Омепразол

Омепразол (лат. Omeprazolum, англ. Omeprazole) — синтетичний препарат, що є похідним бензімідазолу^[1][2] та належить до групи інгібіторів протонної помпи^[3][4], для перорального та парентерального застосування.^[5][1] Омепразол використовується при лікуванні диспепсії, пептичної виразки, гастроезофагеальної рефлюксної хвороби і синдрому Золлінгера — Еллісона.^[6] Препарат був розроблений у 1979 році^[7] у Швеції компанією «AstraZeneca»^[8][9] під назвою Лосек (Losec) і Прилосек (Prilosec), та зараз продається багатьма виробниками під різними назвами. Омепразол є одним з найпоширеніших ліків, що прописується у всьому світі та знаходиться у вільному продажу в деяких країнах.

Омепразол

Систематична назва (IUPAC)
(RS)-5-methoxy-2-[(4-methoxy-3,5-dimethyl- pyridin-2-yl)methylsulfinyl]-3H-benzimidazole
Ідентифікатори
Номер CAS	73590-58-6
Код ATC	A02BC01
PubChem	4594
DrugBank	DB00338
Хімічні дані
Формула	C17H19N3O3S
Мол. маса	345,4 г/моль
SMILES	eMolecules & PubChem
Фармакокінетичні дані
Біодоступність	35–60%
Метаболізм	Гепатичний (CYP2C19, CYP3A4)
Період напіврозпаду	1 - 1,2 години
Виділення	80% Нирковий 20% фекальний
Терапевтичні застереження
Кат. вагітності	B3(AU) C(США)
Лег. статус	Prescription Only (S4) (AU) P (UK) OTC (US)
Шляхи введення	перорально, внутрішньовенно

Омепразол входить до переліку найнеобхідніших ліків Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я.^[10]

Фармакологічні властивості

Омепразол — синтетичний препарат, що є похідним бензімідазолу та належить до групи інгібіторів протонної помпи. Механізм дії препарату полягає в інгібуванні ферменту парієтальних клітин шлунку H⁺/K⁺ АТФази (який також називають протонною помпою), що призводить до блокування перенесення іонів водню із парієтальних клітин у порожнину шлунку та гальмування кінцевого етапу секреції соляної кислоти.^[11][3] Після введення в організм омепразол накопичується в каналах обкладених клітин шлунку, саме у просвіт яких заходять частини молекул протонної помпи, де виключно і відбувається взаємодія препарату із ферментом H⁺/K⁺ АТФазою виключно парієтальних клітин шлунку.^[2][12][13] Омепразол має найвищу ефективність при показнику pH шлункового соку близько 4.^[12][14] Омепразол пригнічує секрецію соляної кислоти парієтальними клітинами слизової оболонки шлунку; у тому числі як спонтанну (базальну), так і стимульовану гістаміном, гастрином та ацетилхоліном.^[15] Оскільки застосування омепразолу знижує рівень кислотності шлунку, то це призводить до стимуляції вироблення гастрину.^[3][12] Омепразол має власну активність проти Helicobacter pylori і використовується у схемах ерадикації цього мікроорганізму.^[12][14] Омепразол має середній серед усіх блокаторів протонної помпи час зв'язування із протонною помпою — 30 годин, що менше, ніж у пантопразолу (46 годин), більше, ніж у лансопразолу (становить лише 15 годин), та рівний такому показнику у рабепразола.^[11][15] Омепразол у найбільшому ступені серед інгібіторів протонної помпи взаємодіє із системою цитохрому Р-450, що призводить до збільшення його взаємодії з іншими лікарськими препаратами (зокрема, клопідогрелем, циклоспорином та метотрексатом) та деяке зниження ефективності застосування препарату в порівнянні з іншими блокаторами протонної помпи.^[11][2] При застосуванні омепразолу в дозі 00 мг/добу протягом 2—4 тижнів спостерігається заживлення виразки дванадцятипалої кишки у більшості хворих, при застосуванні протягом 4—8 тижнів аналогічної дози препарату при виразці шлунку також спостерігається заживлення виразки у більшості хворих.^[5] Висока ефективність омепразолу спостерігається при застосуванні даного препарату і при гастроезофагеальній рефлюксній хворобі^[5][13], а також при синдромі Золлінгера — Еллісона.^[5][1] При тривалому застосуванні омепразолу (понад 3 роки) спостерігається збільшення кількості хромафінних клітин у слизовій оболонці шлунку, що пов'язано із підвищеним виробленням гастрину на фоні тривалого застосування препарату, а також у разі тривалого застосування омепразолу підвищується ризик виникнення карциноїду шлунку.^[15] У 2010 році FDA випустило бюлетень із попередженням про підвищений ризик переломів стегна, зап'ястя та хребта при тривалому (більше ніж 1 рік) або при застосуванні у високих дозах препаратів із групи блокаторів протонної помпи (у тому числі омепразолу, а також езомепразолу, пантопразолу, лансопразолу, рабепразолу та декслансопразолу).^[16][17]

Фармакокінетика

Омепразол швидко та повністю всмоктується при прийманні всередину, біодоступність препарату при пероральному застосуванні складає 35 % при першому прийомі, та до 60—65 % при повторному застосуванні.^[13][17] Максимальна концентрація омепразолу в крові досягається протягом 0,5—3,5 години.^[13][17] Омепразол майже повністю (на 90—95 %) зв'язується з білками плазми крові.^[1][4] Омепразол всмоктується у слизовій оболонці тонкої кишки, та накопичується у парієтальних клітинах шлунку.^[3][15] Після всмоктування омепразол перетворюється в активну форму — сульфенамід, та незворотно зв'язується із молекулою цистеїну протонної помпи.^[3][12][17] У інших тканинах омепразол не створює високих концентрацій, погано проходить через гематоенцефалічний бар'єр^[1], може проходити через плацентарний бар'єр та виділятися у грудне молоко.^[5] Метаболізується омепразол у печінці з утворенням трьох неактивних та малоактивних метаболітів.^[1] Виводиться препарат із організму переважно із сечею (у середньому 77 %), частково із калом (20 %).^[1][17][4] Період напіввиведення препарату становить 0,5—1,5 години^[1][17][4], при печінковій недостатності та нирковій недостатності цей час може зростати.^[1][4]

Показання до застосування

Езомепразол застосовується при виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки, синдромі Золлінгера-Еллісона, гастроезофагеальній рефлюксній хворобі та рефлюкс-езофагіті, хронічному гастриті, шлунково-кишкових кровотечах, у схемах ерадикації Helicobacter pylori, для профілактики та лікування медикаментозних уражень шлунку та дванадцятипалої кишки, спричинених нестероїдними протизапальними препаратами.^[1][4]

Побічна дія

При проведенні спостережень виявлено, що при застосуванні омепразолу побічні ефекти спостерігаються нечасто, та не мають серйозних клінічних наслідків.^[13] При застосуванні препарату можуть спостерігатися наступні побічні ефекти^[1][4]:

• Алергічні реакції та з боку шкірних покривів — нечасто висипання на шкірі, свербіж шкіри, кропив'янка, гіпергідроз; рідко (0,01—0,1 %) фотодерматоз, алопеція, бронхоспазм, набряк Квінке, гарячка, анафілактичний шок; дуже рідко (менш як 0,01 %) синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лаєлла.
• З боку травної системи — нечасто (0,1—1 %) сухість у роті; рідко стоматит, кандидоз кишківника, гепатит, жовтяниця; дуже рідко печінкова недостатність.
• З боку нервової системи — нечасто безсоння або сонливість, запаморочення, парестезії; рідко збудження, депресія, сплутаність свідомості, порушення смаку; дуже рідко галюцинації, агресія.
• З боку сечостатевої системи — дуже рідко інтерстиційний нефрит, гінекомастія.
• Зміни в лабораторних аналізах — рідко спостерігаються лейкопенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, панцитопенія, підвищення активності амінотрансфераз в крові, гіпонатріємія, гіпомагніємія.

Протипоказання

Омепразол протипоказаний при підвищеній чутливості до препарату, порушеннях функції печінки, вагітності та годуванні грудьми.^[1]

Форми випуску

Омепразол випускається у вигляді таблеток та капсул по 0,01; 0,02 та 0,04 г і ліофілізату для ін'єкцій у флаконах по 0,04 г.^[18] Сучасною формою випуску препарату є желатинові капсули із мікрогранулами омепразолу (пелетами), які випускаються також по 10 та 20 мг препарату в капсулі.^[19] Омепразол випускається у вигляді нефіксованої комбінації з кларитроміцином та тинідазолом під торговою назвою «Пілобакт»^[20], з кларитроміцином та амоксициліном під торговими назвами «Пілобакт АМ»^[21] та «Пілобакт Нео».^[22] Омепразол випускається також у комбінації з домперидоном.^[23]