Арамеї

Араме́йці^[1][2][3] також арамеї^[4] (арам. ܐܳܪ̈ܳܡܳܝܶܐ, дав.-гр. Ἀραμαῖοι, сир. ܐܪ̈ܡܝܐ) — семітські кочові племена, який вперше згадується в історичних джерелах наприкінці XII ст. до н. е.. Батьківщиною арамейців була земля Арам^[en], яка охоплювала центральні регіони сучасної Сирії. У XIII століття до н. е. арамейці прийшли з Аравійського півострова і оселилися у Леванті та Межиріччі, де асимілювала майже все місцеве населення цих територій. Арамейська мова стала лінгва франка в Передній Азії^[5].

Арамеї
Країна	Арам, Хамат і Самал
Місце розташування	Межиріччя Syriad
Історичний період	1-ше тисячоліття до н. е.
Є ворогом для	Ассирія

Арамейці в Біблії

Згідно з Біблією, предком арамейців є третій син Нахора, брата Авраама,

«Мілка народила Нахору <…> Кемуїла, батька Арамова» (Буття 22:20,21)

Також згідно з Біблією, Арам був одним із синів Сима. (Буття. 10.22.)^[6] Також відомо, що місто Харан, звідки вирушив Авраам в обіцяну Богом землю, знаходилось в країні Арам. (Книга Буття. Глави 12,24.) Також Авраам брав дружину для свого сина Ісаака у своїх родичів з «Падану арамського». (Буття 25.20.). Так само Яків брав собі дружин звідти ж. (Буття. 28.6.).

«7. І Ізраїлеві сини робили зло в Господніх очах, і забули Господа, Бога свого, та й служили Ваалам та Астартам. 8. І запалився Господній гнів на Ізраїля, і Він передав їх у руку Кушан-Рішатаїма, царя Араму двох річок. І служили Ізраїлеві сини Кушан-Рішатаїмові вісім літ.» (Старий Заповіт. Книга Суддів. 3.7-8.)

Історія

Арамсько-Дамаська держава

Біт-Аґуші на мапі новохетських держав, бл. 800 р. до н.е.

Вперше згадуються в середині III-го тис. до н. е. Слово «Арам» як назва регіону або держави вперше з'явилась в 23 ст. до н. е. в клинописному написі аккадського царя Нарам-Сіна. Судячи з контексту, цей Арам розташовувався у Верхній Месопотамії. Більш точні повідомлення відносяться до подій другої половини 2 тис. до н. е. В XIV ст. до н. е. арамейці пройшли в Сирійську пустелю і на середній Євфрат, на рубежі XII-XI ст. до н. е. заселили майже всю Передню Азію. Нашестя арамейців супроводжувалося масовим винищуванням і оберненням у рабів місцевих жителів. У написах ассирійського царя Арік-ден-ілі сказано про перемоги над ордами ахламу, і ця назва знову з'являється за наступних царів до тих пір, поки Тіглатпаласар I не заявляє, що він вщент розбив ахламу-арамейців, котрі прийшли з пустелі, щоб заполонити береги Євфрату.

У Сирії арамейці заснували свою державу Арамсько-Дамаська держава з центром в Дамаску, яка існувала з Х століття до 732 до н. е..

Найбільш важливу роль арамейці стали відігравати у політичному житті регіону в XI та X ст. до н. е, коли Ассирія переживала занепад. Тоді арамейські племена вторглись у північну Месопотамію та заснували там низку маленьких держав, головним з яких було Біт-Адіні зі столицею у Барсібі та Біт-Бахіані зі столицею в Гузані (Тель-Халаф). Південніше декілька груп проникли в центральний і південний Ірак. Тут арамейський узурпатор Адад-апла-іддін захопив у 11 ст. до н.е. трон Вавилонії. У ряді місць (наприклад, на схід від річки Йордан) арамейці перетворилися на осіле населення. На березі Перської затоки халдеї, споріднені з арамеями, також заснували маленькі держави, головною з яких була Біт-Якін.

У X ст. до н. е, гідно з біблійним переказом, ізраїльські царі Саул, Давид та Соломон воювали з арамейцями в Лівані. Біблія згадує держави Арам (Дамаск), Арам-Зова (Бекаа), Ґешур в Аврані, Арам-Макаам (Гермон) та Арам-Бет-Рехов.

На іншому фронті арамейської експансії, західному, у Кілікії, виросла держава Самаль. У Сирії навколо Арпада^[en] та Алеппо була створена держава під назвою Біт-Аґуші. У західній Сирії утворилось царство Хамат. Південніше на кордоні єврейського царства, було засновано ще кілька держав. Головні з них — Соба і Дамаск, про які є деяка інформація із Старого Заповіту Біблії.

У 9 ст. до н. е. Ассирія знову набрала силу і почала завойовувати все нові й нові землі. У 856 р. до н. е. цар Салманасар III захопив Біт-Адіні. 740 р. до н. е. Тіглатпаласар III завоював Арпад. 738 до н.е. Самаль визнав себе васалом Ассирії, а 732 до н.е. Дамаск був перетворений у провінцію Ассирії. Політичне життя арамейців тривало ще деякий час у Вавилонії, де халдейські племена періодично виступали проти Ассирії і навіть зуміли прийти до влади при нововавилонській династії. Після цього їхня незалежна історія закінчилась. Тим не менше арамейці як народ існували і далі, їх мова збереглася.

Стародавня Сирія у 8 ст. до н. е.

Мова

Арамейське письмо, створене на основі фінікійського алфавіту завдяки своїй простоті в написанні почало широко поширюватись вже у 8-7 ст. до н. е. як писемність для міжнародного спілкування. Зокрема на його основі створили свою писемність араби та перси. Великому поширенню арамейської писемності та мови сприяла імперія Ахеменідів, у якій вони стали фактично офіційними для різних народів, що в неї входили. Наприкінці існування Ассирійської імперії арамейська була lingua franca для торговельних та адміністративних цілей^[7].

Арамейська мова до початку нашої ери стала основною розмовною мовою Передньої Азії^[8]. Навіть велика кількість євреїв перейшло з рідної на арамейську. Відомо, що арамейською розмовляв Ісус Христос. У перші віки християнства арамейська стала офіційною мовою сирійської церкви. На ній було написано багато книг. Із фінікійського письма через арамейське походять гебрайське, перське, сирійське, арабське письмо^[9]Нащадками арамейців є сучасні ассирійці. До нашого часу в Сирії існують невеликі громади, що розмовляють арамейською.

Культура

До виникнення християнства арамейці, як і більшість народів світу були прихильниками поганства. Головним з богів арамеців був Гадад (Хадад), який вважався царем бурі та уособлював блискавки, вітер і благотворний дощ. Тому арамейські царі брали собі ім'я Бен-Гадад (Син Гадада). Арамейці поклонялись також ханаанським богам, таким як Ель, Ваал, богині Атаргата. Від стародавньої літератури арамеців зберігся папірус 5 ст. до н. е., де розповідається про мудру людину на ім'я Ахікар.

Від матеріальної культури арамеців до нашого часу дійшли залишки палаців, рельєфів та скульптур в містах Гузана (Тель-Халаф), Самал та Барсіп (Тель-Барсіп).