Інтитуляція

Інтитуляція (з лат. intitulatio — титулування, титулую) — частина початкового протоколу у формулярі, де зазначено особу, від якої походить документ^[1]; один з головних і обов'язкових елементів будь-якого юридичного листа чи історичного формуляра, грамоти тощо.

В іншому мовному розділі є повніша стаття Intitulatio(нім.). Ви можете допомогти, розширивши поточну статтю за допомогою перекладу з німецької.

Дивитись автоперекладену версію статті з мови «німецька».
Перекладач повинен розуміти, що відповідальність за кінцевий вміст статті у Вікіпедії несе саме автор редагувань. Онлайн-переклад надається лише як корисний інструмент перегляду вмісту зрозумілою мовою. Не використовуйте невичитаний і невідкоригований машинний переклад у статтях української Вікіпедії!
Машинний переклад Google є корисною відправною точкою для перекладу, але перекладачам необхідно виправляти помилки та підтверджувати точність перекладу, а не просто скопіювати машинний переклад до української Вікіпедії.
Не перекладайте текст, який видається недостовірним або неякісним. Якщо можливо, перевірте текст за посиланнями, поданими в іншомовній статті.
Докладні рекомендації: див. Вікіпедія:Переклад.

Інтитуляція за своїм змістом становить групу підмета, а за формою — трафаретні штампи, які є самоделараціями осіб, від імені яких написані ці документи^[2].

Виділяють декілька типів інтитуляції, які:

складаються з особового займенника в першій особі однини «Я» і вказання особи, від якої написано документ;
складаються з займенника «Ми» як атрибуту величності;
характеризуються повноб відсутністю займенникових компонентів;
характеризуються вживанням непрямих відмінків, які вказують на те, від кого написано документ.

Обов'язковим компонентом таких формул інтитуляцій є наявність прийменника «от (від)»^[2].

Наприклад, інтитуляція «Я, раб божий Иван Тихонович Волевач, обозний Войска Запорожского, обиватель чигринский» засвідчує ім'я, титул і місце проживання особи^[3].

Інтитуляція

Типи інтитуляції

Див. також

Примітки

Wikiwand - on