Азербайджанський фольклор

Азербайджанський фольклор — усна народна творчість азербайджанського народу, представлена трудовими, обрядовими та побутовими піснями, легендарними, любовними та історико-героїчними епічними творами (дастанами), казками, гуморесками (лятіфа), прислів'ями, приказками, загадками. Такі дастани, як «Кероглу», «Аслі та Керем», «Ашик-Гаріб», «Шах Ісмаїл» займають основне місце в азербайджанському фольклорі. Багато з них пов'язані з історичними подіями і відбивають патріотичні, гуманістичні почуття народу^[1].

Оповідач у Баку. Август Вільгельм Кізеветтер (1811—1865).

Народне театралізоване дійство «Коса ве гелин» (коса і наречена) під час фестивалю Новруз у Баку

Мистецтво ашугів

Докладніше: Мистецтво азербайджанських ашугів

Мистецтво азербайджанських ашугів вважається символом національної ідентичності та хранителем азербайджанської мови, літератури і музики. Ашуги в Азербайджані завжди висловлювали почуття народу, оспівували відданість батьківщині.

Ашузька творчість, є вільною, вирізняється досить широким і різноманітним змістом, який включає епічні дастани, пісні, що оспівують свободу і героїзм народу, а також дружбу і любов.

Музично-поетична творчість ашугів займає помітне місце в професійній усній традиції азербайджанської музики.

2009 року мистецтво азербайджанських ашугів включено до репрезентативного Списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Серед пам'яток народної поезії переважають ліричні вірші баяти і гошма. А починаючи з XVI—XVII ст. записуються твори народних співаків-ашугів, які були основними творцями народної поезії. Донині дійшли твори таких ашугів, як Гурбані^[ru], Сари-ашуг, Аббас Туфарганли, Валех^[ru] та ін. Серед азербайджанських ашугів кінця XIX—XX ст. можна назвати Алескера, Гусейна Бозалганли, Асада Рзаєва, Мірзу Байрамова, Шамшира Годжаєва, Іслама Юсіфова, Гусейна Джавіда, пісні яких дуже популярні^[1].

Казки

Азербайджанські казки, твори усної творчості азербайджанського народу. Вони різноманітні за змістом і багаті за своєю формою. В азербайджанських казках відбилося героїчне минуле азербайджанського народу, його боротьба проти місцевих і іноземних поневолювачів, духовно-моральні та суспільно-філософські погляди. Казки донесли до наших днів найдавніші народні традиції і звичаї місцевого народу. В них зображені картини природи Азербайджану, його зелені луки і пасовища, гори, дзюркотливі річки, квітучі сади і багато іншого.

За своєю суттю і за змістом азербайджанські казки умовно поділяються на три види: «казки про тварин», «казки про простих людей» і «чарівні казки».

Легенди

В процесі формування азербайджанської прози одним з жанрів, що займають особливе місце, були перекази. Дія в переказах охоплює конкретні історичні факти і події, і закінчуються перекази повчальної кінцівкою.

Азербайджанські перекази поділяються на 3 види:

• морально–повчальні;
• топонімічні перекази;
• релігійні перекази.

Якщо в першій групі перекази мають на меті прищеплення морально — повчальних якостей, то друга група, переважно, виникла у зв'язку з життям народу, його побутом, у зв'язку з назвами річок, гір, сіл тощо.

З цієї точки зору прикладом є перекази, пов'язані з горою Бешбармаг (5 пальців), Пирабджабар, Сельджабар, Пірсаат.

У третій групі переказів також привертає увагу повчальна кінцівка. В їх числі є перекази пов'язані з окремими пророками, священними вогнищами, з конкретними подіями і фактами, що стосуються ахундів (релігійний служитель) і газі (учасники війни). Наприклад, перекази, пов'язані з пророком Сулейманом, можна віднести до найцікавіших переказів третьої групи.

Однією з найвідоміших легенд Азербайджану є легенда про Дівочу вежу («Гиз галаси»). Існує безліч легенд і переказів пов'язаних зі спорудженням даної вежі.

