Аньєс Варда

Аньє́с Варда́, ім'я при народженні Арле́т Варда́ (фр. Agnès Varda, Arlette Varda, 30 травня 1928, Іксель, Брюссель, Бельгія — 29 березня 2019, Париж, Франція) — французька кінорежисерка, сценаристка і продюсерка художнього і документального кіно, а також відома фотографка, тісно пов'язана з французькою «новою хвилею» та феміністичним рухом. У 2015 році Аньєс Варда отримала Почесну «Золоту пальмову гілку» 68-го Каннського кінофестивалю, ставши першою жінкою, удостоєною цієї нагороди^[6][7].

Аньєс Варда
Agnès Varda
Аньєс Варда на Берлінале, 2019
Ім'я при народженні	Арле́т Варда́
Дата народження	30 травня 1928(1928-05-30)[1][2][…]
Місце народження	Іксель, Бельгія
Дата смерті	29 березня 2019(2019-03-29)[3][4][…] (90 років)
Місце смерті	XIV округ Парижа, Франція[5]
Поховання	цвинтар Монпарнас
Громадянство	Франція
Професія	фотографиня, сценаристка, документалістка, діячка пластичних мистецтв, кінорежисерка
Alma mater	Луврська школаd
Роки активності	1955 — наш час
Напрям	«нова хвиля»
Член у	Королівська академія наук, письменства та витончених мистецтв Бельгії
Діти	Mathieu Demyd і Rosalie Vardad
IMDb	ID 0889513
Нагороди та премії
Командор ордена Почесного легіону Великий Хрест ордена «За заслуги» (Франція)
Командор ордена Почесного легіону Великий Хрест ордена «За заслуги» (Франція)
cine-tamaris.com/agnes-varda/
Аньєс Варда у Вікісховищі

Біографія

Аньєс Варда народилася 30 травня 1928 року в Брюсселі. Її мати була француженкою, а батько походив з грецької сім'ї біженців з Близького Сходу. Дитинство і юність провела в Бельгії і на півдні Франції, потім у Парижі. Вивчала історію у «Школі Лувру» (фр. École du Louvre), слухала лекції з літератури і психології в Сорбонні, а також на курсах фотографів у «Національній вищі школі витончених мистецтв». Досить швидко створивши собі репутацію першокласної фотографки, Варда стала офіційною фотографкою Театрального фестивалю в Авіньйоні і Національного народного театру, а потім продовжила кар'єру як фотожурналістка^[8].

Працювала фотографкою для модних журналів і реклами на Кубі, в Китаї і Іспанії. Її перша персональна виставка відбулася у 1954 році. В тому ж році вона зняла, без жодної професійної і технічної підготовки, свій перший художній фільм «Коротка піщана коса» з Філіпом Нуаре в головній ролі. Цей фільм у стилістичному плані став попередником Французької нової хвилі^[9].

Аньєс Варда померла в ніч на 29 березня 2019 року в Парижі. Причиною смерті режисерки став рак молочної залози.^[10]

Кінокар'єра

Другий повнометражний художній фільм Аньєс Варда, «Клео від 5 до 7», вийшов тільки через сім років. Він розповідав про дві години з життя молодої паризькою поп-співачки, що очікує результатів медичних аналізів з приводу можливого ракового захворювання. Дія картини розгортається немов в реальному часі і розділена на серію глав з вказівкою точного часу того, що відбувається. Упродовж стрічки героїня зустрічається з різними людьми, через спілкування з якими вона поступово виходить зі свого лялькового образу і набуває живих людських рис. Фільм зачіпає ряд екзистенціальних тим, таких як питання смертності і смерті, самотності і відчаю, його відрізняє яскраво виражений феміністичний підхід.

У своєму першому кольоровому фільмі «Щастя» Варда малює портрет щасливої сім'ї, в якій чоловікові до певного часу вдається успішно поєднувати любов до дружини та дітей з любов'ю до іншої жінки. Коли ж дружина дізнається від нього про суперницю і кінчає життя самогубством, він без видимих проблем приводить на її місце коханку. Картина безмежного щастя, виконана в імпресіоністських тонах, що милує око, під гармонійну музику Моцарта, проте залишає неспокійне відчуття. За словами Варда, «це красивий плід з жорстоким смаком»^[11].

