Інгібітори протонної помпи

Інгібітори протонної помпи (ІПП^[1] (англ. PPI), інгібі́тори прото́нного насо́са^{[джерело?]}) — група ліків, що зменшують або тривало пригнічують виділення шлункового соку. За механізмом дії ці ліки — інгібітори протонної помпи системи H⁺/K⁺ АТФази парієтальних клітин шлунка. Це найефективніші інгібітори шлункової секреції, наявні сьогодні.^[2]

Один із інгібіторів протонної помпи — Омепразол.

ІПП належать до групи антисекреторних ЛЗ^[3], разом з блокаторами H₂-рецепторів та М₁-холіноблокаторами (М₁-холінолітики), проте клінічна ефективність ІПП вища. За структурою, більшість інгібіторів протонної помпи — похідні бензімідазолу^[en], а нові препарати містять також похідні імідазопіридину^[en].

Найоб'єктивнішим критерієм для оцінки успіху терапії ІПП у пацієнтів з ГЕРХ є езофаго-рН-моніторинг.^{[джерело?]}

Перелік

• A02BC01 омепразол
• A02BC02 пантопразол
• A02BC03 лансопразол
• A02BC04 рабепразол
• A02BC05 езомепразол
• A02BC06 декслансопразол
• A02BC07 дексрабепразол
• A02BC08 вонопразан
• A02BC09 тегопразан
• A02BC53 лансопразол, комбінації
• A02BC54 рабепразол, комбінації
• Ілапразол^[en]