Ілюха Юлія Анатоліївна

Юлія Анатоліївна Ілюха (5 січня 1982(19820105), Гонтів Яр, Харківська область) — українська поетка, прозаїкиня, журналістка, волонтерка АТО.

Ілюха Юлія Анатоліївна
Народилася	5 січня 1982(1982-01-05) (43 роки)  Гонтів Яр, Валківський район, Харківська область, Українська РСР, СРСР[1]
Країна	Україна
Діяльність	письменниця, поетеса, журналістка
Знання мов	українська
Мова творів	українська
Magnum opus	Мої жінкиd
Нагороди	Книга року BBC (2024) Міжнародна премія імені Олеся Гончара (2018)
Ілюха Юлія Анатоліївна у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Біографія

Юлія Ілюха народилася 5 січня 1982 року в селі Гонтів Яр^[2] Харківської області.

Отримала диплом менеджера-економіста після закінчення Харківської державної академії культури, а пізніше здобула освіту журналіста у Львівському національному університеті імені Івана Франка^[3]. Працювала журналісткою у друкованих виданнях та на телебаченні^[4], авторка серії інтерв'ю з письменниками у газеті «День»^[5].

Займалася волонтерством з 2014 року, зокрема комплектуванням аптечок для військових^[6][2]. Курувала мультимедійний соціально-поетичний проєкт «Там, де вдома», націлений на реабілітацію ветеранів через творчість^[7].

Одружена, чоловік пішов служити у ЗСУ після російського вторгнення в Україну^[8][9]. Мають сина Івана^[10].

Творчість

Окремі твори друкувалися у газеті «Літературна Україна», журналах «Дніпро», «Березіль», «Кур’єр Кривбасу» тощо.

2016 року вийшла перша книга — збірка прози «Неболови. Навчи мене мріяти»^[11], яка увійшла до довгого списку «Книги року ВВС-2016»^[12].

2018 року вийшли дві дитячі книги для дошкільнят: «Як Грицик Муху-Нехочуху переміг» (увійшла до довгого списку «Книги року ВВС-2018»^[13]) та «Історії Цвірінька». Того ж року з новелою «Слід» перемогла у конкурсі короткої прози «Новела по-українськи» від журналу «Країна»^[14]. Наступного року вийшов роман «Східний синдром», рукопис якого отримав II премію міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова — 2018».

З 2020 по 2023 роки вийшли дитячі книги «Космокоти. Марсіанські хроніки Мурка Мняуска», «Аерокоти. Мурко Мняуск і операція „Великий вибух“», «Перша справа Сашка Сірого. Злочин на мільйон» та «Друга справа Сашка Сірого. Родина для няні». А також 2023 вийшла збірка поезії «Графоманські вірші» та роман для підлітків «Зеро».

Після повномасштабного російського вторгнення почала писати короткі історії про досвіди жінок під час війни і викладати у соцмережі з хештегом #мої_жінки. У лютому 2024 року ці історії вийшли як книга у перекладі італійською, згодом книга вийшла у Словаччині (вересень), США та Австрії (жовтень)^[15]. Українською книга вийшла у жовтні 2024 року^[15] і стала «Книгою року ВВС-2024»^[16].

2025 року вийшла книга для дітей «Котозаври. Мурко Мняуск і таємниця острова Катце».

Бібліографія

• Юлія Ілюха. Неболови. Навчи мене мріяти. — Харків : Vivat, 2016.
• Юлія Ілюха. Історії Цвірінька. — Харків : ПЕТ, 2018.
• Юлія Ілюха. Як Грицик Муху-Нехочуху переміг. — Дніпро : Monolith-bizz, 2018.
• Юлія Ілюха. Східний синдром. — Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2019.
• Юлія Ілюха. Космокоти. Марсіанські хроніки Мурка Мняуска. — Чернівці : Чорні вівці, 2020.
• Юлія Ілюха. Аерокоти. Мурко Мняуск і операція «Великий вибух». — Чернівці : Чорні вівці, 2022.
• Юлія Ілюха. Перша справа Сашка Сірого. Злочин на мільйон. — Харків : АССА, 2023.
• Юлія Ілюха. Друга справа Сашка Сірого. Родина для няні. — Харків : АССА, 2023.
• Юлія Ілюха. Графоманські вірші. — Харків : АССА, 2023. — 96 с. — ISBN 978-617-8229-24-5.
• Юлія Ілюха. Зеро. — Харків : Ранок, 2023.
• Юлія Ілюха. My Women / Мої жінки. — Київ : Білка, 2024.
• Юлія Ілюха. Котозаври. Мурко Мняуск і таємниця острова Катце. — Чернівці : Чорні вівці, 2025.

У збірках

• Потяг №111. Збірка творів письменників Харкова та Львова. — Харків : Фоліо, 2012. — 350 с. — ISBN 978-966-03-6049-5.
• Parasol. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2017. — 192 с. — ISBN 978-617-679-411-0.
• Там, де вдома / Максим Кривцов, Марко Терен, Влад Сорд, Юлія Ілюха, Валерій Пузік, Юлія Баткіліна, Олександр Лисак, Наталія Маринчак; художники Валерій Пузік та Олена Сарженко. — Харків : АССА, 2019. — 232 с с. — ISBN 978-617-7660-40-7.

Переклади іншими мовами

Твори перекладені англійською, німецькою, італійською, болгарською, угорською, каталонською, польською, шведською, португальською, французькою, литовською та іншими мовами.

• Yuliia Iliukha. Das letzte Ahornblatt / Übersetzt ins Deutsche von Alois Woldan. — Edition Thanhäuser, 2024 (Австрія)
• Yuliia Iliukha. Le mie donne / Tradotto in italiano da Marina Sorina. — Le Mezzelane Casa Editrice, 2024 (Італія)
• Yuliia Iliukha. My Women / Translated into English by Hanna Leliv. — 128 LIT publishing, 2024 (США)
• Julija Iľucha. Moje ženy / Do slovenčiny preložila Veronika Goldiňáková. – Vydavateľstvo Motýľ, 2024 (Словаччина)
• Yuliia Iliukha. Meine Frauen / Übersetzt ins Deutsche von Chrystyna Nazarkewytsch und Harald Fleischmann. — Edition Thanhäuser, 2024 (Австрія)
• Yuliia Iliukha. Mes femmes / Traduit de l’ukrainien par Iryna Dmytrychyn et Agathe Bonin. — Éditions des femmes-Antoinette Fouque, 2025 (Франція)
• Julia Iljucha. Mina kvinnor / Översättare: Susanna Witt. — Romanus & Selling, 2025 (Швеція)

Нагороди, премії, відзнаки

• Міжнародна українсько-німецька літературна премія ім. Олеся Гончара (2018) у номінації «мала проза» за збірку оповідань «Неболови»^[17]
• II премія міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова — 2018» за рукопис роману «Східний синдром»^[18]
• Премія International Chapbook Prize від літературного журналу 128 Lit^[en] (2023) за збірку «Мої жінки»^[19]
• Австрійська літературна премія «Червоний клен»^[de] — спонсорська премія (нім. Förderpreis) за уривки зі збірки «Мої жінки»^[20][21]
• Книга року BBC (2024) за збірку кротких оповідань «Мої жінки»^[16]