Рахманін Сергій Іванович

Сергі́й Іва́нович Рахма́нін (* 17 квітня 1969, Харків) — народний депутат України IX скликання, фізична особа-підприємець^[1], який фактично працював першим заступником головного редактора газети «Дзеркало тижня», член Всеукраїнської комісії з журналістської етики з вересня 2001 року. Ексголова фракції партії «Голос» у Верховній Раді України. Колишній автор і ведучий програми «Гра у класику» на телеканалі ZIK, співпрацю з яким Рахманін припинив після купівлі телеканалу Тарасом Козаком.^[2]

Рахманін Сергій Іванович
Народився	17 квітня 1969(1969-04-17) (56 років)  Харків, Українська РСР, СРСР
Громадянство	до  1991 —  СРСР, від 1991 —  Україна
Місце проживання	Київ
Діяльність	журналіст, публіцист, телеведучий
Галузь	політик
Alma mater	КНУ: факультет журналістики (випуск 1993)
Членство	Верховна Рада України IX скликання
Посада	народний депутат України
Партія	Голос
Нагороди	Людина року в номінації журналіст року.
Висловлювання у Вікіцитатах

Народний депутат України
9-го скликання
Голос	29 серпня 2019	—
Картка на сайті Верховної Ради України

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Рахманін.

Біографія

Народився 17 квітня 1969 року в Харкові. У 1983—1987 роках працював позаштатним кореспондентом київської газети «Молода гвардія», у 1989—1990 роках — її постійним позаштатним кореспондентом, у 1991—1992 роках — її кореспондентом.

У 1986 році вступив на факультет журналістики Київського університету імені Т. Шевченка, який закінчив у 1993 році. Служив в армії.

У 1992 році був кореспондентом журналу «Ранок». З 1992 до 1998 року працював репортером, кореспондентом, спецкором, заступником редактора редакції політики, редактором редакції політики, заступником головного редактора газети «Київські відомості».

З жовтня 1998 року — редактор відділу політики газети «Дзеркало тижня».

З 12.10.2001 по 27.06.2019 роках був фізичною особою-підприємцем, основним видом діяльності — індивідуальна мистецька діяльність (Код КВЕД 90.03)^[3].

У 2001 році виступив співзасновником громадської організації «Хартія-4». У 2002—2003 роках був членом журналістського страйкому.

Автор книги «Руки, качающие колыбель демократии» (2002), сценарію документального фільму «Незалежність. Український варіант» (2003).

У липні 2012 року після прийняття законопроєкту «Про засади державної мовної політики» оголосив голодування. Під час сутичок біля Українського дому в нього стався серцевий напад^[4].

З червня 2014 по червень 2019 року веде на телеканалі ZIK програму «Гра у класику»^[5].

04.08.2014 року разом зі Святославом Вакарчуком та іншими став співзасновником Громадської організації «Люди Майбутнього»^[6].

Був помічником на громадських засадах у народних депутатів України: Мусіяки Віктора Лаврентійовича^[7] та Філенка Володимира Пилиповича.

Кандидат у народні депутати від партії «Голос» на парламентських виборах 2019 року, № 8 у списку.^[8]

Голова депутатської фракції партії «Голос»^[9]. Член Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки^[10]. Член Постійної делегації у Парламентській асамблеї Організації з безпеки та співробітництва в Європі.

Родина

Дружина Кіра Юріївна Івашова, дві дочки: Варвара (1996) та Юстина (2005)

Нагороди

Лауреат Всеукраїнського фестивалю журналістики (1997).

Переможець загальнонаціональної програми «Людина року — 99» в номінації «Журналіст року».

Переможець Всеукраїнського фестивалю журналістики (1999).

Лауреат програм «Людина року — 97», «Людина року — 2001».

Переможець конкурсу «Журналістська думка» (2001), лауреат конкурсу «Журналістська думка» (2002).

Лауреат першого загальноукраїнського конкурсу політичної сатири «Золота ратиця» (2002).

Лауреат премії ім. Олександра Кривенка «За поступ у журналістиці» (2004).

Лауреат премії Телетріумф в номінації «Дебют» (2008).