Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Імператорський порцеляновий завод
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
59°52′49″ пн. ш. 30°26′30″ сх. д.
Імпера́торський порцеля́новий заво́д — одне з найстаріших подібних підприємств Європи, перша і одна з найбільших у Росії підприємств з виробництва художніх порцелянових виробів. Розташований в Санкт-Петербурзі. Спочатку іменувався «Порцеліновая мануфактура», з 1765 — Імператорський порцеляновий завод, з 1917 — Державний порцеляновий завод (ГФЗ — абревіатура клейма), в 1925 році заводу у зв'язку з 200-річчям Російської академії наук було присвоєно ім'я М. В. Ломоносова; підприємство отримало офіційне найменування — Ленінградський порцеляновий завод імені М. В. Ломоносова, поряд з яким мала вживання коротка форма — Ломоносовський порцеляновий завод (ЛФЗ — абревіатура клейма тлумачилася і як Ленінградський порцеляновий завод) — до 2005 року.
Remove ads
Історія
Узагальнити
Перспектива
В XVIII столітті в Росії відзначався високий інтерес до порцеляну. 1 лютого 1744 камергер імператриці Єлизавети Петрівни, барон Микола Корф, який перебував з дипломатичним дорученням в Стокгольмі, уклав за дорученням імператриці договір з Христофором Гунгером, який зобов'язався організувати в Санкт-Петербурзі виробництво порцеляну. Організація майбутньої порцелянової мануфактури і нагляд за нею були доручені керуючому кабінету Її Імператорської Величності барону Івану Черкасову.
Гунгер отримав матеріальну підтримку і свободу дій, але не був настільки знаючий, щоб організувати виробництво порцеляни з нуля. За весь час перебування в Росії (1744–1748) він виготовив лише півдюжини чашок сумнівної якості: вони мали викривлену форму, а колір їх був темний. Перед Черкасовим постала проблема: шукати нового майстра за кордоном або довірити виробництво Дмитру Виноградову, російському хіміку, сподвижнику М. Ломоносова, зарахованому на мануфактуру іменним указом імператриці в листопаді 1744 і з самого початку приставленого до Гунгеру для навчання. Вибір Черкасова виявився вдалим: Виноградов зміг налагодити в Санкт-Петербурзі виробництво високоякісного порцеляну. В 1779 р. на посаду модельмейстера заводу був запрошений французький фахівець Жан-Домінік Рашет (в Росії придбав ім'я Яків Іванович Рашет). Пропрацювавши тут чверть століття, Я. І. Рашет вніс великий внесок у розвиток художнього порцелянового виробництва. Сам він прославився знаменитою серією фігур «Народи Російської держави» (1780-і рр..), яка має велику історико-етнографічну і художню цінність. За моделями Рашета створений також «арабесковий сервіз» (1784) та інші зразки російської порцелянової промисловості (зокрема 27-сантиметровий бюст Катерини II). Спочатку завод мав статус Імператорської порцелянової мануфактури і розташовувався в 10 верстах від Петербурга. В даний час він знаходиться в межах міста (пр. Обухівської Оборони, 151).
Валеріан Омелянович Галямін (1794–1855) був призначений директором у 1832 році. Керуючи до цього топографічним училищем, він зумів якось вручити імператриці два альбоми своїх акварелей. «Відмінний малювальник» — так говорили про нього при дворі. Можливо, не це відіграло роль при виборі його кандидатури на посаду директора витонченого заводу, але його смак до прекрасного очевидно позначився на продукції підприємства. При Галяміні стали працювати такі художники-майстри, як А. Воронихин, С. Піменов. Були побудовані лазарет, аптека, богодільня. Створені бронзовий заклад, гончарна майстерня. Відкриті вітчизняна школа майстрів-художників по порцеляну та училище для дітей працівників заводу. До 100-річчя виробництва створили музей, де демонструвалися зразкові вироби. Словом, за 16 років плідної роботи Галямін увійшов в історію заводу як найкращий директор.
В кінці XIX століття імператор Олександр III розпорядився, щоб всі замовлення імператорської сім'ї виконувалися на заводі в двох примірниках — один повинен був залишатися в музеї заводу. Традиція регулярного поповнення заводського музею була збережена і в XX столітті, в тому числі в радянську епоху.
Колекція музею двічі евакуювалася, перший раз — восени 1917 р. її вивезли в Петрозаводськ (до 1918 р.), другий — у 1941 р., коли експонати були вивезені до Ірбіту (Урал).
У 1920-х на заводі творили відомі художники-супрематистів — Казимир Малевич, Ілля Чашник, Микола Суєтін.
На заводі працював видатний вчений Качалов Микола Миколайович (20 червня 1883, Санкт-Петербург — 19 червня 1961, Ленінград), хімік-технолог, фахівець в області оптичного скла, один з перших вітчизняних розробників технології його варіння і засновник теорії його холодної обробки (шліфування й полірування), організатор науки і виробництва, організатор мистецького стеклоделія. Лауреат Сталінської премії другого ступеня (1947), член-кореспондент АН СРСР (1933).
Протягом більш ніж 60 років на заводі працював віртуоз російського традиційного стилю Олексій Вороб'євський. З 2002 завод є власністю глави «Уралсиба» Миколи Цвєткова. З 2005 за рішенням акціонерів знову називається «Імператорський порцеляновий завод».
Remove ads
Кобальтова сітка
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads