Аль-Газалі

Газа́лі, повне ім'я Абу-Хамід Мухаммад ібн-Мухаммад аль-Газалі (1058, Тус — 19 грудня 1111, Тус^[5]) — мусульманський теолог, філософ, суфій. Відомий на Заході під латинізованим ім'ям Альгазель (лат. Algazelus, або Algazel) - середньовічний ісламський богослов і полімат. Він відомий як один з найвидатніших і найвпливовіших правознавців, теоретиків права^[en], муфтіїв, філософів, теологів, логіків і містиків в історії ісламу.^{[6] [7] [8] [9]}

Аль-Газалі أبو حامد الغزالي
араб. أبو حامد محمد بن محمد الغزالي
Народився	1058(1058) Тус, Іран[1][2]
Помер	19 грудня 1111(1111-12-19) Тус, Іран[1]
Поховання	Мешхед
Громадянство	Аббасидський халіфат
Місце проживання	Нішапур Багдад Дамаск Єрусалим
Діяльність	філософ, mutakallim, автобіограф, поет, факіх, редактор журналу, журналіст, суфій
Галузь	ісламська філософія, богослів'я, суфізм, калам і ісламська етикаd
Відомий завдяки	теолог, філософ, суфій
Вчителі	Al-Juwaynid[1] і Abū ‘Alī al-Fadl b. Muhammad al-Fāramidhīd[2]
Відомі учні	Abu Bakr ibn al-Arabid
Знання мов	перська[1] і арабська[3][4]
Заклад	Al-Nizamiyya of Baghdadd
Magnum opus	The Alchemy of Happinessd, The Incoherence of the Philosophersd, The Revival of the Religious Sciencesd, The Moderation in Beliefd і On Legal theory of Muslim Jurisprudenced
Конфесія	сунізм, іслам
Брати, сестри	Ahmad Ghazalid[1]
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Викладав законознавство в багдадському медресе Нізамія, зробив внесок в розвиток каламу ашаритського тлумачення. У своїй головній праці «Воскресіння наук про віру» («Іхйа улум ад-Дін») розробив релігійно-філософську та етичну доктрину, в якій об'єднав догмати сунітського традиціоналізму з ідеалами суфізму (наприклад доповнив обрядність шаріату, ритуалами суфізму).

Розглядаючи питання про свободу волі людини і божественне її призначення, Газалі розвивав концепцію «привласнення» — касба, за якою людина вільна вибирати між поганими і добрими вчинками, що начебто пропонуються їй Алахом, і тому несе за них відповідальність. У ряді творів розгорнув полеміку з мусульманськими філософами, представниками східного аристотелізму (Аль-Фарабі, Ібн Сіна та іншими), з проблем вічності світу, теорії причинності тощо. Викладаючи погляди філософів, фактично сприяв їх розповсюдженню в мусульманському світі.

Газалі сильно вплинув на розвиток мусульманської думки, а також на середньовічну мусульманську філософію, отримавши прізвисько Худжжат аль-іслам (Довід ісламу).

Біографія

Абу Хамід аль-Газалі народився в 1058.^[10] Його сім'я жила в Тусі й мала перське походження. Батько Абу Хаміда був прядильником вовни. Він рано пішов із життя, і вихованням Абу Хаміда та його брата Абуль-Футуха Ахмада зайнявся один із друзів батька. Незабаром спадок, залишений батьком, вичерпався, і, оскільки друг батька сам був дуже бідний, він запропонував братам вступити до медресе як учні, щоб прогодувати себе.

У 1070 році аль-Газалі разом з братом переїхали в Джурджан (Горган) для продовження навчання в імама Ахмада ар-Разікані та Абуль-Касіма Джурджіані. У 1080 році аль-Газалі поїхав до Нішапуру, щоб стати учнем відомого мусульманського вченого Абуль-Маалі аль-Джувайні (пом. 1085), відомого як Імам аль-Харамайн.^[11] В імама аль-Джувайні Абу Хамід вивчав фікх, усуль аль-фікх, ашаритський калам та інші дисципліни. Серед вчителів аль-Газалі, що навчили його тонкощам суфізму, були Фазл ібн Мухаммад аль-Фарамізі (учень Абуль-Касіма аль-Кушайрі) і Юсуф ан-Насадж.

