Атмосфе́ра планети (від грец. άτμός — пара і σφαῖρα — куля) — зовнішня газова оболонка планети^[1], що утримується навколо неї гравітацією. Наявність атмосфери можлива лише за умови достатньо великої маси планети.

Коротка інформація Досліджується в, Протилежне ...

Атмосфера планети
Досліджується в	атмосферна фізика
Протилежне	outside the atmosphered
Атмосфера планети у Вікісховищі

Закрити

У атмосфери немає чіткої верхньої межі. Зазвичай її умовно проводять на такій висоті, де більшість молекул надто швидкі, щоб гравітація могла запобігти їхньому вильоту в космос. Нижньою межею атмосфери є границя між газом і твердою або рідкою поверхнею. Для планет з непрозорими атмосферами ми не завжди знаємо точне положення цієї границі, а для деяких планет-гігантів її може не існувати.

У Сонячній системі газові гіганти (Юпітер і Сатурн) мають атмосферу, що складається переважно з водню та гелію (як більшість зір), аж до значної глибини (відносно радіуса). Глибше суміш H₂ і He знаходиться в конденсованому стані. Крижані гіганти (Уран і Нептун) складаються здебільшого з води, метану та аміаку, але мають густу атмосферу, яка складається переважно з водню та гелію. Планети земної групи (Земля, Венера, Марс), а також три супутники планет-гігантів (Титан, Енцелад і Тритон) мають менш щільну атмосферу, яка складається з молекул, важчих за водень і гелій. Інші небесні тіла в Сонячній системі мають дуже розріджену атмосферу, що складається з натрію (Місяць і Меркурій), кисню (Європа) або сірки (Іо). Карликова планета Плутон також має газову оболонку, коли він знаходиться найближче до Сонця, але ці гази замерзають на більшій частині орбіти Плутона.