Абросимов Павло Васильович

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Абросимов.

Павло Васильович Абро́симов (рос. Павел Васильевич Абросимов; 27 грудня 1900, Корінна Пустинь — 21 березня 1961, Москва) — російський радянський архітектор; член-кореспондент з 1950 року та дійсний член з 1956 року Академії будівництва і архітектури СРСР.

Абросимов Павло Васильович
Народження	14 (27) грудня 1900  Свобода, Курський повіт, Курська губернія, Російська імперія
Смерть	21 березня 1961(1961-03-21)[1] (60 років)  Москва, СРСР[1]
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна (підданство)	Російська імперія  СРСР
Навчання	Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна
Вчителі	Фомін Іван Олександрович і Щуко Володимир Олексійович
Партія	КПРС
Діяльність	архітектор
Праця в містах	Москва, Санкт-Петербург, Баку і СРСР[2]
Членство	Спілка архітекторів СРСР
Нагороди
Абросимов Павло Васильович у Вікісховищі

Біографія

Народився 14 [27] грудня 1900(19001227) року на слободі Корінна Пустинь Курської губернії Російської імперії (нині село Свобода, Курська область, Росія) в сім'ї робітника. 1910 року переїхав з батьком до Баку, де працював мастильником на нафтових промислах. 1919 року закінчив технічне училище в Баку, а 1920 року — Вищі курси політпросвітроботи при Університеті імені Якова Свердлова в Москві. Протягом 1921—1923 років навчався на живописному факультеті Бакинського політехнічного інституту; протягом 1923—1928 років — в Ленінграді на архітектурному факультеті Вищого художньо-технічного інституту, де був учнем Івана Фоміна, Володимира Щуко.

Після здобуття освіти до 1933 року жив і працював у Ленінграді, а з 1933 року — в Москві. Член ВКП(б) з 1944 року. У 1953—1955 роках — член Комітету Ради Міністрів СРСР з будівництва. Протягом 1955—1961 років працював відповідальним секретарем Спілки архітекторів СРСР. З 1957 року член виконавчого комітету Міжнародної спілки архітекторів (у 1958 році був президентом V конгресу Міжнародної спілки архітекторів у Москві^[3]).

Помер в Москві 21 березня 1961 року. Похований в Москві на Новодівичому кладовищі (ділянка № 8, ряд № 10). Надгробний пам'ятник є вертикальною стелою, складеною з двох гранітних блоків. На верхній, трохи виступаючій частині, висічено ім'я покійного і встановлений кам'яний барельєф — портрет архітектора, виконаний в профіль. Перед стелою покладена невеликого розміру могильна плита з такого ж каменю, на ній влаштована клумба. Надгробок має масивний кам'яний цоколь^[4].

Проєкти

реалізвані

• Будинок політкаторжан на площі Революції в Ленінграді (1928—1932, у співавторстві з Григорієм Симоновим та Олександром Хряковим)^[3];
• Житловий масив Транспортної академії в Ленінграді (1933—1936)^[3];
• Транспортна академія в Ленінграді (1934—1938)^[3];
• Будинок Ради Народних Комісарів УРСР у Києві (1936—1938, виконав проєкт і керував спорудженням; разом з Іваном Фоміним);
• Головний корпус Білорусько-Російського університету в Могильові (1938—1941);
• Реконструкція будівлі Театру імені Євгенія Вахтангова в Москві (1946—1947);
• Висотна будівля Московського університету (1949—1953, спільно з архітекторами Сергієм Чернишовим, Львом Руднєвим, Олександром Хряковим та іншими).

Будинок Уряду Україниж.	Головний корпус Білорусько-Російського університету.	Театр імені Євгенія Вахтангова.	Головний корпус МДУ.

конкурсні^[3]

• Будівля Наркомважпрому у Москві (1934—1937, разом з Іваном Фоміним та Михайлом Мінкусом);
• Будівля Академіх наук СРСР у Москві (1934, разом з Іваном Фоміним та Олександром Великановим);
• Будівля Палацу Рад СРСР у Москві (1958 і 1959, разом із співавторами).

Відзнаки

• Лауреат Сталінської премії І ступеня (1949; за будівлю Московського університету);
• Нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапора, медалями.