Анастасія Василівна (княгиня київська)

Анастасія Василівна (нар. близько 1397/98 — пом. 1470^[1]) — друга з чотирьох доньок великого князя московського Василя І Дмитровича від литовської князівни Софії Вітовтівни^[2].

Життєпис

Укріплюючи взаємини із Литовсько-Руською державою, отець в 1417 році видав дівчину заміж за Олелька Володимировича (у майбутньому князя київського). Згідно з тевтонськими рапортами, весілля, що його справив онучці Вітовт, почалось 22 серпня й довжилося цілий тиждень^[3]. В посаг Анастасії були придані малоярославецькі волості Почеп та Передол (1458/59 року, вже після кончини Олелька, вона з дозволу синів дарувала їх Троїце-Сергієвій обителі, ігумен якої Васіан навідувався тоді к Києву задля «зміцнення православного християнства», причому імена Олельковичів за наслідком цього, а, мабуть, і декотрих інших внесків були уписані до монастирського синодика)^[4][5].

Осінню 1421 Анастасія навістила батька в Москві, воротившись за тиждень перед Різдвом^[6].

Під час династичної війни у ВКЛ Олелька з родиною було ув'язнено на загад Жиґимонта Кейстутовича. Його самого посадили у Кернові, тоді як Анастасію, синів Семена й Михайла — в Утянах. Це трапилось, найімовірніше, межи весною чи літом 1434 і початком лютого 1435, оскільки іще на зламі 1433/34 рр. Олелько спільно з дружиною-«московкою» та дітьми пожалував було десятину зо двору Турець Лавришівському монастирю. Невзабарі опісля того, як Жиґимонта 20 березня 1440 убили змовники, пани радні свободили їх^[7][8][9].

У перебігу міжусобиці, що точилась на землях Руси північно-східної, княжна стояла по стороні свого брата Василя, якого 1446 року було осліплено Дмитрієм Шемякою. Вона всемірно допомагала його прибічникам, котрі втекли до ВКЛ, а також підіслала в Москву свого шпигуна, киянина Полтинка, щоби той стежив за діями Д. Шемяки й впору ознаймляв стосовно планів і намірів того. Листувалась із великоруським митрополитом Іоною^[6][10].

Родина

У шлюбі народилось двоє чи радше троє синів і кілька дочок:

• Семен (1420^[8] — 1470), з руки вел. кн. Казимира IV посідав київський престол (1455–70);
• Михайло (пом. 1481), князь копильський і слуцький, намісник у Великому Новгороді (8 листопада 1470 — 15 березня 1471), страчений за організацію змови супроти Казимира;
• Олександр (лат. Alexander Alexandri ex ducibus Russie), вписаний до метрики Краківської академії під 1455 роком, як міркує польський історик Ян Тенговський^[pl][11];
• Барбара (1428/29 — 1492), пішла під вінець з кн. Болеславом IV Мазовецьким^[9];
• Юліана, стала дружиною кн. Юрія Семеновича Гольшанського^[12];
• Феодосія (Федька), побралась із кн. Семеном Юрійовичем N (інколи в літературі хибно вважаного Патрикеєвим)^[11][13];
• NN вийшла заміж за кн. Юрія Федоровича Пронського, емігранта до ВКЛ^[13];
• Євдокію (пом. 1467) пойняв за жінку молдавський господар Штефан III (влітку 1463)^[13];
• Олександра була однією з молодших, 6 квітня 1460 дарувала Краківській академії золотий ланцюг вартістю 36 флоринів^[11].

За твердженням дослідниці Анастасії Скеп'ян^[be], пом'януті Слуцьким синодиком Василь і Георгій теж були їхніми дітьми (вони, видно, померли у дитинстві)^[14].