Фільм «Одна співає, інша ні» розповідає історію життя двох молодих жінок, яких звела доля у 1962 році, а через 14 років вони зустрілися знову, згадуючи прожиті роки. Не дивлячись на те, що одна з них походить зі щасливої міської сім'ї і стала співачкою, а інша має важке сільське минуле і двох незаконнонароджених дітей, це не заважає їх взаєморозумінню і дружбі. Особливу увагу фільм приділяє темам жіночої дружби, суспільного положення жінки і легалізації абортів.

Аньєс Варда на церемонії Сезар, 2014 рік

У 1984 році Варда випустила фільм «Без даху, поза законом» про молодої бродяги, на ім'я Мона. Неназвана людина за кадром розмовляє з людьми, які зустрічали Мону в останні тижні її життя. Фільм розділений на 47 епізодів, в кожному з яких хто-небудь розповідає про свої враження від спілкування з Моною. Фільм говорить про прагнення героїні до свободи і спроби вирватися з оков сучасного суспільства, але також і тому, що не будь-яка така спроба є вдалою. У 1985 році за цей фільм Варда була удостоєна головного призу Венеційського фестивалю — Золотого лева, а також престижного призу ФІПРЕССІ. У 1986 році за гру в цьому фільмі Сандрін Боннер отримала французьку премію «Сезар» як найкраща акторка^[12].

У 1991 році помер чоловік Варда, відомий кінорежисер Жак Демі, з яким вони прожили разом з 1962 року. Незабаром після його смерті Варда створила фільм «Жако з Нанта», що розповідає про його життя і смерть. Починаючись з художньої реконструкції ранніх років життя Демі в окупованій німцями Франції, фільм розповідає про його захопленість різними аспектами кіно, включаючи підбір акторів, розробку художнього рішення і декорацій, анімацію і постановку світла^[13]. Художні епізоди стрічки переплітаються з хронікальними кадрами Нанта воєнного часу, фрагментами з фільмів Демі, а також і документальними кадрами помираючого режисера. Фільм продовжує близьку Варда тему ставлення до смерті, але у своїй основі вважається як данина пам'яті Варда своєму померлому чоловікові і його роботі^[14].

У 1998 році Аньє Варда поставила автобіографічну документальну стрічку «Узбережжя Аньєс», я якому розповідає про себе, починаючи із раннього дитинства, яке минуло у Бельгії. Режисерка використовує відеоінтерв'ю та хроніку, старі фотографії та інсталяції, інсценування сцен із власного життя та фільмів, а також анімацію^[15].

Останнім фільмом Аньєс Варда стала документальна стрічка «Варда очима Аньєс», де вона розповідала про свою кар'єру, знакові кінороботи і життя. Фільм був представлений у позаконкурсній програмі на 69-му Берлінському міжнародному кінофестивалі^[16].

Фільмографія

Повнометражні художні фільми

Рік	Назва	Оригінальна назва	Примітки
1955	Коротка піщана коса	La Pointe-Courte
1962	Клео від 5 до 7	Cléo de 5 à 7	Участь у конкурсній програмі Каннського МКФ
1965	Щастя	Le bonheur	Срібний ведмідь Берлінського МКФ
1966	Істоти	Les creatures
1969	Левова любов	Lions Love
1970	Навсікая	Nausicaa	Телефільм
1977	Одна співає, інша ні	L'une chante, l'autre pas
1981	Документатор	Documenteur
1985	Без даху, поза законом	Sans toit ni loi	Золотий лев Венеційського МКФ
1988	Майстер кунг-фу	Kung-fu master!
1988	Джейн Б. очима Аньєс В.	Jane B. par Agnès V.
1991	Жако із Нанта	Jacquot de Nantes
1995	Сто та одна ніч Симона Сінема	Les cent et une nuits de Simon Cinéma

Короткометражні художні фільми

Рік	Назва	Оригінальна назва
1958	Опера-муфф	L'opéra-mouffe
1961	Наречені з мосту МакДоналд, або (Не довіряйте чорним окулярам)	Les fiancés du pont Mac Donald ou (Méfiez-vous des lunettes noires)
1967	Дядько Янко	Oncle Yanco
1976	Задоволення любові в Ірані	Plaisir d'amour en Iran
1982	Улісс	Ulysse
1984	7 к., кух., ван… продається	7p., cuis., s. de b., … à saisir
1986	Знаєш, у тебе класні сходи	T'as de beaux escaliers, tu sais
2003	Зникаючий лев	Le lion volatil
2004	Трейлер Вієннале ‘04	Der Viennale '04-Trailer

Документальні фільми

• 1958 — З боку берега / Du côté de la côt (короткометражний)
• 1958 — До Лазурового берега / La cocotte d'azur (короткометражний)
• 1958 — O saisons, ô châteaux (короткометражний)
• 1963 — Салют, кубинці! / Salut les Cubains (короткометражний)
• 1965 — Ельза-Роза / Elsa la ros (короткометражний)
• 1967 — Далеко від В'єтнаму / Loin du Vietnam
• 1968 — Чорні пантери / Black Panthers (короткометражний)
• 1975 — Відповідь жінок / Réponse de femmes: Notre corps, notre sexe (короткометражний)
• 1976 — Дегеротипи / Daguerréotypes
• 1981 — Стіни, стіни / Mur murs
• 1983 — Une minute pour une image (телесеріал)
• 1984 — Так звані каріатиди / Les dites cariatides (короткометражний)
• 1993 — Дівчата через 25 років / Les demoiselles ont eu 25 ans
• 1995 — Всесвіт Жака Демі / L'univers de Jacques Demy
• 2000 — Збирачі і збирачка / Les glaneurs et la glaneuse
• 2002 — Збирачі і збирачка, через два роки / Les glaneurs et la glaneuse… deux ans après
• 2004 — Юдесса, ведмеді і так далі / Ydessa, les ours et etc. (короткометражний)
• 2004 — Cinévardaphoto
• 2005 — Les dites cariatides bis (короткометражний)
• 2006 — Вдови з Нуармутьє / Quelques veuves de Noirmoutier
• 2007 — Vive les courts metrages: Agnès Varda présente les siens en DVD (короткометражний)
• 2008 — Узбережжя Аньєс / Les plages d'Agnès
• 2010 — P.O.V. (телесеріал)
• 2010 — Береги Аньєс / The Beaches of Agnes
• 2011 — Agnès de ci de là Varda (телесеріал)
• 2017 — Обличчя, села / Visages, Villages
• 2019 — Варда очима Аньєс / Varda by Agnès

Визнання

Список нагород на номінацій Аньєс Варда^[17]

Рік	Категорія	Фільм	Результат
Берлінський міжнародний кінофестиваль
1965	Золотий ведмідь	Щастя	Номінація
	Срібний ведмідь		Перемога
	Приз «Інтерфільм»		Перемога
1988	Золотий ведмідь	Майстер кунг-фу	Номінація
1995		Сто та одна ніч Симона Сінема	Номінація
Венеційський кінофестиваль
1966	Золотий лев	Створіння	Номінація
1985		Без даху, поза законом	Перемога
	Приз ФІПРЕССІ		Перемога
	Приз OCIC		Перемога
Європейська кіноакадемія
2000	Найкращий документальний фільм	Збирачі і збирачка	Перемога
2009		Узбережжя Аньєс	Номінація
2014	Приз за життєвий внесок		Перемога
Золота зірка кіно
2009	Найкращий документальний фільм	Узбережжя Аньєс	Перемога
Каннський міжнародний кінофестиваль
1962	Золота пальмова гілка	Клео від 5 до 7	Номінація
2010	Приз Golden Coach		Перемога
2015	Почесна Золота пальмова гілка		Перемога
2017	Золоте око	Пейзажі, села	Перемога
Премія «Сезар»
1977	Найкращий короткометражний фільм	Відповідь жінок	Номінація
1984		Улісс	Перемога
1986	Найкращий фільм	Без даху, поза законом	Номінація
	Найкращий режисер		Номінація
2001	Почесний «Сезар»		Перемога
2009	Найкращий документальний фільм	Узбережжя Аньєс	Перемога
Приз Луї Деллюка
1964	Найкращий фільм	Щастя	Перемога
Синдикат французьких кінокритиків
1963	Найкращий французький фільм	Клео від 5 до 7	Перемога
1986		Без даху, поза законом	Перемога
2001		Збирачі і збирачка	Перемога
2009		Узбережжя Аньєс	Перемога
Премія «Люм'єр»
2018	Найкращий документальний фільм	Обличчя, села (спільно з JR)	Перемога
Премія «Оскар»
2018	Премія «Оскар» за видатні заслуги у кінематографі		Перемога

Література

• Jacques Demy/ Agnés Varda: eine Retrospektive. Wien: Viennale, 2006
• М. Черненко. Режиссерская энциклопедия. Кино Европы / Г.Н. Компаниченко. — М. : Научно-исследовательский институт киноискусства, 2002. — С. 34. — ISBN 5-85646-077-4.