Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Асєєв Станіслав Володимирович
український письменник, журналіст З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Станіслав Володимирович Асєєв (псевдонім Станіслав Васін, нар. 1 жовтня 1989, Донецьк, Українська РСР) — український письменник, журналіст і правозахисник, військовослужбовець Збройних сил України, член Українського ПЕН, засновник Justice Initiative Fund[4]. Автор роману «Мельхіоровий слон, або Людина, яка думала» (рос. «Мельхиоровый слон, или Человек, который думал»). Під псевдонімом Станіслав Васін працював журналістом в окупованому Донецьку.
Був викрадений 11 травня 2017 року і утримувався проросійською терористичною організацією «ДНР» до 29 грудня 2019 року[5].
Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка 2021 року за книгу «В ізоляції»[6].
Remove ads
Біографія
Народився 1 жовтня[7] 1989 року в Донецьку.[8]
2006 року закінчив загальноосвітню школу в місті Макіївка. У 2010 році — Донецький державний інститут інформатики і штучного інтелекту, факультет філософії і релігієзнавства, у 2012 році — магістратуру Донецького національного технічного університету, факультет комп'ютерних наук і технологій і отримав диплом магістра релігієзнавства з відзнакою.[8]
Після закінчення університету поїхав до Франції, щоб вступити до лав Французького іноземного легіону. Повернувшись в Україну, змінив багато професій: працював вантажником, стажистом у банку, копачем могил, оператором у поштовій компанії, продавцем-консультантом побутової техніки тощо.
Remove ads
Війна на сході України
Як журналіст співпрацював із газетою «Дзеркало тижня»[9], журналом «Український тиждень»[10] та «Радіо Свобода»[11] під псевдонімом Станіслав Васін. За словами однокурсника Станіслава, колишнього Народного депутата Єгора Фірсова, С. Асєєв вважав своїм журналістським обов'язком залишатися в Донецьку і об'єктивно описувати події, що відбуваються[11]: «Не всі можуть знати, що відбувається на території окупованого Донбасу, не всі можуть описувати ту ситуацію, яка там відбувається. А Стас міг і описував».
Remove ads
Полон
Узагальнити
Перспектива
Востаннє виходив на зв'язок з колегами 2 червня 2017 року.[12] Його місцезнаходження не було відоме, в квартирі був обшук, на дзвінки Станіслав не відповідав. Через півтора місяці, 16 липня 2017 року бойовики повідомили, що блогер затриманий за звинуваченням у «шпигунстві»[13]. Повідомляється з посиланням на екс-нардепа Єгора Фірсова, що «мамі Стаса дали письмове підтвердження. … Мати Асєєва змогла з ним побачитися. … Стас тримається добре, розуміє, що на справедливий суд сподіватися не варто. Його єдина надія — це обмін полонених».
Репортери без кордонів, Human Rights Watch, Amnesty International та Організація з безпеки і співробітництва в Європі зажадали від бойовиків звільнення журналіста.[14][15][16][17]
ЗМІ повідомили про протестне голодування Станіслава, яке він розпочав з 1 липня 2018 року.[18]
22 жовтня 2019 року бойовики заявили про «засудження» Станіслава так званою «прокуратурою ДНР» до 15 років ув'язнення[19].
29 грудня 2019 року був визволений з полону в рамках обміну «76 на 127». Разом з ним було визволено журналіста Радіо Свобода Олега Галазюка (псевдонім Мирослав Тямущий).[20][21][22]
Після звільнення з полону у в'язниці «Ізоляція» в 2019 році Станіслав жодного разу не бував на Донеччині аж до початку повномасштабної війни.
У мене була велика психологічна проблема: я боявся Донбасу й мені чомусь здавалось, що тільки-но я приїду у Донецьку область, як мене знову заарештують і кудись кинуть.[23]
Політична діяльність
Після визволення Станіслав почав займаєтися питаннями прав бранців нелегальних тюрем в Росії та на окупованих територіях. 29 січня 2020 року Асєєв виступив із промовою у Раді Європи, де він попросив країни-учасники Ради натиснути на Росію задля звільнення полонених[24].
14 лютого 2020 року Станіслав Асєєв зустрівся із групою американських сенаторів в офісі Радіо Свобода у Празі і обговорив питання звільнення решти ув'язнених на окупованому Донбасі[25].
15 лютого 2020 року він виступив на Мюнхенській конференції з безпеки, де розповів про нелюдське поводження з ув'язненими з боку бойовиків[26][27].
Remove ads
Справа «Палича»
Через півтора року після звільнення з полону Асєєв дізнався, що головний комендант тюрми Ізоляція Денис Куликовський, він же Палич, вільно мешкає у Києві. Разом із Христо Грозєвим і полковником українських спецслужб у відставці Романом Червінським Асєєв провів розслідування, яке призвело до встановлення адреси Палича в Києві та його арешту СБУ.[28]
3 січня 2024 року київський суд присудив Паличу-Куликовському 15 років позбавлення волі.[29]
Remove ads
Російське повномасштабне вторгнення
У перші місяці повномасштабної війни з Росією Асєєв активно працював над промоцією Justice Initiative Fund — фонду, що займається пошуком та ідентифікацією російських військових, які вчиняли злочини. Коли ж Станіслав упевнився, що робота фонду налагоджена, вирішив добровільно мобілізуватись і вступив до лав 109-ї окремої бригади територіальної оборони[30]. Виявилось, що на 95 % його підрозділ складається із шахтарів, і що Станіслав там єдиний не представляє цю професію.[23]
У квітні 2024 року отримав контузію на фронті поблизу села Очеретине на Донеччині.[31]
2 липня 2024 Станіслав повідомив, що знову отримав поранення на фронті. Він отримав осколкове поранення в шию, грудну клітку та вухо. Життєво важливі органи уламки не зачепили.[32]
Remove ads
Табір смерті Седная
Станіслав Асєєв став першим українським журналістом, який опублікував репортаж із табору смерті Седная у Сирії. Він прибув до Дамаску у супроводі співробітників Головного Управління Розвідки, які займалися евакуацією українських громадян із Сирії. Після чого Асєєв вирушив до в'язниці Седная і зробив звідти фоторепортаж, ставши першим українцем, який розповів про жахіття в'язниці за часів Башара Ассада в національних ЗМІ.[33][34]
Remove ads
Літературна творчість
Головним прозовим твором є автобіографічний роман «Мельхіоровий слон, або Людина, яка думала».
Роман надрукований у № 1—6 за 2015 рік московського журналу «Юность» та вийшов окремою книжкою у київському видавництві «Каяла» у 2016 році. У романі розповідається про історію життя автора в реаліях українського політичного та духовного середовища. Багато уваги приділяється війні на Донбасі крізь призму філософських оцінок і висновків автора. За словами головного редактора журналу «Юність» Валерія Дударєва: «Його погляд на світ не журналістський, не письменницький — він юний філософ. На сторінках роману Станіслав вивертає себе навиворіт, показує світ маленького міста, війни, що розірвала країну навпіл».[35]
Remove ads
Твори
Узагальнити
Перспектива
- Російськомовні
- Шестой день: сб. поэм, рассказов и стихов / Станислав Владимирович Асеев. — Донецк: Норд-Пресс, 2011. — 207 с. — ISBN 978-966-380-480-4[36]
- Андерхилльские ведьмы: драма: в 2 ч. Проза / Станислав Владимирович Асеев. — Донецк: Донбасс, 2011. — 228 с. — ISBN 978-617-638-065-8[36]
- Мельхиоровый слон, или Человек, который думал: Роман-автобиография / С. Асеев // Юность. — 2015. — № 1—6.
- (передрук) Мельхиоровый слон, или Человек, который думал: роман-автобиография / Станислав Асеев. — Киев : Каяла, 2016. — 267 с. — ISBN 978-617-7390-05-2[36]
- В ізоляції / Станіслав Асєєв, тексти, фото; передм. Мар'яни Драч, Сергія Рахманіна, Дмитра Крапивенка; ілюстр. Сергія Захарова // К.: Люта справа, 2018. — 208 с. — ISBN 978-617-7420-18-6 (прим.: присутні кілька українськомовних статей)[37]
- Переклади українською
- Станіслав Асєєв. «Світлий шлях»: історія одного концтабору. Переклад з російської: Вікторія Стах. Львів: ВСЛ. 2020. 448 стор. ISBN 978-617-679-854-5[38]
- Станіслав Асєєв. Мельхіоровий слон, або Людина, яка думала. Київ: Чорна гора. 2024. ISBN 978-617-950-462-4.
Українська художня проза
- Станіслав Асєєв. «Шелест бамбукового гаю». Українською мовою. Видавництво Старого Лева. 2022. ISBN 978-966-448-082-3[39]
Нагороди
У серпні 2020 року Станіслав отримав премію «Вільна преса Східної Європи[ru]» німецького фонду ZEIT-Stiftung[fr] і норвезького Fritt Ord[en][40].
3 листопада 2020 Станіслав Асєєв став лауреатом премії Національної спілки журналістів України за захист свободи слова імені Ігоря Лубченка за 2020 рік[41].
9 березня 2021 року став переможцем у «Національній Шевченківській премії 2021» за книгу «В ізоляції» у номінації «Публіцистика та журналістика»[42].
У травні 2023 року отримав в американському місті Чикаго премію за мужність імені Діанни Ортіс. Цю нагороду присуджує Heartland Alliance – організація, яка працює у сфері захисту прав людини у всьому світі.[43]
Remove ads
Примітки
Джерела і посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads