Анджей Казімеж Потоцький

Анджей Казімеж Потоцький (пол. Andrzej Kazimierz Potocki, 10 червня 1861, Крешовиці — 12 квітня 1908, Львів) — австрійський граф, урядник, польський політичний діяч у Галичині, власник промислових підприємств та великих земельних наділів. Маршалок Галицького крайового сейму, вбитий Мирославом Січинським 1908 року.

Анджей Казімеж Потоцький
Andrzej Kazimierz Potocki
Народився	10 червня 1861(1861-06-10) Крешовиці
Помер	12 квітня 1908(1908-04-12) (46 років) Львів
Поховання	крипта костелу в Крешовицях
Громадянство	Австро-Угорщина
Національність	поляк
Діяльність	політичний діяч, власник маєтків
Відомий завдяки	маршалок Галицького крайового сейму, вбитий Мирославом Січинським
Alma mater	Грацький та Ягайлонський університети
Знання мов	польська
Членство	Kraków Agricultural Societyd і Polskie Towarzystwo Tatrzanskied
Посада	посол до Галицького сейму[d], член Палати Цислейтаніїd і член Палати панів Імперської Ради[d]
Партія	Польський клубd
Рід	Потоцькі
Батько	Адам Юзеф Потоцький
Мати	Катажина Потоцька
Брати, сестри	Артур Владислав Потоцький, Роза Потоцька[d] і Софія Потоцька-Замойськаd
У шлюбі з	Христина Тишкевичd
Діти	Катерина Потоцькаd[1]
Нагороди	Кавалер Великого Хреста ордена Леопольда (Австрія) Кавалер ордена Золотого руна
Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Потоцький.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Анджей Потоцький.

Життєпис

Народився 10 червня 1861 року в місті Крешовицях (Краківського округу Королівства Галичини та Володимирії, Австрійська імперія, нині Краківського повіту Малопольського воєводства, Польща). Молодший син^[2] графа Адама Юзефа Потоцького (пол. Adam Józef Potocki, 1822—1872^[3]), власника маєтків, політика-консерватора^[4], та дружини батька, уродженки Любомля (нині Волинської области) Катажини^[2] з графів^[5] Браніцьких^{[2] [6]}. Представник Крешовицької гілки роду Потоцьких (гербу Срібна Пилява, гілка на Підгайцях^[7]), яка володіла маєтками, зокрема, у містах Крешовицях, Кам'янці-Струмиловій.

Навчався спочатку вдома; серед домашніх учителів — письменник О. Шедлер, учитель братів Станіслава та Казімєжа Бадені. З 1877 року — в гімназії святої Анни у Кракові, де склав матуру з відзнакою 1879 року. Вищу освіту розпочав здобувати в Грацькому університеті (нині Австрія), де вивчав римське право, географію, філософію, психологію, історію. У квітні 1880 перервав навчання, оскільки проходив у Празі (нині столиця Чехії) однорічну військову службу як улан. Продовжив навчання в Ягайлонському університеті у Кракові, де 21 лютого 1884 року здобув ступінь доктора права^[2].

Був послом до Райхсрату (віденського парламенту) та Галицького сейму (у 1901–1903 — маршалок сейму), з 1903 — намісник Королівства Галичини та Володимирії (Лодомерії). У 1901 році переїхав до Львова з Кракова.

Тривалий час виступав проти задоволення національних вимог українського населення у Галичині, підтримував москвофільську течію в громадсько-політичному житті краю. Зокрема, значне обурення серед українських політиків викликало обрання послом лідера галицьких москвофілів Володимира Дудикевича за підтримки А. К. Потоцького^[8].

Під час виборів до Галицького сейму 1908 р. намагався шляхом виборчих порушень та політичного терору не допустити обрання до крайового парламенту представників українських партій національно-демократичного спрямування, застосував стару польську засаду «пустити русина на русина».^[9] Завдяки його діяльності до Галицького сейму потрапили 11 народовців і радикалів, 10 москвофілів, що явно не відображало політичних настроїв Галичини того часу і викликало трактування такого розвитку подій як провокацію.

Видається, що зрозумів свою помилку, тому пробував за порадою Міхала Бобжинського відновити перемовини з українцями (Українським клубом). Навів особисті контакти з керівником народних демократів д-ром Євгеном Олесницьким, який схилявся прийняти пропозиції А. К. Потоцького (стримувало їх ймовірне несприйняття частиною української громади)^[10]. Незадовго до смерті приїхав автомобілем до Стрия на зустріч із українським політиком Євгеном Олесницьким, запропонував йому уневажнення мандатів москвофілів, посаду віце-маршалка Галицького сейму, нову посаду другого віце-президента Крайової шкільної ради для українського шкільництва тощо. Угода була зірвана вбивством (Євген Олесницький пережив інфаркт, наступний — через рік)^[11]. Не встиг обнародувати домовленості з Е. Олесницьким^[8].

Незадовго до смерті Марко Каганець отримав два листи від намісника Галичини з вимогою не брати участь у виборах^[12].

Убитий 12 квітня 1908 року у Львові українським студентом (3-й курс філософії^[10]) Мирославом Січинським на знак протесту проти виборчих зловживань.

Сім'я

1889 року одружився із Кристиною з графів Тишкевичів, дочкою польського аристократа в Литві. У них народилося дев'ятеро дітей, зокрема:

• Катажина (1890—1977), дружина Леона Сапіги^[10]
• Марія Тереза (1891—1918), дружина графа Юзефа Тишкевича^[13]
• Ізабелла (1893—1962), дружина Францішека Красінського
• Кристина (1894—1963), дружина Станіслава Семенського-Левицького
• Адам (1896—1966)
• Артур (1897—1941)
• Анджей (1900—1939)
• Зоф'я (1902—1940), дружина Владислава Єзерського
• Йоанна (1904—1967), дружина Станіслава Потоцького

Нагороди і відзнаки

• Орден Лева і Сонця (1905),
• Великий хрест ордена Леопольда (1905),
• Орден Золотого руна (1907)^[14]
• Почесний громадянин міст: Нового Санча^[15], Золочева, Сокаля (1906)^[16], Хирова, Бучача.

Вшанування

• Вулиці в різних містах; зокрема, теперішня Вулиця Генерала Чупринки (Львів), Галицька (Бучач)