Анастасія Василівна (княгиня київська)

Анастасія Василівна (нар. близько 1397/98 — пом. 1470^[1]) — друга з чотирьох доньок великого князя московського Василя І Дмитровича й литовської князівни Софії Вітовтівни. Рюриківна в XVII коліні^[2][3].

Життєпис

Зміцнюючи взаємини із Литовсько-Руською державою, отець в 1417 році віддав дівчину заміж за Олелька Володимировича, її троюрідного брата, майбутнього князя київського; згідно з донесенням лівонського магістра, весілля, яке справив онуці Вітовт, почалось 22 серпня і тяглося цілий тиждень^[4]. В посаг Анастасії були придані малоярославецькі волості Передол та Почапод (1458/59 року, вже після кончини Олелька, вона за згодою синів дарувала їх Троїце-Сергієвій обителі, ігумен якої Васіан якраз навідувавсь тоді к Києву з ціллю «укріплення православного християнства», причому імена Олельковичів внаслідок сього, а, мабуть, і декотрих інших даянь були вписані до монастирського синодика)^[5][6].

Осінню 1421 Анастасія навістила батька у Москві, поїхавши відворіть до Литви за тиждень перед Різдвом^[7]. Була присутня на його похороні в соборній церкві архангела Михаїла Московського кремля (1425)^[3].

Під час династичної війни у ВКЛ Олелька з родиною було ув'язнено на загад Жиґимонта Кейстутовича. Його самого посадили у Кернові, тоді як Анастасію, синів Семена й Михайла — в Утянах. Це трапилось, найімовірніше, між весною або літом 1434 й початком лютого 1435, оскільки ще на ізламі 1433/34 рр. Олелько спільно з дружиною-«московкою» та дітьми пожалував було десятину зо двору Турець Лавришівському монастирю. Незабаром після того, як Жиґимонта 20 березня 1440 убили змовники, пани радні свободили їх^[8][5][9].

У перебігу міжусобиці, що точилась на землях Руси північно-східної, княжна стояла по стороні свого брата Василя, якого 1446 року було осліплено Дмитрієм Шемякою. Вона всемірно допомагала його прибічникам, котрі втекли до ВКЛ, а також підіслала в Москву свого шпигуна, киянина Полтинка, щоби той стежив за діями Д. Шемяки й впору ознаймляв стосовно планів і намірів того^[7][10].

Довгий час Анастасія разом з чоловіком листувалась із митрополитом Іоною^[3]. Під кінець життя постриглась у черниці^[11].

Родина

У шлюбі народилось двоє чи радше троє синів і кілька дочок:

• Семен (1420^[5] — 1470), з раменя вел. кн. Казимира IV посідав київський престол (1455–70);
• Михайло (пом. 1481), князь копильський і слуцький, намісник у Великому Новгороді (8 листопада 1470 — 15 березня 1471), страчений за організацію змови супроти Ягеллончика;
• Олександр (лат. Alexander Alexandri ex ducibus Russie), вписаний до метрики Краківської академії під 1455 роком, як міркує польський історик Ян Тенговський^[pl][12];
• Барбара (1428/29 — 1492), пішла під вінець з кн. Болеславом IV Мазовецьким^[9];
• Юліана, стала дружиною кн. Юрія Семеновича Гольшанського^[13];
• Феодосія (Федька), побралась із кн. Семеном Юрійовичем N (інколи в літературі хибно вважаного Патрикеєвим)^[12][14];
• NN, вийшла заміж за кн. Юрія Федоровича Пронського, емігранта до ВКЛ^[14];
• Євдокію (пом. 1467), пойняв за жінку молдавський господар Штефан III (влітку 1463)^[14];
• Олександра була однією з молодших, 6 квітня 1460 подарувала Краківській академії золотий ланцюг ціною 36 флоринів^[12].

За твердженням дослідниці Анастасії Скеп'ян^[be], пом'януті Слуцьким синодиком Василь і Георгій теж були їхніми дітьми (вони, видко, померли у дитинстві)^[15].