Донецьк
адміністративний центр Донецької області України З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Доне́цьк (у 1869—1924 — Юзівка, у 1924—1961 — Сталін, Сталіно; МФА: [dɔˈnɛt͡sʲk] (
прослухати)) — місто на Сході України, адміністративний центр Донецької області й однойменних району та громади. З 2014 року перебувало під окупацією самопроголошеного маріонеткового утворення Донецька Народна Республіка, визнаного Україною терористичною організацією, яке було анексоване Росією у 2022 році[3].
.svg)
.jpg)
.jpg)
П'яте за кількістю мешканців місто України: за офіційними даними на початок 2019 року в ньому мешкали 913 323 особи[4]. Формує міську агломерацію з чисельністю населення близько 1,7 млн мешканців.
Свою сучасну назву місто отримало від назви регіону — Донецького басейну, власне від Донецького кряжу, названого так завдяки його розміщенню уздовж річки Донець[5].
Донецьк до початку російської агресії на Донбасі — великий промисловий та фінансовий осередок України, «шахтарська столиця» України, центр найбільш економічно розвиненого регіону України. Це був розвинений мегаполіс, у якому були сконцентровані високий промисловий і науковий потенціал, робітники й фахівці високої кваліфікації, розвинена інфраструктура й виробнича база. Економіку міста становило 200 промислових підприємств із обсягом виробництва понад 50 млрд грн і понад 20 000 підприємств малого й середнього бізнесу, на яких було зайнято близько 180 тисяч донеччан.
Внаслідок збройної агресії Росії проти України місто опинилося під російською окупацією. Визнане Верховною Радою України тимчасово окупованою територією[6]. Урядами Росії, Сирії та Північної Кореї вважається столицею суб'єкту Росії Донецька Народна Республіка, що не визнано міжнародною спільнотою.
Назва
Попередні назви Донецька:
Історія
Узагальнити
Перспектива
Заснування та розвиток
Заселення земель в районі сучасного Донецька розпочато запорозькими козаками у XVII столітті, та донськими наприкінці XVIII століття.
Історики та дослідники вважають датою заснування Донецька 1779 рік, оскільки в цьому році українські козаки заснували Олександрівку (нині — передмістя Донецька) після зруйнування Катериною II Запорізької Січі у 1775 році[11].
У 1775, після ліквідації Запорізької Січі землі, які входять сьогодні до складу Донецька, були віддані нащадкові Ізюмського полковника поручику Євдокиму Шидловському. На цих землях Шидловський в 1779 році заснував слободу Олександрівка (північно-східна частина Київського району м. Донецька) і Крутоярівка (більша частина Ворошиловського району м. Донецька). Перша дістала назву на честь його старшого сина Олександра, а друга — від яру, який розділяв поселення (його залишки і сьогодні обрамляють зі сходу Міський парк культури і відпочинку). Таким чином, володіння Шидловського в сучасних межах міста простягалися від Путилівського парку до Донецького металургійного заводу.
За даними четвертого всеросійського перепису населення, 1782 року в Олександрівці вже мешкало 206 чоловіків і 135 жінок.
Наприкінці XVIII — на початку XIX століття на території сучасного Донецька з'явилося ще кілька селищ: Олексіївка, Катеринівка, Любимівка, Григорівка, на території майбутнього міста вже існувала слобода Олександрівка, Григорівка, Семенівка, хутір Овечий, заснований запорізькими козаками в XVII столітті.
На початку XIX століття на теренах міста з'являються дрібні шахти. Новоросійський генерал-губернатор Воронцов орендував у поміщика землю і побудував на території теперішнього Донецька першу шахту — Олександрівську, де працювали 76 вільнонайманих робітників. У середині 50-х років XIX століття шахта давала 400—500 тисяч пудів вугілля на рік.
У 1869 валлієць Джон Юз розпочав будівництво металургійного заводу робітниками селища Юзівка, названого на честь засновника. Ця дата і вважається часом заснування селища. Варто нагадати, на той час на території Донецька вже існували слободи Олександрівка, Григор'ївка, Авдотьїно. Дореволюційна Юзівка ділилася на дві частини: Заводська — район металургійного заводу, де знаходилися «Англійська колонія» — район переселенців з Великої Британії, та Новий Світ — район мешкання чиновників та ремісників. Вплив англійської культури значно позначився на архітектурі та плануванню міста.
У травні 1917 селище Юзівка, з населенням уже 70 тисяч мешканців, отримало статус міста. Головну частину населення селища становили переселенці з Центральної Росії та Південної України, греки Приазов'я.
Українська революція
У ході українських визвольних змагань Юзівка стала частиною проголошеної III Універсалом Української Народної Республіки у складі адміністративно-територіальної одиниці Половецька земля з центром у Бахмуті. Протягом Першої радянсько-української війни, у січні 1918 року місто охоплюють бойові дії. На 5 січня російські більшовики захопили практично всю південну частину лівобережної України. У квітні 1918 року, в ході контрнаступу українських та союзних сил, Юзівка повертається під контроль УНР. З початком Другої радянсько-української війни, після захоплення більшовиками значної частини лівобережної України, 12 лютого 1918 року радянська влада проголошує створення Донецько-Криворізької Радянської Республіки, але вже 17 лютого 1919 року вона ліквідовується, а її ресурси повністю зливаються з іншою частиною підрадянської України. Місто устатковується під більшовицькою окупацією.
Радянський період
У 1923 році місто стає адміністративним центром Юзівської округи (пізніше Сталінська округа). У 1924 місто перейменовано на Сталіно — на честь радянського диктатора Йосипа Сталіна. 1930 року Сталінська округа скасовується. У 1932 місто стало адміністративним центром Сталінської області. У 1938 році від області відділяють і створюють окрему адміністративно-територіальну одиницю — Ворошиловградську область. У 1941 чисельність населення міста сягнула півмільйона мешканців, у місті видобувалося 7% вугілля, вироблялося 5% сталі Радянського Союзу.
У результаті терору, розпочатого радянською владою, у 1930-1940-х роках на території міста з'являється, спочатку приховуване, місце масових поховань — Рутченкове поле. НКВС закопало й заасфальтувало в центрі міста 4000 невинних жертв.
З 21 жовтня 1941 по 7 вересня 1943 в ході німецько-радянської війни місто було окуповане німецькими військами. За час нацистської окупації населення міста зменшилося з 507 тисяч до 175 тисяч жителів.
У 1961 році місто отримало нову назву — Донецьк, а Сталінська область перейменована на Донецьку. У 1965 році за розробленим відомим київським архітектором Йосипом Каракісом проєктом будується найбільший в Україні культурно-спортивний центр на дві тисячі тридцять дві учнів (прив'язку до місцевості проекту здійснювали три донецьких архітектора П. Вігдергауз, В. Волик і А. Страшнов).
У 1970 ЮНЕСКО визнала Донецьк найбільш озелененим високоіндустріальним містом світу, тоді Донецьк називали «містом мільйона троянд». Цей статус місто повернуло в 2009 —2010[12][13]. У квітні 1978 населення Донецька становило понад мільйон мешканців, проте до 2010, внаслідок демографічної кризи, дещо зменшилось.
Незалежна Україна
Кінець XX — початок XXI століття
З 1991 — у складі незалежної України. Після кризових для пострадянських країн 1990-х років, місто починає стрімкий розвиток. У 2001 році в Донецьку закладається Парк кованих фігур. У 2006 році проходить масштабна реконструкція Парку Щербакова. Того ж року починається будівництво одного з найбільших футбольних стадіонів Європи — «Донбас Арени», де, після закінчення будівництва у 2009 році, почав проводити свої матч ФК «Шахтар». У 2012 році місто приймає Чемпіонат Європи з футболу.
У 2008 Донецьк отримав диплом «Найкраще місто СНД» на міжнародному форумі «Мегаполіс — 21 століття» у Москві[14]. У 2012 році журнал «Forbes» визнав Донецьк найкращим містом для ведення бізнесу в Україні.[15] Донецьк стає одним з головних ділових центрів світу, через зосередженість тут провідних українських компаній.
У кінці 2013 року та на початку 2014, під час Революції Гідності, 21 листопада, разом з іншими провідними містами України, мешканці Донецька вийшли на безстрокові мітинги в підтримку Євромайдану.
Російсько-українська війна
У березні 2014 стає одним із епіцентрів проросійських виступів, які часто переростали в криваві сутички з проукраїнськими мітингами в яких, зокрема, загинув активіст Дмитро Чернявський. Протягом квітня — жовтня 2014 попри активний спротив більшості населення[16] опиняється під контролем російських військових та незаконного терористичного утворення так званої «Донецької народної республіки». На території Донбасу починаються бойові дії, зокрема поблизу Донецька. Так, 26 травня починаються бої за Донецький аеропорт, який українські воїни утримували протягом 242 днів, внаслідок чого отримали прізвище «кіборги».
2014 року у Донецьку до стовпа було прив'язано проукраїнську активістку Ірину Довгань, над якою кілька годин знущалися місцеві сепаратисти[17]. Схожий випадок був 7 жовтня 2014 року у місті Зугрес[18] [19], що знайшло відображення у фільмі Донбас.
14 листопада Донецьк було внесено до переліку населених пунктів на Сході України, на яких тимчасово не діє українська влада[20]. Адміністративний центр Донецької області тимчасово переноситься спочатку до Маріуполя, а згодом до Краматорська. У 2019 році окупанти починають незаконну видачу російських паспортів на території міста.[21]
З 17 липня 2020 року внаслідок адміністративно-територіальної реформи є адміністративним центром Донецького району Донецької області.
До 24 лютого 2022 року і початку повномасштабного вторгнення Росії на територію України, Донецьк підійшов в триваючій з 2014 року окупації російськими військами, економічним та демографічним занепадом. Готуючись до поновлення активної фази бойових дій, в середині лютого російські війська влаштовують провокації, під приводом яких оголошують у Донецьку та окупованій частині області незаконну примусову «мобілізацію» до лав діючих в регіоні незаконних терористичних збройних формувань. Намагаючись цього уникнути, значна частина цивільного населення намагається переховуватися від відправки на лінію фронту.[22] Після початку повномасштабного вторгнення Збройні сили України почали наносити ураження складам боєприпасів та іншим військових об'єктам російської армії на території Донецьку.[23]
Географія
Узагальнити
Перспектива
Загальна характеристика
Географічні координати Донецька: 48°00' пн.ш. 37°48' сх.д.[24]. Часовий пояс — UTC+2, з переходом на літній час UTC+3. Загальна площа Донецька — 385 км². Довжина міста Донецька з півночі на південь — 28 км, зі сходу на захід — 55 км.
Місто розташоване в центральній частині Донбасу, на південь від Донецького кряжу. Географічно належить до степової зони, у верхів'ях річки Кальміус оточений невеликими лісами, пагорбами, річками та озерами.
За 115 км на південь від Донецька розташоване Азовське море. Найбільші водосховища — Кальміуське водосховище (62+38 га, на річці Кальміус) і Донецьке море (206 га), найбільша річка — Кальміус, протікає центром міста, серед малих річок — Асмолівка (13 км); Черепашкина (23 км); Бахмутка (Скоморошина); Осикова; Піщана; Казенна; Богодухівка.
На території міста Донецька розміщені 125 шахтних териконів.
Клімат
Клімат Донецька помірно континентальний. Ізотерма січня −5 °C та липня +22 °C. Взимку переважають північно-східні та східні вітри, влітку — північно-західні та західні вітри. Швидкість вітру сягає 20-30 м/сек. Опадів випадає до 556 мм на рік.
Тепла погода встановлюється у кінці квітня, тримається приблизно 160—170 днів. Літо в Донецьку характеризується високою температурою повітря, посухою та різкими вітрами. Перші холодні дні бувають у жовтні, листопад із заморозками та снігом. Взимку панує Азійський антициклон. Клімат нестабільний, оскільки рівнинна місцевість дозволяє вільно рухатись атлантичним, арктичним та континентальним повітряним масам, морози часто змінюються потеплінням. Середня температура повітря взимку: мінус 3-6 °С.[25]
Місто знаходиться у зоні, котра характеризується вологим континентальним кліматом з теплим літом. Найтепліший місяць — липень із середньою температурою 21.6 °C (70.9 °F). Найхолодніший місяць — січень, із середньою температурою -4.1 °С (24.6 °F).[26]
| Клімат Донецька | |||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Показник | Січ. | Лют. | Бер. | Квіт. | Трав. | Черв. | Лип. | Серп. | Вер. | Жовт. | Лист. | Груд. | Рік |
| Абсолютний максимум, °C | 12,2 | 16 | 21,3 | 31 | 34,6 | 38 | 37,8 | 39,1 | 33,9 | 32,7 | 20,5 | 15 | 39,1 |
| Середній максимум, °C | −1,3 | −0,9 | 5,3 | 14,5 | 20,9 | 24,8 | 27,3 | 26,8 | 20,7 | 13,1 | 4,7 | −0,3 | 13 |
| Середня температура, °C | −4,1 | −4,1 | 1,3 | 9,4 | 15,4 | 19,3 | 21,6 | 20,8 | 15,1 | 8,5 | 1,6 | −2,9 | 8,5 |
| Середній мінімум, °C | −6,7 | −7 | −2,1 | 4,6 | 10 | 13,8 | 15,9 | 15 | 10 | 4,5 | −1,1 | −5,4 | 4,3 |
| Абсолютний мінімум, °C | −32,2 | −31,1 | −21 | −10,6 | −2,4 | 2,1 | 6 | 2,2 | −6 | −10 | −22,2 | −28,5 | −32,2 |
| Норма опадів, мм | 37 | 32 | 34 | 38 | 46 | 65 | 51 | 37 | 36 | 37 | 38 | 41 | 492 |
| Днів з опадами | 20 | 16 | 15 | 13 | 13 | 11 | 11 | 7 | 9 | 10 | 17 | 20 | 162 |
| Днів з дощем | 11 | 8 | 10 | 13 | 13 | 14 | 11 | 8 | 11 | 11 | 13 | 11 | 134 |
| Днів зі снігом | 17 | 17 | 10 | 2 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 2 | 8 | 16 | 72 |
| Вологість повітря, % | 87 | 84 | 77 | 66 | 62 | 62 | 64 | 60 | 67 | 76 | 86 | 88 | 73 |
| Джерело: Weatherbase | |||||||||||||
Територіально-адміністративний устрій
Узагальнити
Перспектива
Разом з найближчими містами Донецьк входить до складу Донецької агломерації. До складу сучасного міста Донецька входять населені пункти Бирюки, Горбачево-Михайлівка, Ларине та Моспине. Решта колишніх передмість, такі як Вєтка, Гладківка тощо, давно стали територією міста, однак зберігають свої історичні назви як його мікрорайони.
Дивитися Мікрорайони Донецька
Донецька міська рада поділена на 9 адміністративних одиниць — районів
| Назва | Рік заснування | Площа | Чисельність населення, 2008 | Селища та Мікрорайони |
|---|---|---|---|---|
| Будьонівський район | 1980 | 81,97 км² | 89 618 | Євдокіївка, Мушкетове, Вертикальне, Богодухівка, Заперевальне, Триналівка, Прохорівка, Олексіївка, Ампілогове, Червоне містечко, Донська сторона, Енергетик, Квітковий, Донський. |
| Ворошиловський район | 1973 | 9,8 км² | 91 970 | Центр міста, Юзівка (старе місто), Соціальне містечко, Студентське містечко, Семенівка. |
| Калінінський район | 1926 | 25,9 км² | 108 016 | Калинівка (Риківка), Ігнатівка, Черемушки, Шахтобудівник, Покровський. |
| Київський район | 1967 | 37,87 км² | 139 222 | Вєтка, Гладківка, ім. Горького, Бутівка, Олександрівка, Привокзальний. |
| Кіровський район | 1937 | 67,1 км² | 162 150 | Рутченкове, Лідіївка, Селище 17-17-біс, Селище Перемога, ім. Абакумова, ім. Бірюзова, Текстильник, Семашко, Мирний, Сонячний, Широкий. |
| Куйбишевський район | 1926 | 52,9 км² | 110 221 | Смолянка, Грабарі, Площадка (Адмінселище), Магістральний, Азотний, Жовтневий. |
| Ленінський район | 1926 | 85,8 км² | 100 330 | Південні схили, Красний Пахар, Боссе, Блакитний, Зоряний. |
| Петровський район | 1932 | 62,4 км² | 80 849 | Мандрикіне, Петрівка, Трудовські, Тихий. |
| Пролетарський район | 1958 | 146,9 км² | 98 486 | Чулківка, Чумакове, Східний, Об'єднаний. |
Населення
Узагальнити
Перспектива
Донецьк входив у п'ятірку найбільших міст України. В 1978—2004 роках чисельність населення Донецька становила більш 1 мільйона мешканців. За даними всеукраїнського перепису 2001 року у міській раді мешкало 1 033 424 осіб, в тому числі населення власне міста Донецька — 1 016 194 осіб.
У 2001—2004 населення зменшувалось приблизно на 5 тис. осіб на рік, в 2004 —2009 — на 3,5 тис. осіб на рік. За неофіційними даними кількість людей у Донецьку становило приблизно 800 тисяч осіб (19.12.2014)[27].
Національний склад населення Донецька за переписом населення 2001[28]:
| 1926 | 1939 | 1959 | 1989 | 2001 | |
| українці | 26,2 % | 41,2 % | 40,7 % | 41,0 % | 46,7 % |
| росіяни | 56,6 % | 47,2 % | 50,6 % | 52,0 % | 48,2 % |
| євреї | 10,8 % | 5,4 % | 3,1 % | 1,6 % | 0,5 % |
Мовний склад
Рідна мова населення за даними перепису 2001 року[29]:
| Мова | Чисельність, осіб | Відсоток,% |
|---|---|---|
| Українська | 112 229 | 11,14 % |
| Російська | 884 798 | 87,83 % |
| Інше | 10 413 | 1,03 % |
| Разом | 1 007 440 | 100,00 % |
 |  | ||
| Російська | Українська |
Після захоплення Донецька у 2014 році підконтрольною Росії «ДНР» місто піддається русифікації[31][32][33].
Економіка
Узагальнити
Перспектива
Промисловість
Донецьк посідав друге місце в області за обсягом промислового виробництва (після міста Маріуполя) і перше місце за темпами росту.
На промислових підприємствах міста було зайнято понад 119 тисяч людей. Рівень безробіття в Донецьку — 0,7 %[34]. Загальний обсяг реалізованої промислової продукції у 2011 році — 50,0 млрд грн, загальний обсяг реалізованих послуг — 10,5 млрд грн (зростання на 15 відсотків, відносно 2010 року)[35].
Характерною рисою господарчого комплексу Донецька було багатогалузева спеціалізація промисловості, поєднана з розвинутим транспортним та фінансовим господарством міста. У промисловості представлені майже всі галузі, проте, у структурі промислової продукції найбільшу вагу мають підприємства з виробництва та розподілу електроенергії, газу та води (31,9 %), металургії (23,1 %), харчової промисловості (16,2 %), вугільної промисловості (10,5 %) та машинобудування (8,7 %).[36]
Серед провідних підприємств важкої індустрії міста Донецький металургійний завод (близько 9 % виробництва сталі в Україні), завод «Топаз» (розробник СРТР «Кольчуга»),Донецьккокс, фінансово-промислові корпорації Донбаська паливно-енергетична компанія, Індустріальний союз Донбасу, Альтком (найбільший та найсучасніший в Україні технологічний парк спецтехніки), System Capital Management (найбільша компанія України), «DMS». Найбільші вуглевидобувні підприємства — шахта імені О. Ф. Засядька і шахта імені О. О. Скочинського. Також, Донецьк є центром хімічної промисловості — у місті розміщені великі хімічні підприємства — «Донецький завод хімічних реактивів», «Донпластавтомат». Підприємства харчової промисловості: пивоварний завод «Сармат», кондитерські концерни АВК і «Конті», завод «Геркулес» широко відомі в Україні. Серед підприємств сфери інформаційних технологій вирізняються компанія АМІ та XITEX Software. Концерн «Nord» — відомий виробник холодильників та газових плит, близько 40 відсотків продукції якого експортувалося в Європу.[37]
Зовнішньоекономічна діяльність та Інвестиції
До 2014 року в Донецьку проводився Міжнародний Інвестиційний Саміт — найбільший для України бізнес-форум.[38]
Донецьк входив у число головних ділових центрів світу. В Донецьку були зосереджені головні офіси найбільших компаній України, — фінансово-промислові групи System Capital Management, ДТЕК, Метінвест Холдинг, Індустріальний Союз Донбасу, Укрінвест, HarvEast Holding, UMG, але останнім часом Донецьк перестав бути «діловою столицею України».
2012 року авторитетне видання «Forbes» визнало Донецьк найкращим містом України для ведення бізнесу за такими показниками як купівельна спроможність громадян, інвестиційний клімат, економічна стійкість, інфраструктура та комфорт[39].
Готельний бізнес
У 19 столітті Юзівка мала у своєму розпорядженні три готелі: «Велика Британія», «Дон» і «Гранд-готель». На початок 21 століття в місті діють понад 40 готелів, серед них 5 п'ятизіркових. У ході підготовки до проведення «Євро-2012» було побудовано кілька великих готелів: 23-поверховий корпус готелю «Вікторія» — 5 зірок, 24-поверховий готель «Пушкінський», готель «Флор