Пісні

Пісенна творчість, відбиває різні боки життя народу. Вона охоплює трудові пісні («Зехметін ішигі» — «Промені праці», «Бічінчі негмесі» — «Пісня косаря» та ін.), історичні («Гачаг Набі», «Піяда Кер-огли» — «Піший Кер-огли», та ін), ліричні («Бу гелен яру бензер» — «Ти схожа на кохану», «Ай бері бах^[ru]» — «Глянь сюди», «Галанин дібінде» — «Біля підніжжя фортеці», «Ай, лачин» — «О, сокіл», «Сари Гялін»^[ru] — «Золотокоса наречена» та ін), обрядові («Гей, лалла» — весільна, і ін), жартівливі («Єрі, єрі» — «Йди, йди», та ін) тощо. Мелодика пісень майже завжди характеризується низхідним рухом, варіантним розвитком заголовних поспівок. Винятково багата метроритміка пісень, підпорядкована тактовим розмірами — 6/8, 3/4, 2/4. Пісні виконуються соло, рідше — хором (переважно в унісон)^[2].

Дастан

Дастан, один з найдавніших і масштабних проявів епічного мислення тюркських народів, є основним фактором, що зв'язує творчість ашугів і усну народну літературу. В дастані поєднані поезія і проза. З цієї причини, дастан вважається не тільки епічним, але й лірико-епічним твором.

Дастан ділиться на 2 групи:

• героїчний дастан;
• любовний дастан.

Найвідомішими і поширеними серед азербайджанського народу є дастани «Кітабі деде Коркуд», «Кероглу», «Втікач Набі», «Втікач Керем», «Саттархан», «Аслі та Керем», «Тахір і Зохра», «Аббас і Гюльгез», «Шах Ісмаїл» тощо.

Прислів'я

• Барана підвішують за баранячу ногу, цапа — за цапину.
• Біда на голову з язика валиться.
• Біда не приходить сама.
• Без чоловіка жінка, що кінь без вуздечки.
• Без півня і ранок не настане.
• Білу стіну в будь-який колір пофарбуєш.
• Благочестя не до бороди пристало, а то й коза б стала священником.
• Близький сусід кращий від далекого родича.
• Бог в димохід нічого не кине — сам зароби.
• Бійся осені — за нею зима; не бійся зими — за нею весна.
• Біль забувається, звичка — ні.
• Будь рабом совісті і паном волі.
• Будь слугою совісті і господарем волі.
• Був би місяць зі мною, а зірки — плювати.
• Без біди і друга не знаєш.
• Без кота мишам масляна.
• Без муки нема науки.
• Без вогню диму не буває.
• Без батька — пів сироти, а без матері — вся сирота.
• Без праці меду не поїси.
• Береженого і бог береже.
• Ближня солома краще, ніж далеке сінце.
• Близький сусід краще, ніж далека рідня.
• Битливій корові бог ріг не дає.
• Більше слухай, а менше говори.
• Великому кораблю велике плавання.

Загадки

Загадки, один з найцікавіших жанрів, що виникли шляхом художнього втілення видимих і невидимих рис багатьох життєвих фактів і подій.

Історія зародження загадок пов'язана з дуже давніми часами. У книзі М. Кашгарі «Дівані-люгаті-іт тюрк» (Словник тюркських мов, XI століття) йдеться про зародження загадок у тюркських кланах під назвою «Табзуз». У тюрків загадки і іменуються як «білмеджа», «тапишма», «тапмаджа» «матал», «ушук» тощо.

Азербайджанські загадки :

• Проти сонця сильна,
  Проти вітру слабка,
  А сама незряча –
  Нема очей, а плаче.(Хмара)
• Вдень і вночі напоготові,
  На льоту, на скаку,
  Він на млині господар
  І працівник на току.(Вітер)
• В небі починається,
  На землі закінчується(Дощ)
• В криницю дядечко звалився,
  Так вухами зачепився.(Кинджал у піхвах)
• У неї смутку немає,
  Я йду — вона слідом.(Глобус)
• Є кавун, в ньому зерен немає,
  А вмістить весь білий світ.(Глобус)
• Привчається до праці,
  Збирає заздалегідь їжу,
  Спить всю зиму безперервно.
  Хто мені назве?
  (Мурашка)
• День і ніч іде дівиця –
  Їй не можна зупинитися.
  (Річка)
• Блакитний атлас,
  Дорогий атлас,
  А посередині –
  Золотистий таз.
  (Небо і сонце)