Євтимович Варфоломій Пимонович

Варфоломі́й (часто Вартоломі́й) Пи́монович Євтимо́вич (нар. 28 жовтня 1889, с. Перегонівка, Голованівський район Кіровоградська область^[1] — пом. 8 лютого 1950, м. Міттенвальд, Німеччина) — підполковник Армії УНР, офіцер дивізії Ваффен СС «Галичина». Український військовий і громадсько-політичний діяч, журналіст. Член Управи Українського військово-історичного товариства у Польщі.

Варфоломій Євтимович
Поручик  Підполковник
Загальна інформація
Народження	28 жовтня 1889(1889-10-28) с. Перегонівка, Голованівський район Кіровоградська область
Смерть	8 лютого 1950(1950-02-08) (60 років) Міттенвальд,  Німеччина
Військова служба
Приналежність	УНР
Вид ЗС	Армія УНР  14-та гренадерська дивізія Ваффен СС «Галичина»
Війни / битви	Перша світова війна Українсько-більшовицька війна Друга світова війна
Командування
начальник штабу коменданта тилу Дієвої армії УНР.

Життєпис

У часі служби в армії УНР

Управа Комітету допомоги біженцям з України. Сидять (зліва направо): Антін Коршнівський, Михайло Садовський, Шевчук. Стоять: Варфоломій Євтимович, В. Костейчук, Бігун. 1924 рік

Народився на Київщині в родині священика.

Освіту набув у Київсько-Софіївській духовній, реальній, художній та музично-драматичних школах у Києві. Закінчив 7-класну Київську художню школу.

На службі РІА

1 грудня 1912 р. вступив однорічником до 168-го піхотного Миргородського полку.

1 вересня 1913 р. був прийнятий до Чугуївського військового училища, яке закінчив 1 грудня 1914 р., служив прапорщиком 25-го запасного батальйону.

З 2 квітня 1915 р. — молодший офіцер 7-го прикордонного піхотного Заамурського полку.

З 1 грудня 1915 р. — поручник.

З 25 серпня 1916 р. — полковий ад'ютант.

На службі УНР

Протягом весни 1917 р. спільно з М.Міхновським займався організацією українських військових частин. У березні 1917 р. перебував у відпустці у Києві, був одним із організаторів Українського військового клубу ім. П. Полуботка.

Повернувся на фронт — з 30 березня 1917 р. — командир батальйону 7-го прикордонного піхотного Заамурського полку.

З 12 жовтня 1917 р. — курсовий старшина 1-ї Української військової школи ім. Б. Хмельницького. З 8 листопада 1917 р. — командир сотні цієї школи.

З 22 грудня 1917 р. — штаб-старшина для доручень військово-шкільного відділу Українського Генерального штабу. Брав участь у вуличних боях проти більшовиків у Києві у січні 1917 р.

З 3 березня 1918 р. — штаб-старшина для доручень Головної шкільної управи Армії УНР, потім Армії Української Держави.

З 21 грудня 1918 р. — т. в. о. начальника 2-ї Київської юнацької школи. З 1 січня 1919 р. — другий старшина для інспекції військових шкіл.

З 21 квітня 1919 р. — начальник загального відділу Головної шкільної управи Військового міністерства УНР.

З 17 травня 1919 р. — начальник штабу коменданта тилу Дієвої армії УНР. З 9 червня 1919 р. — штаб-старшина для доручень штабу Запорізької групи Дієвої армії УНР.

У грудні 1919 р. був інтернований у Польщі. З 1 квітня 1920 р. — помічник начальника культурно-освітнього відділу Головної управи Генерального штабу УНР.

З 3 липня 1920 р. — начальник відділу освіти та військової підготовки населення Генерального штабу УНР.

За час Першої світової війни та Визвольних змагань дістав 4 поранення та 1 контузію.

Міжвоєнний період

З 1924 р. живу Львові, займався активною громадсько-політичною діяльністю.

У 1939 р. був заарештований польською владою, утримувався у концтаборі у Березі Картузькій.

Перед вступом туди радянських військ зумів виїхати до Німеччини.

Друга світова війна і післявоєнний період

У 1943 р. вступив до дивізії СС «Галичина». Євтимовичу було надано мандат члена УГВР, але через воєнні обставини він був серед тих хто не зміг відвідати установчі збори УГВР у липні 1944 р.^[2] У березні—травні 1945 р. був заступником начальника старшинської школи Української національної армії.

Після закінчення війни перебував у таборі для переміщених осіб у Міттевальді, де й помер незадовго до виїзду в США.