Мавзолей Харун (Харун ар-Рашида) в Тусі, Мавзолей аль-Газалі ймовірно розташовувався біля входу

Вважається, що ця будівля — гробниця аль-Газалі

Після того як молодого Абу-Хаміда помітив сельджуцький візир Незам уль-Мульк, він потрапив у Багдад і отримав високу посаду при дворі, став авторитетним вченим і богословом. З 1091 по 1095 Аль-Газалі викладав у медресе Аль-Нізамія. Серед його учнів, зокрема, був Абу Бакр Ібн аль-Арабі^[12].

1092 року Незам уль-Мульк загинув від руки вбивці-асасина.

1095-го аль-Газалі відправляється в хадж, і покинув Багдад, завершивши придворну кар'єру в момент її розквіту. 11 років до 1106 він вів життя самітника. Аль-Газалі пояснював свій вчинок тим, що в середовищі богословів і законознавців настало розкладання, і його охопила «боязнь пекла». Аль-Газалі відвідав святі місця Мекку, Медину, також Єрусалим, Дамаск, Багдад і прожив на самоті в Тусі. У ці роки він написав найзначніші із своїх творів.

У 1106 Фахр аль-Мульк змусив Газалі повернутися до викладання, і аль-Газалі відновив свої лекції в медресе аль-Нізамія в Нішапурі.

Незадовго до смерті він знову облишив викладання і повернувся до Тусу, де жив у келії, навчаючи молодих послідовників суфійського способу життя.

Аль-Газалі помер у грудні 1111 у віці 55 років.

Праці

Аль-Газалі написав понад 70 книг, присвячених питанням науки, філософії, ісламу й суфізму.

Непослідовність філософів

Книга Непослідовність філософів знаменує собою значну зміну в ісламській епістемології. Знайомство зі скептицизмом змусило Аль-Газалі стати на позиції теологічного оказіоналізму — віри в те, що причиною всіх подій є не матеріальні передумови, а безпосередня воля Бога.

Непослідовність стала також поворотним пунктом у ставленні ісламської філософії до Арістотеля й Платона. Під вогонь критики Аль-Газалі потрапила фаласіфа — нестрого визначена група філософів, які з 8 по 11 століття черпали мудрість у книгах стародавніх греків. До цієї групи належав, зокрема, Авіцена. Для Аль-Газалі Арістотель, Сократ, Платон та інші грецькі мислителі — невірні, а ті, хто використовує їхні методи й ідеї, служать тільки викривленню й спотворенню віри.

У наступному столітті Аверроес відповів на критику Аль-Газалі працею Непослідовність непослідовності, але на той час загальна антигрецька тенденція серед ісламських мислителів уже утвердилася.

Воскресіння наук про віру

Воскресіння наук про віру охоплює усі області ісламських наук: юриспруденцію, теологію та суфізм. Книга складається з чотирьох великих частин: Акти поклоніння, Норми щоденного життя, Шлях до загибелі та Шлях до спасіння. Аль-Газалі написав також скорочений виклад змісту книги перською мовою під назвою Алхімія щастя.

Титули

Твори Аль-Газалі високо оцінені в ісламському світі. Він отримав багато титулів, серед них Худжатуль-Ислам (араб. حجة الاسلام довід ісламу), Зайнуд-дин (араб. زین الدین краса релігії), Шарафуль-А'імма (араб. شرف الائمة честь імамів) та інші. Такі ісламські богослови як аз-Захабі, ас-Суюті, ан-Нававі, Ібн Асакір вважали його «оновлювачем» V століття хіджри. Багатогранність вчення аль-Газалі стала причиною того, що мусульманські догматики одночасно піддавали його критиці й звеличували як «доказ ісламу». У сучасному світі аль-Газалі вважається одним з найавторитетніших ісламських теологів. Шейх Хамза Юсуф^[en] пише про нього як про людину, яка «буквально врятувала іслам».^[13]

