Єремія III Константинопольський

Патріарх Єремія III (грец. Ιερεμίας Γ΄; пом. жовтень 1735, Велика Лавра, Афон) — єпископ Константинопольської православної церкви, патріарх Константинопольський.

Єремія III Константинопольський
грец. Ιερεμίας Γ΄
Народився	1650  Патмос, Додеканес, Південні Егейські острови, Греція
Помер	1735  Афон, Айон-Орос[d], Греція
Країна	Османська імперія
Діяльність	православний священник
Знання мов	грецька
Посада	Константинопольський патріархат і митрополит
Конфесія	православ'я
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Народився між 1650 та 1660 роками на острові Патмос^[1]. Там же був висвячений у сан священника. Служив священником на острові Халки, а потім у Митрополії Кесарії Каппадокійської.

У листопаді 1707 став митрополитом Кесарії Каппадокійської, змінивши покликаного на Константипольську кафедру Кипріяна^[2].

23 (25) березня 1716 року обраний патріархом Константинопольським.

На початку свого правління патріарх Єремія спробував запровадити деякі зміни до порядку дотримання Петровського посту. Згідно з думкою грецького історика Афанасія Комніна-Іпсіланті, в 1719 році деякі жителі Фанара почали порушувати Петровський піст. Патріарх Єремія вирішив домогтися того, щоб і порушники посту, які тільки скорочували його тривалість, не засуджувалися, і ті, що суворо постили, заспокоїлися. Він скликав Собор у Константинополі та запропонував прийняти постанову про те, щоб надалі Петровський піст мав певну тривалість, як і інші церковні пости, а саме не більше 20 днів. На Соборі окрім деяких архієреїв та кліриків Константипольського Патріархату був присутній патріарх Єрусалимський Хрисанф (Нотара). Прийняттю рішення Єремії про пост завадили його противники з народу — головним чином продавці риби та сировари. Зацікавлені у справі з комерційної точки зору, вони зібралися біля будівлі патріархії та почали голосно кричати, що архієреї хочуть спотворити християнську віру. Цей протест подіяв на учасників Собору, і, попри згоду з пропозицією патріарха, вони не ухвалили рішення про пост.

Десятилітнє патріарство Єремії було найдовшим періодом безперервного правління одного ієрарха у XVIII столітті, оскільки османська влада практикувала частию зміну настоятелів Константинопольської Церкви. Крім цього Єремії вдалося впоратися з двома спробами повалити його, ймовірно за звинуваченням у підтримці Московського царства: 1 січня 1718 р.оку Митрополит Прузський Кирило був обраний новим патріархом, але Єремія повернувся на престол вже 17 січня; в 1720 році він був заарештований і його суперник, попередній Патріарх Кирило IV, правив з 10 по 22 січня, коли був повернений Єремія.

1718 року московський цар Петро I у листі запитував думку патріарха Єремії щодо визнання дійсності хрещення протестантів. Єремія, спираючись на рішення свого попередника патріарха Кипріяна щодо католиків, визнав, що протестанти, які перейшли до Православ'я, потребують не перехрещення, а лише миропомазання (якщо вони не проходили конфірмацію раніше).

Однак після того, як прийняття унії з Римом внесло розкол в Антіохійський Патріархат, Патріарх Єремія разом з іншими східними патріархами в 1722 засудив «помилки латинян».

У 1721 році Петро I звернувся до Єремії та інших східних патріархів з клопотанням про визнання ними Святішого Синоду як керівного органу Російської Православної Церкви замість інституту патріаршества. Наприкінці 1723 року Константинопольський і Антіохійський патріархи особливою грамотою визнали Святіший Синод своїм «у Христі братом», що має рівну патріаршу гідність.

Після того, як мелькити в Дамаску обрали прозахідного Кирила Танаса новим патріархом Антіохійським, Єремія оголосив ці вибори недійсним, відлучив його від Церкви, і призначив молодого ченця Сильвестра новим патріархом. 8 жовтня 1724 року очолив архієрейську хіротонію Сильвестра^[3].

Єремія був остаточно повалений на 19 листопада 1726 після його конфлікту з правителем Молдавії Григоре II Гікою, який виник через відмову патріарха Єремії надати розлучення братові Гіки, і був засланий на гору Сінай^[4].

В 1732 Єремія був повернутий з заслання і 15 вересня 1732 обраний патріархом Константинопольським вдруге.

Але вже в березні 1733 року пішов на спочинок оскільки отримав параліч, після чого пішов на Афон у Велику Лавру, де помер у жовтні 1735 року.