Аргументація

Аргументація в загальному значенні — це процес обґрунтування людиною певного положення (твердження, гіпотези, концепції) з метою переконання в його істинності, доцільності. Обґрунтування може здійснюватися різними способами:

• положення можуть бути обґрунтовані завдяки безпосередньому зверненню до дійсності (експеримент, спостереження тощо). Саме такий спосіб часто використовується в природничих науках;
• обґрунтування може бути здійснене за допомогою вже відомих положень (аргументів), завдяки побудові певних міркувань (доказів). У цьому разі людина також певним чином звертається до дійсності, але вже не безпосередньо, а опосередковано. Такий спосіб характерний переважно гуманітарним наукам.

У курсі логіки вивчається саме аргументація другого типу. Це означає, що предметом подальшого розгляду буде процес обґрунтування, доведення істинності певного положення (твердження, гіпотези, концепції) на основі використання інших положень.

Ключові поняття

У структурі аргументації виокремлюють:

• тезу — це положення, яке необхідно обґрунтувати.
• аргумент — це твердження, за допомогою яких обґрунтовується теза.
• антитезу — твердження, прямо протилежне тезі.^[1]
• контраргумент — аргумент, що доводить антитезу або аргумент, який спростовує інший аргумент.^[1]

Доказова аргументація

У сучасному виданні з риторики «Майстер публічних виступів» Микола Овчаров розрізняє логічну та доказову аргументацію.^[2] Доказова має три форми:

• Наукова — наукові експерименти, дослідження, статистика.

• Практична — практичні приклади на своєму або чужому досвіді.

• Візуальна — практичні приклади відомої людини або групи людей (подія).