Артемізія Джентілескі

Артемізія Джентілескі (італ. Artemisia Gentileschi; 8 липня 1593 — 1652 або 1653) — італійська художниця епохи бароко.

Артемізія Джентілескі
італ. Artemisia Gentileschi
«Автопортрет». 1615 рік
Народилася	8 липня 1593(1593-07-08)[1][2][…]  Рим, Папська держава[3][4]
Померла	1653[5][2][…]  Неаполь, Неаполітанське королівство, Габсбурзька Іспаніяd[3][4]
Поховання	San Giovanni Battista dei Fiorentinid
Країна	Папська держава
Національність	італійка
Діяльність	художниця
Галузь	малярство
Вчителі	Ораціо Джентілескі[6]
Знання мов	італійська[1][7]
Членство	Академія витончених мистецтвd
Напрямок	Караваджизм[8][9]
Жанр	портрет[3][4], релігійний живописd[3][4], історичний живопис[4] і міфологічний живопис[4]
Magnum opus	Юдита вбиває Олоферна, Adoration of the Magid, Юдита та її служниця, Susanna and the Eldersd, Allegory of Inclinationd, Self-Portrait as a Female Martyrd і Susanna and the Eldersd
Посада	придворний художник
Конфесія	католицтво
Батько	Ораціо Джентілескі
Мати	Пруденція Монтоне
Брати, сестри	Francesco Gentileschid[10]
У шлюбі з	П'єтро Антоніо Стіаттесі
Діти	2 доньки
Автограф
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Народилася у 1593 році в Римі. Була донькою живописця Ораціо Джентілескі школи Караваджо. Мати, Пруденція Монтоне, померла, коли Артемізії було 12 років. У 1612 році вона була розбещена флорентійським художником Агостіно Тассі, що працював разом з її батьком та водночас був вчителем Артемізії. Після 7-місячного судового розгляду, принизливого і болісного для Артемізії, Тассі було визнано винним, засуджений до року в'язниці.

Вийшовши заміж за флорентійського художника П'єтро Антоніо Стіаттесі у 1612 році, художниця 1614 року переїхала до Флоренції. Працювала під покровительством Козімо II Медічі. Тут затоваришувала з Галілео Галілеєм.

У 1621 році працювала в Генуї, потім повернулася до Риму, де творила до 1627 року. В цей час вона намагалася влаштувати доньок на курси живопису.

У 1627 році перебралася до Венеції, де познайомилася з Антонісом ван Дейком і Софонісбою Ангішолі. У 1630 році опиняється у Неаполі. В неаполітанський період художниця вперше отримала замовлення на фресковий розпис церкви  у містечку Поццуолі під Неаполем.

У 1638—1641 роках жила і працювала в Лондоні разом з батьком під покровительством короля Карла I. Потім Артемізія повернулася в Неаполь, де і жила до самої смерті.

Творчість

Артемізія Джентілескі стала першою жінкою, обраною у члени Академії живописного мистецтва у Флоренції — першої художньої Академії Європи.

Першою картиною Артемізії була «Сусанна й старці», що була намальована у 1610 році. Переживання художниці знайшли вираз в її найбільш відомій роботі «Юдита вбиває Олоферна» (1611—1612 роки). До цього сюжету вона поверталася кілька разів, інші повторювані сюжети картин Джентілескі — Лукреція, Клеопатра, цариця Савська, тобто уславлені жінки минувшини.

У літературі

Роман про Артемізію був написаний в 1944—1947 роках італійською письменницею Анною Банті, в остаточній версії він набув форми щоденника, мав великий успіх, перекладений на кілька мов. Потім біографія Артемізії лягла в основу драми американської письменниці Венді Вассерштайн «Хроніки Хейді» (1988 рік) і п'єси «Життя без підказки» канадської письменниці Саллі Кларк (поставлена у 1988, 1989, 1990, 1991 роках).

У 1997 фільм «Артемізія» було знято французьким кінорежисером Аньєсом Мерле. У 1998 році роман про художницю написала французька письменниця Олександра Лапьер. У 2002 році став міжнародним бестселером роман американської письменниці Сьюзен Вріленд «Пристрасті за Артемізією», який було перкладено на 20 мов.

Галерея

• 
  Благовіщення
• 
  Вірсавія
• 
  Кліо, муза історії
• 
  Давид і Вірсавія
• 
  Есфір перед царем
• 
  Лукреція
• 
  Св. Цецилія з лютнею
• 
  Самсон і Даліла
• 
  Портрет гонфалоньєра, Палаццо д'Аккурсіо, Болонья
• 
  Народження Івана Хрестителя, Національний музей Прадо, Мадрид
• 
  Даная, 1612 р, Художній музей, Сент-Луїс, США
• 
  Сміливиця Сісера, 1620 р., Музей образотворчих мистецтв (Будапешт)
• 
  Св. Катерина Александрійська
• 
  Сусанна і старці
• 
  Св. Цецилія
• 
  Автопортрет з лютнею
• 
  Юдита вбиває Олоферна, фігура Юдити