну) форму: ясен, дрібен, зелен, повен, славен, красен, винен, потрібен, певен, годен, ладен, рад та ін. За походженням короткі форми являють собою колишні іменні (невизначені) прикметники. У сучасній українській прикметники в короткій формі мають нульове закінчення (повен < д.-рус. пълнъ, красен < д.-рус. красьнъ).
Повна форма
Повні форми прикметників існують у двох різновидах: стягненій і нестягненій формах.
Префіксальним способом прикметники утворюються від:
Суфіксальним способом прикметники утворюються від:
Префіксально-суфіксальним способом прикметники утворюються від іменників: без талану — безталанний; при школі — пришкільний.
Основоскладанням утворюються прикметники від:
Складносуфіксальним способом (складанням основ з додаванням суфікса) утворюються прикметники від словосполучень: п'ятнадцять років — п'ятнадцятирічний, десять поверхів — десятиповерховий, лівий бік — лівобічний.
Прикметник із часткою НЕ:
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.