Історія ветеринарії

Данні про ветеринарну медицину, її започаткування у вигляді народ­ної практики в лікуванні худоби, говорять про її існування з IV століття до нашої ери — вчений Стародавньої Греції Арістотель описав сап, як заразну хворобу коней^[1]. Стародавні дослов’янські племена трипільської матеріальної культури, що заселяли територію України наприкінці IV-II тисячоліть до н. е., вже займалися землеробством і тваринництвом, а отже і скотолікуванням. Тваринництво і народна ветеринарна медицина були розвинуті і в інших дослов’янських племен — скіфів (арійців) і сарматів, що жили у причорноморських степах^[2].

У всесвітньому аспекті в історії ветеринарної медицини умовно виділено три періоди:

• стародавня — від найдавніших часів до падіння Західної Римської імперії (476 рік н. е.)
• середніх віків — від періоду Західної Римської імперії до Відродження (476-1500 роки н. е.)
• нового часу — від 1500 року н. е. до заснування ветеринарних закладів
• від часу заснування ветеринарних закладів до сьогодення^[2].

Збереглися перші повідомлення про сибірку (979), про сказ (1077). Протягом багатьох століть, починаючи з періоду до нашої ери і до XVIII-XIX ст., ветеринарна справа на території України розвивалася надзвичайно повільно і перебувала в зародковому стані, тобто — надавалася примітивна лікувальна допомога скотарями й пастухами. Перші повідомлення про лікування тварин з’явилися у слов’ян, що жили на берегах Балтійського моря, Дніпра, Дунаю^[1]:11[3].

Перш і представники ветеринарної спеціальності — «конєвиє лєкарі», «кровопуски», «коновали» та інші, що займалися лікуванням тварин, — з’явилися у XV столітті. Хвороби тварин та людини в глибоку давнину називалися «моровими» чи «пошесними» (в давніх арабських рукописах сибірка іменувалася як «шоста єгипетська виразка» або як «перський вогонь»). На той період не існувало будь-яких законо­давчих актів, інструкції у зв’язку з низьким рівнем пізнань про суть хвороб. Для цього знадобилися тисячоліття.

Становлення законодавчої бази

В Україні у ХІ-XV столітті органи державного управління як такі були відсутні, проте з'явилися перші посади князівських конюхів, вівчарів та пастухів. У періодиці Київської Русі такій, як «Руська правда» (ХІ ст.), «Правда Ярославичів» (1072) є перші настанови, щодо врегулювання ветеринарної справи^[4].

Поява перших указів з питань ветеринарної медицини відноситься до XV—XVI століть, що було обумовлене спустош­ливими епізоотіями сибірки, чуми великої рогатої худоби та інших інфекційних хвороб.

У період панування Московського царства та Російської імперій також інформацію щодо ветеринарної діяльності публікували і у періодиці: «Домострой» (1560) контролюючий орган — «Конюший приказ» (з 1496), Указ «Про заходи перестороги від падежу худоби» (1730) — «Аптекарський приказ» (з 1620), «Збірник різних найкращих настанов і запобіжних засобів від падежу худоби виданий на користь сільських жителів» (1763) — «Медична канцелярія» (1725-1726) і тд^[4].

Зокрема до 1602 року відноситься розпорядження царя Бориса Годунова про влаштування прикордонних застав «по всьому Смоленському тракту з Литвою у зв’язку з виниклою там «моровою хворобою», щоб ніхто з Литви та в Литву не ходив». А у 1640 році видається перший урядовий указ «Про поперед­ження від загибелі тварин та людей від хвороб», у якому викладені перші організаційні, профілактичні, протиепізоотичні та протиепідемічні заходи по боротьбі з сибіркою в Росії^[1]:12.

У 1711-1714 роках у Європі загинуло від чуми 1,5 млн голів великої рогатої худоби, в Голландії за ці роки від чуми загинула майже вся велика рогата худоба. У зв’язку з таким становищем на Русі було введено карантинні заходи по боротьбі з епідеміями та епізоотіями («моровыми поветриями»):

• влаштування застав навколо заморних місць
• ізоляція хворих тварин, закопування трупів
• використання деяких засобів та способів дезінфекції^[1]:12.

Перші законодавчі акти стосувалися окремих небезпечних хвороб, відповідальність за їх виконання була покладена на поліцію та приватних власників худоби. Вперше посаду «ветеринарний лікар» було засновано при управлінні поліції в Москві у 1811 році, у Петербурзі — в 1814 році, в Києві — у 1845 році, де ветеринарну діяльність врегульовував «Статут ветеринарної поліції». Після цього зроблені перші кроки з ветеринарного законодавства^[1]:12.

За часів Радянського Союзу із розвитком медицини, фармакології та численних регулювальних органів вдосконалилася і система обліку, надання ветеринарної допомоги та галузеві стандарти, а також визначився головний державний орган контролю та якості сільськогосподарської сировини, а законодавча база зазнавала суттєвих змін та вдосконалювалася.

З початку періоду незалежності України та до наших днів «Закон України про ветеринарну медицину» — «Ветеринарний відділ з державною ветеринарною інспекцією» (1992), а до 2011 року контролюючим органом стала «Державна ветеринарна та фітосанітарна служба України»^[4]:381. З вересня 2014 року «Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів»^[5].