Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Іванов Олександр Авраамович
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Олекса́ндр Авраа́мович Івано́в (нар. 18 серпня 1952, Севастополь, Російська РФСР, СРСР — пом. 15 січня 2007, Севастополь, Україна) — український військовик, поет, композитор, вокаліст ансамблю пісні і танцю ВМС України[1], член Конгресу українських націоналістів. Заслужений артист України. Начальник військової телерадіокомпанії «Бриз» Мирослав Мамчак вважав що Олександр Іванов був єдиний співак досить високого рівня, котрий популяризував флотську українську пісню не лише у Севастополі, а й в інших регіонах держави.[2]
Remove ads
Життєпис
Узагальнити
Перспектива
Народився 18 серпня 1952 року в Севастополі[3]. Мати — кримчанка, а батько родом з Житомира.[2]
Творча кар'єра Олександра як співака почалася 1970 року в ансамблі пісні і танцю Чорноморського флоту, де він проходив строкову службу. Після закінчення строкової служби Олександр вирішив здобути музичну освіту і вступив на дворічні підготовчі курси при Одеській консерваторії. Після їх закінчення він знову повернувся в ансамбль, де мав звання старшого матроса.[4]
1980-го отримав звання заслуженого артиста УРСР.[4]
1991 року, під час розпаду СРСР мешкав у Москві, співав у ансамблі МО СРСР, навчався в Одеській консерваторії по класу вокалу.[2]
1992 року повернувся на Чорноморський флот, склав присягу на вірність народу України і, опанувавши українську мову, почав працювати у творчих колективах Військово-морських сил України.[4]
Він став одним із засновників сучасної військово-морської української пісні.[5] У щойно народжених українських військово-морських сил були повністю відсутні флотські пісні. Кошти на запис пісень треба було віднаходити самотужки, але невдовзі Олександр Іванов отримав підтримку від військового журналіста і капітана I рангу Мирослава Мамчака — начальника військової телерадіокомпанії «Бриз». Їхня співпраця продовжувалася до кінця життя Іванова і чимало своїх пісень Олександр написав на слова Мамчака.[2]
З 1992 по 1994 рік був службовцем відділу культури соціально-психологічного управління командування ВМС України.
Тодішній командувач Військово-морських сил України віце-адмірал Борис Кожин вручив Олександру Іванову погони почесного капітана 1-го рангу ВМС України.
У 1996 році працював керівником Ансамблю пісні і танцю ВМС України.[5] Згодом почав працювати на ТРК «Бриз».
Іванов відзначався великою працьовитістю, лише за квітень 2006 рік він створив 35 пісень військово-морської тематики. Він особисто написав і поклав на музику 150 українських пісень флотської тематики.[6] Умови розвитку творчої праці були далеко від ідеальних. Він мусів поборювати шалений спротив місцевих чиновників від культури та різноманітних шовіністичних організацій.[7] В інтерв'ю в 2006 року Іванов з'ясував умови і філософію своєї творчості так:[2]
Конкурентів, виконавців українських пісень у Севастополі, у мене немає. Тут самі шовіністи проживають, уся проросійська, так звана, еліта. Для них кожна українська пісня — це удар «під дих». Кожна моя пісня — це відповідь їм, що Севастополь —– це Україна і це — назавжди.
2000 року вирішив перекласти українською пісню «Легендарный Севастополь», яка є гімном міста, запропонувавши зробити переклад співробітнику телерадіоцентру ВМС України Мирославу Мамчаку. В інтерв'ю у газеті «Севастопольсая газета» Іванов пояснив причину появи українськомовної версії гімну:[6]
Я придумав фішку, як можна сильніше врізати нашим друзям-росіянам. Потрібна була ця фішка для яблука розбрату. І я подумав, що можна перевести на українську мову пісню «Легендарний Севастополь», і запропонував це Мирославу Мамчаку... так «Легендарний Севастополь» перетворився в «Величавий».
У приспіви слова «гордость русских моряков» перемінено на «столиця українських моряків». Крім того, в тексті стали фігурувати стародавні руси, козаки, Київ. Пісня «Величавий Севастополь» вперше прозвучала в 2001 у виконанні Олександра Іванова. Прем'єра української версії під назвою «Величавий Севастополь» відбулася 2001 року.[6]
В останні роки життя спільно з ТРК «Бриз» Іванов випустив п'ять альбомів з військово-морськими українськими піснями (серед них касети «Море об'єднало нас» і «В похід йдемо», диск «Співає флот України»), записав ряд відеокліпів.[2]
До останнього дня Іванов займався творчою роботою в ТРК «Бриз». Пішов з життя 15 січня 2007 року.[7]
20 червня 2009 року на цвинтарі 5-го кілометру відбулося урочисте відкриття пам'ятника Іванову. У церемонії брали участь представники командування ВМС України, Спілки офіцерів України, ТРК «Бриз», громадськості Севастополя, духовенства, керівник Севастопольського театру танцю, народний артист України Вадим Єлізаров. За кошти названих організацій і був споруджений пам'ятник. На монументі викарбувано напис: «Золотий голос Севастополя, заслужений артист України — Олександр Іванов».[4]
Remove ads
Сім'я
- Дружина — Олена Іванова.[4]
- Донька — Наталя Іванова (1986 р.н.)
Нагороди
- Нагрудний хрест «Орггрупа ВМС України»
- Знак «За заслуги перед Севастополем»
- Пам'ятний знак «За заслуги перед ВМС України»
- Пам'ятний знак «10 років ВМС України»
- Пам'ятний знак «20 років ВМС України»
- Володимирський хрест УПЦ КП
- Орден СОУ «Хрест за заслуги»
- Медаль СОУ «Двадцять років СОУ»
Примітки
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads