Акультурація

Акультурація (acculturare — від лат. ad — до і cultura — утворення, розвиток) — процес взаємовпливу культур, сприйняття одним народом повністю чи частково культури іншого народу. Слід розрізняти акультурацію та асиміляцію, за якої відбувається повна втрата одним народом своєї мови та культури за контакту з іншим, більш домінантним. При цьому, без сумніву, акультурація може бути першим кроком на шляху до повної асиміляції.^[1]

Чотири основні форми акультурації: 1- сегрегація, 2- інтеграція, 3- асиміляція, 4- маргіналізація

Термін було запроваджено в тридцяті роки XX століття соціологами та етнографами США у зв’язку з вивченням сучасної їм культури індіанців.

Історія

Історія західної цивілізації, зокрема історії Європи та Сполучених Штатів, значною мірою визначаються закономірностями.

Одна з найбільш помітних форм аккультурації є імперіалізм, найпоширеніший прогенітор прямих культурних змін. Попри те, що ці культурні зміни можуть здаватися простою, об'єднані результати є як надійними, так і складними, що впливають як на групи, так і окремих людей з оригінальної культури та культури господаря. Антропологи, історики та соціологи вивчали аккультурацію домінування майже виключно, в першу чергу в контексті колоніалізму, внаслідок розширення західноєвропейських народів у всьому світі протягом останніх п'яти століть.^[2]

Перша психологічна теорія аудикультурації була запропонована у В.І. Томас та Флоріанському дослідженні 1918 р., Польський селянин у Європі та Америці. Від вивчення польських іммігрантів у Чикаго, вони ілюстрували три форми аккультурації, що відповідають трьом типам особистості: богемна (прийняття господарської культури та відмовившись від своєї культури походження), филистимлян (нездатність прийняти культуру господаря, але збереження їх культури походження), а також Творчий тип (здатний адаптуватися до культури господаря, зберігаючи їх культуру походження).^[3]

Приклади

Приклади акультурації достатньо поширені в сучасному світі, особливо після багаторазового збільшення потоків міграції з одних регіонів у інші.

Наприклад, шлях акультурації проходять багато розділених народів, змушених пристосовуватись до умов культурно-мовного середовища, створеного більшістю, що їх оточує. При цьому не відбувається асиміляції, вони зберігають культурно-мовну автономію.

• Росіяни в Латвії
• Росіяни в Україні
• Іранські азербайджанці
• Вірмени в Росії
• Секеї в Румунії; Угорці в Румунії
• Росіяни в Казахстані
• Росіяни в Киргизії
• Татари в Росії (в російських містах)
• Латиноамериканці в США (особливо в Маямі).
• Південні слов'яни та вірмени в Візантійській імперії

Тривала акультурація, що не завершується асиміляцією з тих чи інших причин, може мати прихований конфліктний потенціал, що виражається в таких проявах як балканізація, сегрегація, дискримінація. З іншого боку, над багатьма народами (особливо діаспорами), що успішно пройшли шлях акультурації, нависає загроза повної асиміляції (греки-фанаріоти в Османській імперії; чвенебури, помаки, хемшили в Туреччині; чанго та росіяни-старообрядці в Румунії, франко-онтарці та франко-манітобці в Канаді).

Література

• О. Панфілов. Акультурація політична // Політична енциклопедія / редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови). — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 22. — ISBN 978-966-611-818-2.
• Правова акультурація // Велика українська юридична енциклопедія : у 20 т. / О. В. Петришин (відп. ред.) та ін.. — 2017. — Т. 3 : Загальна теорія права. — С. 461. — ISBN 978-966-937-233-8.