Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Анастасія Василівна (княгиня київська)
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Анастасія Василівна (нар. близько 1397/98 — пом. 1470[1]) — друга з чотирьох доньок великого князя московського Василя І Дмитровича від литовської князівни Софії Вітовтівни[2].
Життєпис
Узагальнити
Перспектива
Укріплюючи взаємини із Литовсько-Руською державою, отець в 1417 році видав дівчину заміж за Олелька Володимировича (у майбутньому князя київського). Згідно з тевтонськими рапортами, весілля, що його справив онучці Вітовт, почалось 22 серпня й довжилося цілий тиждень[3]. В посаг Анастасії були придані малоярославецькі волості Почеп та Передол (1458/59 року, вже після кончини Олелька, вона з дозволу синів дарувала їх Троїце-Сергієвій обителі, ігумен якої Васіан навідувався тоді к Києву задля «зміцнення православного християнства», причому імена Олельковичів за наслідком цього, а, мабуть, і декотрих інших внесків були уписані до монастирського синодика)[4][5].
Осінню 1421 Анастасія навістила батька в Москві, воротившись за тиждень перед Різдвом[6].
Під час династичної війни у ВКЛ Олелька з родиною було ув'язнено на загад Жиґимонта Кейстутовича. Його самого посадили у Кернові, тоді як Анастасію, синів Семена й Михайла — в Утянах. Це трапилось, найімовірніше, межи весною чи літом 1434 і початком лютого 1435, оскільки іще на зламі 1433/34 рр. Олелько спільно з дружиною-«московкою» та дітьми пожалував було десятину зо двору Турець Лавришівському монастирю. Невзабарі опісля того, як Жиґимонта 20 березня 1440 убили змовники, пани радні свободили їх[7][8][9].
У перебігу міжусобиці, що точилась на землях Руси північно-східної, княжна стояла по стороні свого брата Василя, якого 1446 року було осліплено Дмитрієм Шемякою. Вона всемірно допомагала його прибічникам, котрі втекли до ВКЛ, а також підіслала в Москву свого шпигуна, киянина Полтинка, щоби той стежив за діями Д. Шемяки й впору ознаймляв стосовно планів і намірів того. Листувалась із великоруським митрополитом Іоною[6][10].
Remove ads
Родина
У шлюбі народилось двоє чи радше троє синів і кілька дочок:
- Семен (1420[8] — 1470), з руки вел. кн. Казимира IV посідав київський престол (1455–70);
- Михайло (пом. 1481), князь копильський і слуцький, намісник у Великому Новгороді (8 листопада 1470 — 15 березня 1471), страчений за організацію змови супроти Казимира;
- Олександр (лат. Alexander Alexandri ex ducibus Russie), вписаний до метрики Краківської академії під 1455 роком, як міркує польський історик Ян Тенговський[pl][11];
- Барбара (1428/29 — 1492), пішла під вінець з кн. Болеславом IV Мазовецьким[9];
- Юліана, стала дружиною кн. Юрія Семеновича Гольшанського[12];
- Феодосія (Федька), побралась із кн. Семеном Юрійовичем N (інколи в літературі хибно вважаного Патрикеєвим)[11][13];
- NN вийшла заміж за кн. Юрія Федоровича Пронського, емігранта до ВКЛ[13];
- Євдокію (пом. 1467) пойняв за жінку молдавський господар Штефан III (влітку 1463)[13];
- Олександра була однією з молодших, 6 квітня 1460 дарувала Краківській академії золотий ланцюг вартістю 36 флоринів[11].
За твердженням дослідниці Анастасії Скеп'ян[be], пом'януті Слуцьким синодиком Василь і Георгій теж були їхніми дітьми (вони, видно, померли у дитинстві)[14].
Remove ads
Примітки
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads