Найдьонов Сергій Олександрович

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Сергій Алексєєв.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Найдьонов.

Не плутати з Алексєєвим Сергієм Олександровичем — художником.

Сергій Олександрович Найдьонов (справжнє прізвище Алексєєв) (* 14 (26) вересня 1868(18680926), Казань, — 5 грудня^[3] 1922, Ялта) — російський драматург.

Сергій Олександрович Найдьонов
Псевдо	Найдёнов і Рогожин
Народився	14 (26) вересня 1868 або 26 вересня 1868(1868-09-26)[1]  Казань, Казанський повітd, Казанська губернія, Російська імперія[2]
Помер	5 грудня 1922(1922-12-05)[2][1] (54 роки)  Ялта, Кримська АРСР, РСФРР, СРСР[2]
Поховання	Полікурівський меморіал
Країна	Російська імперія  РСФРР
Діяльність	драматург
Знання мов	російська
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Народився в купецькій сім'ї. В 1889 році закінчив московське музично-драматичне училище філармонічного товариства. Декілька років грав на провінційній сцені, в 1893—1900 роках був страховим агентом, артільником.

Перша і найкраща п'єса Найдьонова — «Діти Ванюшина» (1901, постановка петербурзького Театру літературно-художнього товариства, московського Театру Корша). У 1902 році зблизився з Максимом Горьким і почав друкуватися у видавництві «Знання».

Надгробок Сергія Найдьонова

У 1909 році захворів на туберкульоз і поселився в Криму. Його творчість йде на спад.

Помер 5 грудня 1922, похований на Полікурівському меморіалі в Ялті.

Твори

Найдьонов автор п'єс: «Номер тринадцятий» (1903), «Блудний син» (1903), «Авдотіна життя» (1904, постановка Театру В. Ф. Комісаржевської), «Стіни» (1907), «Роман тітки Ганни» (1912), «Робітниця» (1915) і ін. У основі реалістичної творчості Найдьонова — викриття пороків капіталістичного суспільства, душевної роз'єднаності людей.

Після Жовтневого перевороту 1917 року Найдьонов опублікував п'єсу-хроніку «Москва» (1921), присвячену революції 1905—1907, і історико-революційну драму «Непогасне світло» (1922).