Після того як аль-Газалі будучи ще молодим чоловіком написав книгу «аль-Манхуль фі усуль аль-фікх» (Основи ісламського права, 1109), його вчитель Абдул-Малік аль-Джувейні сказав: «Ти поховав мене, в той час, коли я ще живий, невже ти не міг потерпіти, поки я помру. Твоя книга покриває мою книгу».^[14]

Хафіз аз-Захабі (пом. в 1348) в біографії аль-Газалі писав: «Аль-Газалі, шейх, імам, океан знань, довід Ісламу, феномен свого часу, краса релігії, Абу Хамід Мухаммад ібн Мухаммад ібн Мухаммад ібн Мухаммад ібн Ахмад ат-Тусі аш-Шафії аль-Газалі. Автор багатьох творів, дуже дотепний. На початку навчався ісламському праву у своєму місті, потім переїхав до Найсабура і знаходився в гуртку студентів, навчався в імама аль-Харамайн,і за короткий час засвоїв ісламське право, став красномовним і вправним у дискусії й був основним серед тих, хто брав участь у дискусіях».^[15]

Вплив Аль-Газалі на світову філософію та світогляд

Аль-Газалі значно вплинув як на мусульманських, так і на християнських середньовічних філософів.

Маргарет Сміт відзначала у книзі Аль-Газалі: містик (Лондон, 1944): «Немає сумніву в тому, що працям Аль-Газалі судилося бути серед перших із тих, що привернули увагу цих європейських учених… Найвизначнішим із християнських авторів, на яких вплинув Аль-Газалі був св. Тома Аквінський (1225—1274), який вивчав арабську літературу й визнавав, що почерпнув із неї. Він навчався в Неапольському університеті, де в ті часи домінував вплив арабської літератури й культури». Крім того, інтерес Томи Аквінського до ісламської філософії пояснювався також проникненню в Європу, особливо в Сорбонну, аверроїзму.

Аль-Газалі в ісламі можна порівняти з Томою Аквінським в християнстві, хоча вони дуже відрізнялися методами й переконаннями. Тоді як Аль-Газалі відкидав неісламських філософів на зразок Арістотеля через брак у них віри, Аквінський увібрав філософію стародавніх греків та римлян і знайшов для неї місце у власних творах.

Вплив на єврейську думку

У XII — XIII століттях єврейське населення мусульманської Іспанії активно володіло арабською мовою, і єврейські мислителі могли безпосередньо сприймати арабську літературу. Єгуда Галеві у своїх полемічних роботах проти Аристотеля слідував позиції аль-Газалі («Самоспростування філософів»), протиставляючи нечіткість філософії математики та логіки. Абрахам ібн Дауд у творі «Емуна Рама» (івр. אמונה רמה «Підвищена віра») навпаки слідував Авіценні та аль-Газалі в концепції волі, наміру та екстазу (по роботі аль-Газалі «Наміри філософів»).^[16]

Надалі твори аль-Газалі багаторазово перекладалися на єврейську мову, одним із перших перекладачів був Ісаак Альбалаг (Isaac Albalag^[en]). Його роботи мали великий резонанс, після нього з'явилися ще два переклади.^[17]

Єврейські переклади «Намірів філософів» Аль-Газалі під назвою «De'ôt ha-Fîlôsôfîm» або «Kavvanôt ha-Fîlôsôfîm» стали чи не найпоширенішими філософськими текстами серед європейських євреїв.

Витяги з аль-Газалі включали до своїх творів про єврейський закон і спосіб життя такі мислителі, як Маймонід, Авраам Хасід, Обадія Маймонід, Авраам ібн-Хасдай і каббаліст Авраам Гавісон з Тлемсена.

Скептицизм

Раціоналізм Газалі, спроби поставити під сумнів причинність і розірвати зв'язки між причинами та наслідками, які можуть виявитися не чим іншим, як простою послідовністю подій, — коментується багатьма авторами як передвістя сучасного скептицизму.^[18]